Б.Бергер: Люблю все нове, невідоме, смішне

Галичанин Борис Бергер - художник та видавець, автор текстів і дивних перформансів, невтомний культуртрегер і скульптор, який створює інсталяції з сотень "космозіккерів" - пулькатих інопланетних істот, схожих чи то на пальці, чи то на фалоси.

Кожну свою дію в культурному полі Бергер подає досить ґрунтовно, чи це книжка або диск, що вийшли в його видавництві «Запасний вихід», чи фільм про життя в провінційному російському Воронежі - з обов'язковими сайтами, листівками, афішами, плакатами, флаєрами і фірмовими сірниковими коробками. Бергер одночасно тяжіє до яскравості подачі і до повноти проживання поточного моменту. Не людина, а цілий оркестр. Ось і черговий його проект - львівський музей-ресторан «Сало» - вписує культовий для українців продукт в постмодерністську художню практику. Закономірно, що "Сало" одразу зробило Бергера відомим на всю Україну й далеко за її межами.

- Як народилася ідея музею "Сало"?

Ідея прийшла з космосу, тому що думка - це жива космічна істота, яка приходить до тебе і опановує свідомість.

- Що є і що буде в музеї?

Скульптури з сала, які можна з'їсти, сальний стілець Бойса і пісуар Дюшана, і найбільше в світі серце з сала буде битися у величезній морозильній камері. Інопланетянин з сала і багато ще різного-прекрасного.

- Це локальний і одиничний проект чи буде продовження?

Після відкриття львівського музею частина експозиції поїде в Донецьк і в Німеччину як пересувна виставка, а у Львові кожних два місяці будуть міні-фестивалі і постійна мистецька програма. Вже влітку приїдуть німці з Кьольнської кіноакадемії знімати фільм про музей «Сало» і про мене, а я хочу зняти свій фільм про Львів і пожити у Львові. Зроблю кілька цікавих виставок, випущу новий путівник по місту, візьму участь у культурному житті рідного міста. Тут чудово, Європа light - розслаблене життя і прогулянки старим містом. Але мій головний план полягає в подальшому розвитку музею, є море ідей. Будуть конкурси, фестивалі, літературні та музичні вечори, відеоарт. Зараз 2011 рік. Я перебуваю в місті Львові - це центр Галичини, який відточили австрійські вельможі, заслані з Відня в провінцію за погану поведінку. Музей-ресторан - це новий ідеальний майданчик для розвитку сучасного мистецтва, актуального і вічного. Художник завжди в пошуку нових матеріалів, нових форм і нового виставкового простору. Своєю архітектурною красою Львів схожий на Париж, тільки маленький і затишний. У Парижі сто років тому відкрилося кафе «Ротонда». Це дало поштовх сучасному мистецтву і виникненню арт-середовища, в якім народилися всі нові стилі живопису. Я хочу зробити щось подібне у Львові.

- "Сало" - це ресторан, який маскується під музей, чи музей, що робить вигляд, ніби він ресторан? Що первинне?

Це єдиний арт-об'єкт, в якому ресторан є елементом музею. Не може бути музею «Сало» без дегустації. Тому в нашому музеї можна спробувати всі види сала і заодно всі види міцного спиртного від виробників України.

- Ти вибрав гранично епатажний стиль подачі своєї ідеї (я маю на увазі в основному фотосесії). Чому?

Тому що в сучасному мистецтві настав час файлів. І твір мистецтва сьогодні - це файл. 600 років люди малювали. Досить. У тій же паризькій «Ротонді», про яку я говорив, збиралися Пікассо, Далі, Модильяні та інші художники. Вони зробили імпресіонізм, пуантилізм, кубізм, експресіонізм. Художник завжди перебуває в пошуку нового виставкового простору. Ми робимо такий майданчик для сучасних художників.

- Картини, які експонуються в "Сало", належать пензлю дуже дорогих художників. Це подарунок музею, оренда чи щось інше?

Щось інше.

- Як зреагувала влада Львова на проект?

У захваті.

- Зараз ти живеш в Німеччині. Цей проект - ностальгія чи черговий прояв тебе як художника?

Ностальгія і художник завжди збігаються.

- Що збираєшся робити після відкриття музею «Сало»?

Буду ставити балет «Свобода» - це хореографічна постановка, яка об'єднає найкращі сучасні танцювальні колективи. Шість маленьких балетів - шість танцювальних колективів. Не буду розкривати всіх карт, але скажу, що буде «Свобода-демонстрація», «Лускунчик», «Пер Гюнт», «Спляча красуня» і навіть лезгинка. Будуть нові слайд-шоу, нові костюми, нова музика. Повинно бути два відділення. Будуть звучати тексти Фанайлова, Бітова, Кормільцева, Горалік та інших авторів, яких ми записували на диски у видавництві «Запасний вихід».

- Дивний фінт - «Сало», а потім балет. Де логіка?

Ну, балетами і всілякою театральністю я займався все життя, адже я режисер. А ось музей-ресторан, а точніше, дегустаційний лаундж-бар при музеї - це нова тема, і я дуже радію й дивуюся, чому не зробив цього раніше. Напевно, це вікове. Але ще точніше - мій друг дитинства і партнер Марк Зархін полюбив цю ідею - музей «Сало», і ось вона втілилася. Це такий театр абсурду і поле для нових експериментів. Люблю все нове, невідоме, смішне. А якщо серйозно, то мої творчі плани - тихе життя в Німеччині та подорожі, спостереження за природою та відеозйомка, хочу розводити квіти, хочу навчитися грати на піаніно, ну і багато чого іншого - вірші, тексти, книги. У Львові буду робити кілька виставок фото, оформляю сцену оперного театру до ювілею модерн-балету «Акверіос» під керуванням Оксани Лань, дві нових колекції суконь. Логіка проста - робити тільки те, що мені подобається, і те, що мені цікаво.

- І насамкінець - яка головна зміна сталася у Львові з часу твого від'їзду?

З'явилася партія «Свобода».

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ