Фатальна чарівність диктатора (Продовження)

(Продовження. Початок)

Як свідчить історичний досвід,  ієрархічна система управління, основа всіх диктатур, якою він так захоплювався тривалий період, як правило, веде у безвихідь.

Провівши лише дев’ять місяців в ув’язненні, Гітлер був достроково звільнений. Вийшовши на свободу, він відновлює партію, яка за час його відсутності фактично розпалася. Невдовзі завдяки своїй енергійності й умінню переконувати Гітлеру вдалося заручитися підтримкою значної частини військового генералітету і налагодити контакти з промисловцями. Кількість прихильників НДСРП поступово зростає, зростає і її вплив на населення.

Історичні умови появи диктатур. Вождь

Кожний народ, крім загальнолюдських рис, має особливості свого національного характеру, психіки, які відрізняють його від інших. Ці особливості складаються протягом багатьох років проживання людей в певній ізоляції від інших народів, у своїх специфічних умовах. Японці, французи, шведи по-різному реагують на однакові ситуації, по-різному виражають свої емоції, своє ставлення до тих чи інших подій, по-різному підходять до розв’язання життєвих чи державних проблем. У Центральній Європі на території сучасної Німеччини з давніх часів проживали об’єднання войовничих германських племен: алеманів, тюрінгів, саксів, баварів і ін., які багато років вели між собою постійні війни, що залишило певний відбиток і на психології самого народу.

Німецький суворий характер, ментальність були сформовані в жорстокій міжплемінній боротьбі, у протистоянні з іншими народами за територію проживання. Німці з дитинства привчалися до дисципліни і строгого порядку, повазі до військових керівників, без чого неможливі згуртованість і єдність дій, а перемога над ворогом нездійсненна. Військова служба для них була виконанням почесного обов’язку, який ррунтувався на любові й повазі до своєї батьківщини. Своєю чергою це накладало на їх військове керівництво велику відповідальність за свої вчинки, не давало їм права розслабитися, інакше загрожувала поразка з безрадісними наслідками, втрата влади, поваги, матеріального достатку, нерідко й життя. Традиційно німецька військова аристократія була освіченою елітарною групою людей, яка проходила жорсткий відбір і користувалася великою повагою. Наприклад, у Німеччині ХIХ ст. необхідними умовами для отримання посади в генеральному штабі були цілісність характеру, бездоганна поведінка на службі і в побуті. Обов’язково бралися до уваги військові здібності, фронтовий стаж, тактична і технічна підготовка, організаторський талант, фізична і моральна витривалість, старанність, розумна виваженість, рішучість. Випадковим людям там не було місця.

У мирний час німецький характер загартовувався у важкій праці на малородючих землях Німеччини. Німці змушені були свої дії постійно підпорядковувати суворій необхідності, яка виробляла в них працьовитість і організованість, що мало свої і позитивні боки, і негативні. Як писав про німців Вінстон Черчілль: «Це нація воїнів і рабів. Та саме таким своїм якостям, як любов до порядку, дисциплінованість, виваженість, які прищеплювалися з дитинства, німці завдячують досягненню неабиякого добробуту, одного з найкращих в Європі. Сумлінне ставлення до своєї праці, пунктуальність, виконавська дисципліна стали частиною їх національної культури».

Але після поразки в Першій світовій війні Німеччину примусили підписати Версальський мирний договір з принизливими умовами капітуляції, які передбачали відчуження німецьких територій Ельзасу і Лотарингії до Франції, крім того, частина земель відійшла до Польщі, Бельгії, Чехословаччини і Литви. Їй також було присуджено виплатити величезні репарації. Країни-переможниці Англія, Франція і США нав’язали Німеччині створення Веймарської республіки з її, на перший погляд, дуже досконалою демократичною конституцією, на чолі якої опинилася слабка і бездіяльна влада, що не здатна була як домогтися позитивних змін у зовнішній політиці, так і перебороти труднощі, що виникли всередині країни, представники якої постійно сперечались між собою. Вона не користувалася повагою в більшості народу. До речі, її першим президентом був марксист Еберт.

Німеччина не мала досвіду, вікових традицій демократичного державного управління. Вироблення ж необхідного законодавства з чистого аркуша виявилося занадто складним завданням. Як влада, так і суспільство були не готовими до цього. Як правило, за таких умов з’являється людина, яка впевнено говорить, що коли влада буде в її руках, вона все змінить на краще, наведе порядок у країні, звільнить її від хабарників і корупціонерів, безробітним дасть роботу і ін. Перші позитивні кроки нової влади вселяють віру в того, хто її очолює. Так виникають диктатури, які користуються підтримкою народу. В короткотермінових проміжках диктатура в багатьох випадках дає навіть певний позитивний результат. Подібних до цього прикладів немало в історії — Піночет, Франко, Муссоліні, Гітлер, Мао Цзедун.

Прихід Гітлера до влади

В результаті економічної і політичної кризи 1932—1933 рр. країна опинилася в особливо важкому стані. Більше шести мільйонів безробітних, для багатьох сімей — загроза голоду, у містах довгі, у декілька кварталів, черги за хлібом, велика дитяча безпритульність, різке збільшення злочинності. На цьому тлі зростання активності комуністів, що дало можливість їм зібрати, не без допомоги СРСР, шість мільйонів голосів своїх прихильників. В результаті — страх як багатих промисловців, так і представників середнього класу за своє майбутнє. Зароджується віра в необхідність сильної особистості і «твердої руки». У Німеччині історично, політично й економічно склалися умови для появи диктатури. Можливих варіантів розвитку було два: крайній лівий — комуністичний або крайній правий — націоналістичний.

І ось в такий час Гітлер, який уже був на чолі партії націонал-соціалістів, розвиває надзвичайну агітаційну й організаційну активність, попереджаючи армійських офіцерів, багатих промисловців, фінансових магнатів і заможних селян, яка доля їх чекає, коли до влади прийдуть комуністи, наводячи приклади тогочасної Росії. Говорив, що він — ворог державної, планової економіки, що вільне підприємництво і конкуренцію вважає абсолютно необхідними для досягнення максимально можливого рівня виробництва.

Обіцяє в разі приходу до влади навести порядок у країні, покінчити з безробіттям, ліквідувати міжпартійні політичні чвари, а у зовнішній політиці звільнити німців від гніту Версальського договору та необхідності платити згідно з ним велику контрибуцію. Під час одного зі своїх виступів у Берліні він навіть запевняв: «У третьому райху кожна дівчина знайде собі жениха»...

Такі обіцянки повністю відповідали бажанням більшості німецького народу. Цим він також зумів залучити собі прихильників для надходження фінансів у свою партію. Підприємці надавали фінансову підтримку рухові, який очолював Гітлер, вбачаючи в ньому дієву силу боротьби з комуністами і профспілками, які все більше піднімали голову. Політика провідних країн світу і внутрішні проблеми Німеччини надзвичайно сприяли успіхові Гітлера. У цьому разі стався рідкісний збіг обставин, складовими яких були: особисті якості лідера — як вроджені, так і набуті, страх перед комунізацією країни, національні особливості німців, їхніх державницьких традицій, вибух світової економічної кризи, бездіяльна тогочасна влада Німеччини, корисливість, нерозуміння і байдужість провідних країн світу. В результаті виборів до райхстагу 1932 р. партія націонал-соціалістів отримала 288 мандатів проти 251 всіх інших партій, тобто більшість. А в січні 1933 року 85-літній президент маршал Гінденбурр призначає
44–річного Адольфа Гітлера канцлером райху (главою уряду).

Так у національно однорідній країні пролетарський інтернаціоналізм зазнав поразки і переміг націонал-соціалізм.

Пізніше райхстаг прийняв «акт про  надання  надзвичайних повноважень», що передбачав  передачу урядові  Гітлера виняткових прав видавати закони терміном на  чотири  роки. Вже з березня 1933 року він був вільний від будь-яких обмежень як з боку парламенту,  так і з боку старого, немічного президента. Отримавши диктаторські повноваження, Гітлер швидко та енергійно розправився з опозицією, яка, будучи слабкою й розрізненою, здалася практично без боротьби. Це дало змогу майбутньому диктаторові провести закони, за якими Веймарську конституцію було зведено до диктатури однієї партії.

(Продовження буде)