Остап Грищук: Робимо все для того, щоб іти в ногу з часом

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з головним лікарем обласної клінічної лікарні (далі — ОКЛ) кандидатом медичних наук, доцентом кафедри дитячої стоматології Івано-Франківського медичного національного університету Остапом Грищуком, у якому він розповів, як застрахувати себе від помилок будь-якого лікаря, поінформував, за що доводиться платити пацієнтам в ОКЛ, пояснив, чому ігнорувати або формально ставитися до профоглядів не варто, і запевнив, що пацієнти, які звертаються до цієї лікарні, завжди отримують належну медичну допомогу незалежно від їхнього соціального статусу.

— Відомо, що чимало пацієнтів Прикарпаття — і не тільки — не задоволені високою вартістю медикаментів та медичних послуг, матеріально-технічним забезпеченням закладів охорони здоров’я, застарілими медичними технологіями, некомфортними умовами перебування у стаціонарах тощо. Що думаєте з цього приводу як керівник і чи можливий нині, на вашу думку, рівний і справедливий доступ кожного громадянина до високоякісної медичної допомоги?

— Нині питання ціноутворення на медикаменти є дуже болючим не лише для нашої області, а й для всієї країни. Як відомо, держава має опосередкований вплив на фармацевтичні структури. Він полягає в тому, що існує певний перелік медикаментів, який налічує близько 50 найменувань, на котрі дозволено збільшення ціни до 15 відсотків, а на всі інші медичні препарати власники фармацевтичних фірм мають право ставити націнку на свій розсуд.

Я хочу наголосити, що з початку минулого року ми розпочали проводити моніторинг цін на медичні препарати в тих аптечних кіосках, які розташовані на території ОКЛ. Ми писали листи власникам аптек, в управління охорони здоров’я, і нам вдалося зменшити ціну на ті чи інші ліки на 10 відсотків порівняно з цінами в інших аптеках міста.

Як на мене, нам варто було б запозичити досвід Польщі щодо ціноутворення на препарати, адже там це питання регулюється на рівні держави. Наприклад, но-шпа має однакову ціну незалежно від форми власності аптеки і у Варшаві, і в Познані, і в Кракові, і в будь-якому іншому населеному пункті.

Питання медичних послуг як таке нині не існує. Маю на увазі, що гроші з бюджету спрямовують не на пацієнта, якому необхідно надати якусь послугу, а йдуть вони на ліжко, на яке приходить пацієнт. Спочатку у нього може бути лише один діагноз, відтак у процесі лікування виявляються супутні патології, які ми також повинні лікувати. У зв’язку з цим зростає ціна на медичну послугу, необхідну для пацієнта.

Що стосується матеріально-технічного забезпечення, то наша лікарня робить усе для того, аби йти в ногу з часом. Проте само собою зрозуміло, що з огляду на недостатнє фінансування ми не можемо робити так, як роблять за кордоном — тобто що п’ять років повністю змінювати матеріально-технічне забезпечення закладу. У нас трохи по-іншому: маємо гроші — купуємо те, що є найнеобхіднішим.

Наразі плануємо розвивати кардіохірургію. Ми купили пересувну С-арку — апарат, який дозволяє робити ангіографію, ставити водії ритму для пацієнтів. Ми зуміли оснастити належним обладнанням нашу лабораторію. А це потужний крок у розвитку місцевої медицини.

Як відомо, наша лікарня, яку будували німці, мала бути терапевтичного профілю. Відповідно у ній не  було передбачено хірургічних відділень. Проте тоді вирішили, що має бути і терапія, і хірургія. З огляду на це у нас немає пристосованих операційних. Під операційні відведено по дві великі палати. Якби у нас були окремі операційні, то у палатах було б не по шість ліжок, як є наразі, а по чотири. Хоча, на моє переконання, умови в ОКЛ достатньо комфортні. В кожному відділенні є палати для ветеранів УПА, учасників та інвалідів Другої світової війни. Ми створюємо палати з покращеними умовами, в яких є телевізор, холодильник, душ тощо. Але питання покращення умов було б повністю вирішено лише в тому разі, коли б ми завершили будівництво нового хірургічного корпусу, в якому заплановано операційні блочного типу за європейським зразком.

Хочу зазначити, що пацієнти, які звертаються в ОКЛ, завжди отримують належну медичну допомогу незалежно від їхнього соціального статусу.

— Подейкують, що належне обстеження і лікування, навіть без хірургічного втручання, в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні обходиться пацієнтові в декілька тисяч гривень. Чи так усе виглядає насправді і за що доводиться платити пацієнтам?

— Є два варіанти поступлення в ОКЛ — це планова госпіталізація, коли пацієнта спрямовують до нас із центральних районних лікарень, і коли пацієнт, не довіряючи ні ЦРЛ, ні приватній клініці, хоче зробити обстеження саме у нас.Якщо людина перебувала в ЦРЛ, там вона мала пройти всі необхідні обстеження й отримати відповідне лікування. Але коли район не справляється з лікуванням пацієнта, тоді його направляють до нас. Якщо пацієнт поступає планово, нам не потрібно робити додаткові обстеження, а йому відповідно не доводиться платити в лікарні жодної копійки. Але пацієнт змушений платити за медикаменти. Адже ми на місяць маємо 150 тис. грн. на лікарські препарати на цілу лікарню.

Коли пацієнт довіряє лише нашій лікарні і хоче робити у нас обстеження, не маючи направлення, то він  повинен оплатити медичні послуги, які тут надають, згідно з переліком медичних послуг, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Торік у нас було чотири з половиною тисячі таких пацієнтів, з яких три ми госпіталізували.

Звісно, коли бувають випадки, що людина поступає після ДТП, то для неї вся ургенція безоплатна.

— Хто отримує безплатно препарати, які фінансує держава?

— Ветерани ОУН—УПА, інваліди та учасники Другої світової війни, «чорнобильці» отримують у нас безплатну медичну допомогу — починаючи від аналізів і завершуючи ліками. Це питання я контролюю особисто.

— Що, на ваш погляд, варто робити кожному лікареві зосібна, аби забезпечити належну якість надання пацієнтоорієнтованої медичної допомоги?

— Пацієнтоорієнтована медична допомога — це питання перспективне. Сьогодні ми отримуємо фінансування з бюджету в розрахунку на ліжко-місце. А цей вид допомоги передбачає отримання коштів на певного пацієнта, який часто має не тільки одну патологію, а цілий ряд супутніх. Наші лікарі готові надавати високоякісну медичну допомогу. У нас є достатній рівень кваліфікованих медичних кадрів — 70% лікарів вищої та першої категорії, останнім часом поновлюємо апаратуру та медичне обладнання, отримуємо нову техніку. На жаль, цього недостатньо. Проблемним залишається питання придбання магнітно-резонансного томографа, будівництво діагностично-операційного корпусу, яке триває понад десять років.

— Кажуть, що районні лікарні спрямовують в область чимало безнадійно або важко хворих пацієнтів, з якими вже дуже тяжко давати раду. Чи задоволені ви таким взаємозв’язком між обласною і районними лікарнями?

—Пацієнт має право на медичну допомогу в будь-якому медичному закладі області. Часто обласні заклади стають останньою надією пацієнта на порятунок. і тому доводиться  зустрічатися з хворими, які вже неодноразово лікувались у районних закладах. В області відпрацьовано систему взаємозв’язку з лікувальними закладами: це і витяг з медичної карти хворого з попереднього закладу, направлення на подальше лікування, безпосередній виїзд лікаря-консультанта до хворого, сповіщення телефоном на рівні адміністрації закладів чи завідувачів відділень.

— За словами багатьох лікарів, в області немає взаємодії між амбулаторним прийомом і стаціонарним лікуванням у тій же структурі, тобто пацієнти губляться, немає адекватного контролю. А ви якої думки про цю проблему?

— Так, ця проблема існує. Затверджена медична документація передбачає такий зв’язок між поліклінікою і стаціонаром, а також іншими медичними закладами. Відповідно до прийнятого недавно закону про інформацію відомості про стан здоров’я мають конфіденційний характер і їх не можна розголошувати. Тому всі пацієнти після  стаціонарного лікування отримують витяг з медичної карти  безпосередньо на руки. І далі повинна бути свідома зацікавленість особи у власному здоров’ї. У випадках хронічних захворювань такий пацієнт потребує диспансерного обліку і надалі відвідує лікаря, що спостерігає за ним. Однак часто, не усвідомлюючи наслідків для здоров’я, пацієнти в кращому разі тримають такий документ вдома, втрачається контроль, наступність у наданні медичної допомоги, і це часто призводить до наслідків, яких можна було б уникнути.

— Подейкують, що в приватних медичних закладах працює чимало некваліфікованих лікарів. Як у такому разі вберегтися пересічному пацієнтові від помилки приватного лікаря?

— Людина має право обирати,  в який заклад їй звертатися — комунальний чи приватний. Комунальний заклад що три роки отримує ліцензію на провадження медичної практики за усіма спеціальностями, акредитується МОЗ України на право надання медичної допомоги. Приватні заклади мають такі ж самі вимоги до медичної практики і до кваліфікації лікарів, отримують персональні ліцензії. Щоб застрахувати себе від помилок будь-якого лікаря після прийому чи лікування, необхідно вимагати медичний висновок з повним описом обстежень, маніпуляцій, які проводяться, і лікування. Ви захищені тоді, коли маєте завірений документ.

— Немало ведеться розмов про «папероманію» в медицині. Чи вдалося в обласній лікарні зменшити паперову роботу шляхом комп’ютеризації?

— В обласній лікарні ведеться вся медична документація,  передбачена МОЗ України. Ми створили локальну комп’ютерну мережу, яка функціонує вже понад десять років. Відпрацьовано систему обліку кадрів, бухгалтерії, ведеться статистичний облік. Позитивним є те, що будь-яку інформацію можна отримати за найкоротший термін. Однак існує не лише електронний варіант ведення медичної документації, а й паперовий документ, що паралельно ведеться. Крім того, ретельно треба вести і медичну карту стаціонарного хворого, тобто історію хвороби, яка на сьогодні є не лише медичним, а й юридичним та економічним документом. На жаль, спрощення у її веденні не передбачається.

— Яка ваша думка з приводу покращення профоглядів, у тому числі й медпрацівників, з тим, аби вони були справжніми, а не фіктивними, адже таким чином можна було б уберегти не одне життя?

— Безсумнівно, до профоглядів декретованих груп населення потрібно ставитися відповідальніше як  медичним працівникам, так і керівникам. Раннє виявлення захворювань дасть шанс хворому на лікування й одужання, а в деяких випадках — на продовження життя в разі виявлення онкопатології. Тому ігнорувати або формально ставитися до профоглядів не варто. Адже навіть за час моєї роботи головним лікарем ОКЛ було виявлено декілька випадків туберкульозу, онкозахворювань у наших лікарів.

— Як відомо, МОЗ планує скоротити ліжко-місця по областях. Як оцінюєте такий намір?

— Стаціонарна допомога населенню в цілому світі є дорогою. і тому основні кошти спрямовують на превентивну, тобто профілактичну медицину і первинну ланку надання медичної допомоги — в лікарську амбулаторію. Нам у спадок дісталася розгалужена мережа стаціонарних медичних закладів, які були розраховані на певну кількість населення.  Оптимізація ліжкового фонду відбувається віддавна і поступово. Прогресивним є заміна ліжок стаціонару на ліжка денних стаціонарів, перепрофілізація в ліжка відновного лікування і реабілітації, можливо, геронтологічні ліжка, ліжка для безнадійних хворих. Обласну клінічну лікарню з 2006 року розгорнуто на 800 ліжок, які є оптимальними для надання спеціалізованої допомоги жителям Прикарпаття і відповідно забезпечені фінансуванням із бюджету.

— Чи задоволені ви станом справ в обласній лікарні і чи вдається вам втілювати в життя задумані наміри?

— Станом справ у нашій лікарні я задоволений частково, бо ще не реалізував усе те, що хотілося б. Проте сподіваюся, що за підтримки держави охорона здоров’я досягне відповідного рівня і жителі Прикарпаття отримуватимуть якісну висококваліфіковану медичну допомогу.

Якщо зупинятися на конкретиці, то ми перші в Україні маємо можливість відправляти пацієнтів авіаційним транспортом в інші медичні заклади країни. Адже, як відомо, на території нашої лікарні, є вертолітний майданчик. Я дуже задоволений діагностичною лабораторією, яку нам вдалося протягом двох років дооснастити дуже серйозним медичним обладнанням.

Наш колектив, який складається з двох тисяч осіб, працює добре і злагоджено. Мені дуже допомагають мої заступники і завідувачі відділень. Я переконаний, що з таким як у нас висококваліфікованим медичним персоналом ОКЛ не тупцюватиме на місці, а буде активно розвиватися.