Душа — сміттєзбірник або Велике Чистилище

Ось і незчулися, як ще один довгий і важкий Великодній піст позаду. Хоча ці критерії сорока передвеликодніх днів стосуються, на жаль, не кожного: Бог стукає до всіх, а відчиняє двері свого серця той, хто хоче почути.

Не торкатимуся відомих та зрозумілих речей, як людина має постом та молитвою прокладати собі дорогу до Неба: не забирати ж хліба в тих, кого Господь призначив серед нас бути посередниками між Богом та людьми. Та чи завжди ми дослухаємося до тих поводирів — священиків, ченців? Та чи й надовго витачає нам почутого у храмах? Як з

цього приводу влучно сказав на одній із недільних проповідей Городенківський декан УГКЦ о.-м. Ігор Левицький: "Не перетворюймо наші душі на сміттєзбірник, який дуже швидко наповнюється знов, як сміттям, нашими гріхами".

Зрештою, хотілось би про інше вести мову. Прочитала нещодавно, що японці під час проведення одного зі світових чемпіонатів, відвідуючи ігри, "озброювалися" поліетиленовими пакетами. А по завершенні змагань збирали до них сміття, полишене іншими глядачами-іноземцями на стадіонах. То чи не варто би й нам, українцям, перейняти таку практику, та насамперед, зрозуміло, самим не смітити? Ось-бо наближається Великдень, а подекуди ще такий безлад! То чи варто уповати на нерадиві комунальні служби, а взяти собі за правило, як прощення за гріхи, робити ту чи іншу справу, робити ліпшим і привабливішим світ навколо, робити не для когось, а насамперед — для своєї душі? Скільки є безгосподарних городів, на яких досі стирчать сухі позаторішні бур'яни, покинутих старих будинків чи фос уздовж доріг? Певна: все зроблене буде зараховане Всевишнім як Велике Чистилище. І світ навколо стане привабливішим.

Автор: Людмила СТРАЖНИК