Як галичан ловлять на побожності?

На адресу офісів в Івано-Франківську почали надходити дивні листи, у яких бізнесменам обіцяють чудо, яке змінить їхнє життя на краще.

Мабуть, не випадково заманливі листи, у яких франківським бізнесменам обіцяють щасливе і заможне життя, почали з'являтися в поштових скриньках офісів саме в час минулих новорічно-різдвяних свят. Адже серед святкової кореспонденції послання від різноманітних пройдисвітів часто сприймаються не достатньо критично. Окрім того, саме у дні релігійних свят на Галичині люди стають особливо чутливими як до по-справжньому Божих речей, так і до різноманітних забобонів. Як галичан ловлять на побожності?

...На перший погляд, ці два "листи щастя" були абсолютно несхожі. Найперше, один з них був написаний російською мовою, інший - українською. Автором першого листа значився керівник маловідомого та вузькоспрямованого видавництва, розташованого в Київській області. Під другим листом стояло ім'я одного з найвідоміших теоретиків мережевого маркетингу Ренді Гейджа. Додатком до першого була листівка із зображенням православного святого Агапита Печерського, яка мала би в чудесний спосіб приносити успіх у бізнесі та особистому житті її власнику. На звороті другого листа була надрукована банківська платіжка із вказаним рахунком в комерційному банку для благодійних внесків: десятина від прибутків, віддана на благодійництво, буцімто мала би гарантувати платникові в майбутньому фінансове процвітання.

Спільним тут було тільки те, що в обидвох випадках автори листів намагалися зіграти на релігійних почуттях отримувача такої кореспонденції.

Попит на Агапита

Відомо, що в християнських церквах східного (грецького) обряду існує традиція вшановувати ікони із зображенням святих. Деякі образи вважаються чудотворними, і до храмів, де вони на той момент перебувають, приходять тисячі паломників, сподіваючись на зцілення та благословіння.

Нещодавно схожий ажіотаж розгорівся довкола сучасної картини, на якій зображений давньоруський знахар і монах Агапит Печерський. У Києві відбулася одноденна виставка цієї картини, намальованої буцімто за сучасними даними судмедекспертизи, які відтворюють справжній вигляд цього православного святого (мощі Агапита, до речі, досі зберігаються в Києво-Печерській лаврі - авт.). Запрошення відвідати виставку були розіслані навіть в Івано-Франківську. Організатори потім звітували про три тисячі відвідувачів за день - рекорд відвідуваності для столичних музеїв.

У запрошеннях на виставку зваблювали тим, що портрет Агапита має чудесні властивості - вловлює думки і настрої навколишніх людей і від цього змінюється вираз його обличчя. У такий спосіб він буцімто може сигналізувати про характер співрозмовника або виявляти внутрішній стан того, хто дивиться на портрет. Причому (на велике щастя для поліграфістів), як запевняють автори листа, чудесні особливості є не тільки в самого художнього полотна, але й у всіх його фотокопій, розтиражованих в будь-який спосіб.

Окрім виставки "чудесної" картини, в орендованому у той день залі відбувся також і розпродаж іншої продукції цього видавництва. До речі, авторкою більшості книг виступає та ж таки художниця, яка намалювала портрет популярного тепер Агапита.

Очевидно, такі короткочасні, "точкові" виставки-продажі, до яких заздалегідь готують відповідну публіку рекламою через офісну розсилку, є досить вдалим маркетинговим ходом. Але, напевно, святого тут немає нічого.

Десятина з розрахунком

Ще більше здивування викликали листи, що надійшли від однієї обласної громадської організації, яка дещо несподіваним чином оголосила про збір коштів на проведення благодійних акцій. Мотивувати франківських бізнесменів на те, щоб віддавати частину свого прибутку на благодійність, автори листа вирішили через «принцип десятини».

Відомо, що в більшості християнських конфесій виплата десятини для віруючого тепер є справою особистого благочестя так само, як будь-яка пожертва на храм. Тобто ці приношення не регламентовані конкретними сумами, вони повинні даватися без примусу і з охотою. Тільки в деяких протестантських конфесіях десятину все ще вираховують дуже ретельно, майже по-старозавітному.

Однак збирачі коштів на благодійність розповідають про десятину зовсім не за церковними канонами і без огляду на Біблію. Франківські "благодійники" у згаданих листах вирішили зацитувати з цього приводу світового гуру мережевого маркетингу Ренді Гейджа, який називав десятину відплатою якомусь безіменному "джерелу духовної сили".

Розповідь мільйонера Гейджа про те, як він почав платити "данину благодійності" в розмірі 10 відсотків від своїх прибутків і швидко розбагатів, займає одну сторінку листа. На звороті - незаповнений бланк платіжного документа з розрахунковим рахунком у банку, на який можна пожертвувати, очевидно, свою десятину.

І знову ж таки, нічого святого, тільки - бізнес...

---

о. Іван Козовик, декан філософського факультету Івано-Франківської теологічної академії, священик УГКЦ:

"Нехай люди будуть обережні і не йдуть на той гачок. Десятина колись була в Старому заповіті, у нашій церкві десятин тепер ніяких нема. Є окремі церкви, в яких платять десятину, але це їхня справа. Хто хоче, той може дати якусь пожертву на церкву, але підштовхувати когось до того - це звичайна хитрість. Це звичайне шулерство і обман. Використовуються всякі хитрощі для того, щоб виманити гроші, але це нічого не має спільного до церкви і до віри.

Коли збираються пожертви на якісь потреби, про це конкретно оголошують у храмі чи священики, чи пастори, але обов'язково вказують конкретно, на які цілі збираються кошти. Церква має великі потреби, бо опікується сиротинцями, помагає Карітасу, при церкві працює їдальня, куди бездомні ходять. Принцип нашої віри: краще давати, ніж брати. Бо те, що дасте, вам сторицею вернеться. Але треба знати, кому давати, і не давати тоді, коли гроші виманюють хитрощами.

Щодо портрету святого, який нібито має чудесні властивості, то можу сказати, що всі чудотворні образи є визнані і відомі, а коли хтось говорить, що є якась картина... Проголосити такі речі має якась офіційна особа від церкви. Якщо хтось оголошує про такі речі приватно, то не треба вірити таким речам".

Наталія Прудиус, пастор християнської євангельської церкви "Відродження":

"Якщо подивитися у Біблії, то стане зрозуміло, що десятину приносили священикам, не було такого, щоб здавали десятину царю чи, так би мовити, тогочасним "бізнесменам". Навпаки, самі ж ці царі та "бізнесмени" виділяли частину свого майна для Бога. Так робив цар Давид, так робив Соломон.

Під десятиною у старозавітні часи розумілася десята частина зі всього, що отримує від своєї праці людина. У нашій церкві ми не зобов'язуємо нікого давати десяту частку з усього, скажімо, що виросло на городі. Десятину здають грішми, але при цьому люди знають, на яке конкретно служіння будуть витрачені ці кошти: чи на музичні інструменти та апаратуру, якою ми прославляємо Бога, чи на ремонт Дому молитви, чи на дитяче служіння, чи на якісь інші діла милосердя. А давати десятину будь-кому, не знаючи, як ці люди розпорядяться цими коштами, - не правильно.

Треба сказати, що десятина, яка приноситься від щирого серця, відкриває шлях для Божих благословень. Ми знаємо, який благословенний був Авраам, про якого Біблія пише, як про першого, хто заплатив десятину первосвященику Мехильсадеку.

Щодо чудотворних картин чи ікон... Існують речі, в які люди просто вірять. Елементарно можна вживати таблетки з крейдою і завдяки ефекту плацебо вилікувати якусь хворобу. Так само можна й "чудом" зцілитися. У Біблії ніде не згадано про зображення Бога, сказано, що Бога ніхто не бачив. Немає нічого погано в тому, щоб намалювати картину, на якій зображено Ісуса Христа з апостолами: художник просто змальовує історичні моменти, описані в Євангеліях. Але коли таким картинам надають чудодійних чи чудесних властивостей, то це суперечить Слову Божому".