А.Войтюк: Якщо є добрий джаз, то він не може не мати попиту

Джаз-клуб, започаткований франківським музикантом Романом Росем, із кожним новим концертом мандрує у нове місце. Минулого четверга джаз-клуб з виступом львівського джазового проекту «МТ-3» осів у нічному клубі «Палада».

Це місце виявилося напрочуд комфортним для того, щоб грати і слухати джаз, а слухачів того вечора було доволі багато. «МТ-3» уміє і любить дивувати шанувальників джазу. Кілька років тому музиканти поклали на джазову музику поезію Франка, Антонича, Чубая і Бродського. У «Паладі» того вечора львівські джазмени «мучили» Баха.

«МТ-3» вже бував в Івано-Франківську під час тогорічного фестивалю «Джаз-без», яким також опікується Роман Рось. Щоправда, тоді гурт називався «Без спогадів» і мав на одного учасника більше. Сьогодні «МТ-3» - це тріо: Мартин Твердун (саксофон), Кирил Абрамов (клавішні) і Андрій Войтюк (барабани). Ми поспілкувалися з лідером гурту Мартином Твердуном та Андрієм Войтюком про життя групи та перспективи українського джазу.

- Розкажіть трохи про історію «МТ-3» та стиль, у якому граєте.

Мартин Твердун: Ми дуже молоді, вперше зібралися у 2008 році. Виступали на двох «Джаз-безах» і цього року будемо втретє. Стиль важко визначити, бо ми не граємо щось одне. У нас багато було різнопланових проектів. Ми «мучили» поезію, організовували джаз-кабарети. От сьогодні ми збираємося "помучити" Баха. Цю тему вже до нас піднімали, але це дуже цікава штука. Бах дуже надається до джазу.

Андрій Войтюк: Баха важко грати в джазі. Воно дуже цікаво ритмічно, бо Бах є, перш за все, ритмічний. А джаз тримається на ритмі, на тому внутрішньому пульсі, який є замість диригента, щоб музиканти не розвалились.

- Коли хтось каже, що не розуміє джазу, чи можна цю музику пояснити? Чи можна навчитися розуміти джаз?

Мартин Твердун: Взагалі вся музика - чи класика, чи джаз - залежить від людей, від виконавців. Багато що грається дуже схоластично, мертво, і людей це не зачіпає. Музиканти роблять розумні фізіономії і грають для себе, при цьому всьому виходить, що то окремо відбувається, а слухачі окремо. Крім того, немає джазового середовища, де би щось таке могло відбуватися. Є якісь поодинокі спроби, але в людей і досі джаз - це переважно або Армстронг, або якийсь білий, незрозумілий шум.

- У Львові вже сформувалося джаз-середовище? Львів здається найбільш джазовим містом.

Мартин Твердун: Ну яке воно джазове місто? Ви десь по телебаченню зустрічаєте джаз? Щоби був джаз, мусять бути клуби, навіть просто кафе, де постійно грають собі різні музиканти, багато музикантів. У нас є один джаз-клуб, який називається «ДжазКлуб.Львів». Ще замало є музикантів і замало слухачів.

- Андрію, ти граєш на барабанах в «Очеретяному коті», «Сонцекльоші», «Лесик-бенді» і в «МТ-3». Яка особливість у гранні джазу?

Андрій Войтюк: Джаз мені найближчий, безумовно. Тут є свобода, є якийсь дух. Тут ніби грають ангели і демони. Навіть не ти граєш, а через тебе якісь зовнішні сили грають. Ця музика є дуже цікава, бо вона трохи з того світу. Але мені як музикантові цікава будь-яка музика. Зрозуміло, що я не буду грати Вєрку Сердючку, бо вона ні в голові, ні в серці, ця музика. А музика має тебе зачіпати.

- Клавішні, барабан і саксофон - наскільки це сьогодні типове поєднання для джазу?

Андрій Войтюк: Типовими є барабани, гітара і клавіші, але в джазі можуть бути найнеймовірніші поєднання. Можуть двоє грати, і це може бути скрипка і барабан. Немає ніяких обмежень. Ти не прив'язаний і не мусиш щось робити, бо так треба. Зрозуміло, що коли граєш з людьми, то маєш слухати уважно, має бути зв'язок між музикантами.

- А дисципліна?

Андрій Войтюк: Сама музика дисциплінує. Твоє відчуття міри, твій смак. Відчуття міри, я б сказав, в першу чергу, відчуття доцільності і доречності. Ти не мусиш нікого перебивати чи грати один поперед другого, щоб когось перемогти. Але є традиція, і ми не можемо відійти від гармонії і форми, ми не можемо за рамки цього вийти, але в рамках цього ми маємо свободу виражатися у цій гармонії, у цій формі, в цьому темпі. В джазі все тримається на темпі. Обов'язкова умова - щоб все було гармонійно і кожен віддавався по максимуму і входив у цей стан особливої медитації чи трансу.

- Зараз є попит на джаз?

Андрій Войтюк: Якщо є добрий джаз, то він не може не мати попиту. Завжди знайдуться люди, навіть такі, які ніколи не слухали джаз, а ціле життя ходили на шансон, а потім раз почують і скажуть: о, як класно було, треба ще раз прийти. Це як картина - подобається або не подобається. Можна не розуміти стилю, манери чи техніки виконання, але просто класна картина. А якщо тяп-ляп... У нас дуже люблять грати цирк на дроті: всі бігають, крутяться, ніби купу всього робиться, а музика така собі.

- Наскільки джаз має комерційний попит?

Андрій Войтюк: Затребуваність джазу є. Але комерційно я поки що не бачу жодної спроби зробити щось в тому напрямку. Якось так все завжди однобоко - або бізнес, або нічого. Зрозуміло, що набагато важче робити промоцію джазового колективу, бо джазовий колектив - це дуже рідкісна штука. Джаз-мени, як правило, самі по собі існують. Той з тим зіграв, той з тим. Це як порно-кіно: вони поки всі один з одним не переграють, то не заспокояться. А якщо є колектив і він тримається довго - це вже любов, музикантам добре один з одним, і вони не можуть розійтися.

- Як з'являються ідеї грати поезію чи переграти Баха?

Андрій Войтюк: Ми нічого не плануємо, не паримося. Все само собою виходить. Треба дати собі волю, а там, якщо щось має виродитися, то воно виродиться. У Мартина завжди є цікаві ідеї, бо він ще й художник і ляльки малює. Ми вільні в тому плані, що можемо довго не збиратися і не грати, якщо відчуваємо таку потребу. У Мартина бувають періоди, коли всьо - музика закривається, і ми тоді не граємо. І це добре, коли людина не заходить в тупик, що от треба грати, а ти зациклюєшся, бо немає що зіграти. А то відійшов від цього, потім повернувся - і все по-іншому вже йде. Після таких перерв і з'являються найкращі ідеї.