Денис Січинський і Станиславів

В історії української музичної культури вагоме місце належить творчій постаті композитора, який першим серед галичан вибрав музику своєю професією. Його ім’я — Денис Січинський (1865—1909). Якщо більшість попередників та сучасників композитора, зокрема М. Вербицький,  І. Лаврівський, С. Воробкевич, були священиками, які поєднували душпастирські обов’язки з музично-громадською діяльністю, то Денис Січинський повністю присвятив себе мистецтву.

Доля прославленого митця склалася трагічно: жахливі матеріальні умови, відсутність родинного затишку, часті переїзди у пошуках роботи підірвали його здоров’я. Але попри це  Д. Січинський залишився вірним своєму життєвому покликанню, а його творчість ввійшла до скарбниці національного музичного мистецтва.

У творчому доробку композитора центральне місце займають кантати «Дніпро реве», «Лічу в неволі», «Минули літа молодії», хорові композиції «Пісне моя», «Непереглядною юрбою», зразки духовної музики, зокрема прекрасна «Літургія». Справжніми перлинами української вокальної лірики стали солоспіви Д. Січинського «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні», «і золотої, й дорогої», «Бабине літо». У цих творах органічно переплелися народнопісенні інтонації та особливості старогалицької романсової лірики. Січинський є також автором опери «Роксолана», низки фортепіанних мініатюр і обробок народних пісень. Проте найповніше він розкрив свій ліричний талант саме у вокальному та хоровому жанрах.

В музиці композитора переважають настрої смутку, туги, скорботи. «Загубленим талантом» назвав  Д. Січинського видатний український композитор і музикознавець Станіслав Людкевич. У своїх статтях він підкреслював, що музична спадщина  Д. Січинського — це щира сповідь душі, «писана кров’ю серця».

Життя і творчість Д. Січинського тісно пов’язані з нашим містом. Попри те, що Денис Січинський народився на Тернопіллі, музичну освіту здобував у Львові, навчаючись у прославленого Кароля Мікулі — учня Ф. Шопена, а згодом часто переїжджав з місця на місце, останні десять років його життя пов’язані зі Станиславовом. Саме тут народжувались його безсмертні тони, музика, сповнена глибокої пристрасті й скорботи, ліричної експресії та патетики. В Станиславові він підняв художній рівень місцевого хорового товариства «Боян» на нову висоту, став організатором на Прикарпатті численних хорових колективів, зокрема в Угорниках, Микитинцях, Вікторові, Радчі. Д. Січинський сприяв заснуванню музичної бібліотеки та видавництва «Станиславівський Боян», організував першу в Галичині українську дитячу музичну школу. Саме з неї бере початок Івано-Франківське музичне училище, що має почесне ім’я композитора.

На пам’ять про композитора в івано-Франківську проводиться Всеукраїнський конкурс хорової музики. Щороку 2 жовтня, в день народження Д. Січинського, в Меморіальному сквері збираються викладачі та студенти музичного училища, щоб покласти на могилу композитора квіти. А за ними, немов зграйка курчаток, підходять учні молодших класів ЗШ №11, яких приводить вчителька Світлана Скрипник. І це не випадково, адже в 22-му кабінеті школи оформлено куточок, що розповідає про  Д. Січинського та його творчість. Світлана Петрівна не тільки навчає дітей, а й виховує їх у любові до національних традицій та української культури.