Л.Лук’яненко: Масонська зірка над Верховною Радою свідчить, що державотворення досі не скінчилося

Дев’ятнадцять років тому, 24 серпня 1991 р., Верховна Рада УРСР прийняла знаковий для всіх нас історичний документ — Акт проголошення незалежності України. Напередодні Дня незалежності ми запросили до розмови, без перебільшення, легенду української політики, Героя України, автора тексту Акта про державну незалежність України Левка Лук’яненка.

Левку Григоровичу, що означає для вас День незалежності? Як зазвичай ви його святкуєте, адже 24 серпня — також і ваш день народження?

— День проголошення незалежності України є переможним завершенням боротьби української нації за відродження своєї національної державності. 24 серпня 1991 року українська ідея національної свободи перемогла московську ідею імперського колоніального рабства. А що це сталося у день мого народження, то я радий такому збігові подій. Приємно святкувати разом два дні народження — народження незалежності України і свій день народження.

В історії Української держави з часу проголошення незалежності було багато здобутків, проте й немало втрат...

— Здобутки і втрати за 19 років незалежності  залежали і залежать від ідейного й матеріального стану нації.  340-річне колоніальне рабство й особливо 70-річний геноцид української нації  значною мірою вбили в українцях національну свідомість і гордість, прищепили рабську покірність і зруйнували сміливу ініціативність. 1991 року на загальному політичному піднесенні й ентузіазмі нам — патріотичній частині Верховної Ради України — Народній Раді — вдалося проголосити Україну  незалежною державою. Це був юридичний факт. Проте у нас не було сил і достатньо професійних кадрів для заміни московської окупаційної влади патріотичними людьми. Того всі 19 років Україною керують не українські за своїм вихованням та життєвими устремліннями люди. Народ без історичних знань свого минулого послав до Верховної Ради комуністів — явних ворогів самостійності, потім — червоний директорат, відтак — швидкоспечених олігархів. Ці діячі, не маючи любові до України, 19 років український корабель повертають то на демократичний Захід, то до авторитарної Московщини, й Україна не йде вперед, а в лихоманці крутиться на місці.

Процес державотворення складний. Він і досі не скінчився, про що свідчить п’ятикутна масонська зірка над Державним прапором, що на будинку Верховної Ради України.

На черзі — вже традиційне запитання: чи за таку Україну, яку маємо нині, ви боролися, не шкодуючи здоров’я, сил і навіть життя?

— Незалежну Україну хотів би бачити демократичною державою з патріотичною, точніше — націоналістичною владою, яка організувала б подолання колоніальної спадщини шляхом українізації освіти, науки і всього офіційного життя країни. Влада мала б відродити в українців почуття національної гордості, модернізувати виробництво, зміцнити економіку України, створити потужну армію і т. ін. Я не шкодую, що своє життя присвятив Україні, але жаль, що всі мої зусилля не привели до створення України, яка була б теплою матір’ю Україною для всіх її громадян.

Як оцінюєте діяльність чинного Президента, уряду?

— Діяльність Президента і його команди розцінюю як промосковську і вельми небезпечну для української державності.

Як патріарх української політики, що ви порадили б Вікторові Януковичу як чільнику Української держави?

— Панові Януковичу як Президентові незалежної Української держави порадив би набратися сміливості, визнати свої помилки і  звільнитися від зовнішньої залежності. Служінням  Україні та її народові він може залишити добрий слід по собі.

На президентських виборах ви підтримували Юлію Тимошенко. Як ставитесь до поширеної думки, що і Янукович, і Тимошенко — креатура Москви?

— На президентських виборах у першому турі я не закликав виборців голосувати за якогось одного з багатьох кандидатів. Кандидатів було багато, і виборці визначалися самі. Коли у другий тур вийшли Ю. Тимошенко і В. Янукович, то, порівнюючи їх, я віддав перевагу Ю. Тимошенко, бо вона: освіченіша за Януковича; не сиділа в таборах за кримінальні злочини; талановитий оратор, що має неабияке значення для вищої посадової особи держави; проти надання російській мові статусу державної; визнає голод 1932—1933 років геноцидом; проти здачі Москві українських економічних інтересів. Людей оцінюю за їхніми вчинками, а не за інтуїтивними припущеннями.

Тож чи є в Україні серйозні ризики втрати незалежності? Як бути за таких умов і де вихід?

— Небезпека існує. Вона у суб’єктивній орієнтації Януковича та його команди на прислужування  Росії. Вже перші практичні кроки викривають її як чужу антиукраїнську владу. Два небезпечні напрями політики цієї чужої влади: по-перше, вона швидкими темпами прямує до встановлення однопартійної влади, що логічно перетворюватиметься за московським взірцем в авторитарну владу. Вона вихована на московських політичних традиціях, і ці традиції поспіхом накидає українському суспільству.

Ця чужа влада з таким же поспіхом передає українські промислові об’єкти Росії. Порівняно вельми швидко весь український економічний потенціал може перетворитися у російський. Політична незалежність без своєї економічної бази дуже швидко перетвориться у фікцію, і Україна втратить незалежність без жодного пострілу.

Я впевнений, що корпоративний егоїзм Партії регіонів, який вони так яскраво демонструють своєю антинародною політикою, невдовзі — взимку — приведе до прозріння трудящих Донбасу. Вони обрали Януковича, бо вважали його своїм. Скоро вони зрозуміють: він не їхній і служить не трудящим; він — олігарх і служить олігархам. Донбас його усуне і врятує Україну від перетворення її у московську колонію.

Недавно ви висловили міркування про те, що в Україні за 19 років ще не було патріотичної влади. А Ющенко, гадаєте, не патріот?

— Ющенко — патріот. Трагедія України і його в тому, що він не державник, а проповідник. Державник мав би виконувати передвиборчу програму «Десять кроків назустріч людям» і посадити бандитів у тюрми. Він цього не зробив. Бандитів легалізував, прирівняв до себе і привів їх до влади. Його добрі діла не йдуть у жодне порівняння з тою небезпекою, яку він створив для державності.

З огляду на такий складний для України час чи не плануєте повернутися в політику?

— Я склав повноваження депутата Верховної Ради України і обов’язки голови Комісії з помилування при президентові України, але від політики не відходив. Писав відкриті листи з порадами Ющенку, писав відкриті заяви проти Януковича та його команди, виступав на мітингах, робив і роблю все, що спроможний робити для захисту незалежності України від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Я один із засновників Народного комітету захисту України і як голова представляю в ньому Українську республіканську партію.

Упродовж життя, Левку Григоровичу, ви були і залишаєтеся переконаним українським націоналістом. Чому, на вашу думку, націоналізм як ідеологія не зміцнив своїх позицій, якщо хочете, не став модним, привабливим, популярним серед українців? За яких умов він усе ж таки матиме перспективи в Україні?

— Націоналізм є ідеологією і практикою боротьби за незалежність, будівництва національної держави та відродження національної мови, культури, звичаїв і традицій, відродження економіки, захисту довкілля і т. ін. Для поширення націоналістичної практики у внутрішній економіці та зовнішніх зв’язках, для поширення її в гуманітарній сфері необхідна поява середнього класу — підприємців малого й середнього бізнесу. Без нього неможливо створити інформаційний простір України.

У 82 роки ви у чудовій фізичній формі. Як вам вдається так виглядати? Подейкують, що ви дотримуєтеся здорового способу життя — не вживаєте м’яса, алкоголю, не курите, користуєтеся спеціальними рослинними рецептами приготування їжі. Розкажіть про це детальніше.

— Я справді не палю, тобто не ношу в кишені персональну газову камеру. Людина за добу споживає 12 кг повітря. Я споживаю повітря, а не цигарковий дим. Мені смакує все: борщ, вареники, налисники з сиром, капуста... Люблю те, що їли і любили мої батьки. З ранньої весни до мого щоденного раціону входить кульбаба та кропива. Ніколи не п’ю підсолоджених магазинних напоїв, а віддаю перевагу сокам із фруктів та овочів з власного городу. Своєму доброму станові завдячую психічній цілеспрямованості життя і своїй дружині Надії.