75-річний Петро Тимчук: Сам Бог-Отець мене охороняє

Так вважає 75-річний Петро Тимчук із прикарпатського села Белелуя, якому кілька раз лікарі пророкували смерть.

Радикуліт, хворі нирки, одну з яких лікарям довелося вирізати, трохи згодом - цироз печінки. Із таким букетом хвороб я йому відводили для життя лише один місяць. Медики не раз виписували чоловіка додому, аби той покинув цей світ не в лікарняній палаті, а серед рідних. З того страшного часу минуло 20 років. Всупереч прогнозам лікарів, чоловік живий і здоровий.

Сьогодні отаман покутського куреня галицької січі українського козацтва виглядає значно молодшим та в сотні раз бадьорішим за своїх ровесників. Він добрий господар, люблячий чоловік, чудовий батько і найкращий для внуків та правнуків дідусь. Чоловік дає лад у чималенького господарстві, цікавиться місцевим політичним життям, їздить по Україні з козаками, дякує Богу та розповідає тим, хто зневірився через хворобу чи інші життєві обставини про своє чудесне зцілення.

"Я б ніколи не хвалився болячками, лікуванням та видужанням, - каже Петро Михайлович, гостинно відчиняючи двері ошатної господи, - але хочу, аби всі знали, що є таки Божа міць і сила, і ні один волосок з голови не впаде без Його на те святої волі.

Без нирки, але з Богом

Поневіряння Петра розпочалися ще з дитинства. Чоловік народився у багатодітній родині. Батько пропав на війні, родину вивезли в Сибір. Жили дуже бідно. Ще з дитинства хлопчик любив кататися на конях. Одне невдале падіння - і проблеми з нирками. Але на болі юнак тоді не звертав увагу. Хвороба почала прогресувати під час юнакової служби армії. Тоді покутянина навіть комісували. А вже згодом, коли Петро почав працювати шофером, одружився та став батьком двох маленьких донечок, його нирка зробилася завбільшки з голову немовляти.

Треба було негайно робити операцію. Але ж в районній лікарні вижити після такого майже не вдавалося. Там навіть не було нормальних хірургічних інструментів. Добре прооперувати могли у великих містах, але Петро Тимчук вирішив, що все ж таки варто спробувати, адже чоловіка настільки діймали болі, що й жити далі було несила. "Тоді я просто довірився Божій волі, - мовить пан Петро, змахуючи непрошену сльозу. - Адже й у ті страшні атеїстичні часи я ніколи не забував про молитву".

Операцію призначили напередодні Святвечора. Проте лікар вирішив Володимир Наум’як вирішив , що так робити негоже і не став починати важливу справу у свято. Вирізати нирку Петрові Тимчуку вирішили на день раніше. Перед операцією покутянину приснився сон, начебто він провалився з машиною у річку. Почав тонути. Але двері вантажівки якось відкрилися, і він почав плисти. Допоміг врятуватися тоненький вербовий прутик. І сталося диво - він врятувався. Але згодом чомусь опинився…на цвинтарі. Оглянувся - а навколо склепіння, а позаду яма. Тут чоловік побачив старця з довгою бородою та попросив, аби той його врятував. За мить Петро опинився на житньому полі, де перед дивним дідусем колоски самі на землю лягали. "Бачиш стежку, йди по ній і не оглядайся!", - сказав дивний чоловік - і зник.

Про сон пан Тимчук розповів лікарю. Той здивувався, і з осторогою запитав: "Ви вірите в Бога?". "Вірю, дуже вірю, - відповів Петро. "Тоді, моліться, і нікому про нашу розмову не розповідайте"..- тихо промовив медик. Як на диво, операція, що тривала чотири години відбулася успішно. Під час перебування на операційному столі Петро раптом почув спів пташок та церковні псалми. "Дуже хотілося побачити, що це таке, - зізнається врятований, - але раптом я вперся у білу стіну та побачив руку, яка мене відкинула від тієї краси. Раптовий сильний біль пронизав усе тіло, я відчув удари по обличчю та побачив лікаря, який схилився наді мною та радісно кричав: "Живе! І тепер довго буде жити".

Після трьох тижнів перебування в лікарні Петро Тимчук схуд на… 26 кілограмів. Але життя поволі поверталося до нього. Чоловік за все дякував Богу. Він покинув вживати алкоголь, про куріння навіть не згадував. А ще, незважаючи на висміювання начальства та односельців, ходив через три села до єдиної відкритої церкви.

Вийняв Господь дітей з-під коліс

"Рука Бога-Отця завжди була зі мною, - продовжує селянин. - Навіть не знаю, за що маю таку ласку в Нього. Він вберіг мене від численних аварій Божим провидінням і допомогою вважає Петро Тимчук уникнення від численних аварій. Були ситуації, коли шестеро дітей в різний час випадково вибігали перед машиною. І завжди з’являлася дивна рука, що охороняла чоловіка під час хвороб, та відвертала кермо. Мить-і позаду авто вибігала неушкоджена дитина.

"Я грішний чоловік, бо два рази в житті хотів вбити людей, - зізнається пан Тимчук, - але й тут Бог мені допоміг. Перший раз я легко міг роздавити вантажівкою чоловіка, який колись залишив мою родину без хліба, вдруге під колеса мав потрапити міліціонер, який зірвав і потоптав на початку 1990-их український прапор". Але в останню мить опанований гнівом покутянин отримав…сильного ляпаса та опам’ятався. Тепер не може надякуватися Всевишньому, що вберіг його від злих вчинків. Але знову послав випробування хворобою.

Коли смертю постукав Чорнобиль

Лихо вдруге постукало в хату до дядька Петра, коли він, шоферуючи, потрапив у Чорнобиль. Отримавши велику дозу опромінення, чоловік продовжував працювати. За місяць після поїздки відчув слабкість у тілі, почали труситися руки, сліпли очі, пекло горло. Одного разу Петро втратив свідомість за кермом. Його відправили на курорт. Там трішки підлікувався і…знову поїхав до атомного пекла. Звідти чоловіка вже привезли додому напівживого.

І знову німа білизна палат, сльози рідних. У лікарні його визнали безнадійним та... виписали додому. Наказували навіть горня води не піднімати. Не можна було й вставати з ліжка. Залишалося тільки лежати і чекати смерті. "Біль у печінці, легенях та шлунку був настільки нестерпним, що я лазив навколішки попід ліжко, кричав на рідних, але покидати цей світ не хотів, - неохоче згадує страшні часи селянин. - У 50 помирати зарано". Чоловік вирішив лікувати себе сам. Але як - не знав. Робив те, що колись десь чув від старих людей, не мав здоров’я, лише віру та величезне бажання жити.

Із дивом та страхом дивилися сусіди на шофера Петра, який… пасся, наче корова. Збере кульбабу, подорожник, кропиву, пирій, трішки помне руками - і до рота цілим жмутком. Потім щодня ходив по селу босоніж, бігав навколо хати з двома цеглинами в руках, аби відчути важкість та хоча б на кілька хвилин забути про біль, обливався холодною водою. В селі чоловіка почали вважати диваком. Хтось навіть лаявся, хтось питав рідних чи бува Петро не з’їхав з глузду від численних хвороб та довгого перебування у лікарні.

Проте хворий через деякий час відчув полегшення. Холодна вода тамувала біль. Остаточне оздоровлення прийшло взимку під час обливання біля джерела, що за півтори кілометри від дому пана Тимчука. Під час тріскучого морозу чоловік навіть не наважувався роздягнутися. Раптом відчув чиюсь невидиму присутність та спокій. Перехрестившись, вилив на себе воду, підняв голову та побачив білий стовп з іскорками, що здіймався в небо. До цих пір покутянин не знає, що це було. Проте додому він летів, мов на крилах, до цих пір забувши про нестерпний біль.

З того часу минуло 20 років. Про свої хвороби Петро нині й не згадує. За увесь прожитий час майже не хворіє. Разом з дружиною виростили троє дітей, шестеро внуків і п’ятеро правнуків. Останніх чоловік привчає до загартовування. "Бо тільки для них варто жити" - усміхається пан Тимчук. Син дивом врятованого селянина, на жаль, помер. Він з болем, проте спокійно розповідає про це. Бо на все воля Божа. За нього треба молитися, і жити далі.

Життєві постулати Петра Тимчука

Тільки віра в Бога допомагає в безнадійних ситуаціях.

Окрім віри, потрібна сила волі, яку також треба випрошувати в молитві.

Ніколи не треба зважати на конфесії, адже Господь один.

Як тільки побачиш церкву чи хрест, треба стати та віддати належну шану святині.

Молитися варто найперше за людей, а згодом за себе. Хто так чинить, Бог дає благодать і сили витримати усі незгоди життя.

У кожному дні треба бачити ласку Божу і дякувати за кожну подаровану мить життя.

Усе, що навколо тебе може стати хворим ліками: вода, земля, рослини, їжа. Тільки треба вірити у цілющу силу навіть найменшого корінця.

Якщо вирішили розпочати водолікування, то слід це робити це поступово і з молитвою, аби собі не нашкодити. Принаймні місяць перед цим слід приймати холодний душ. Єдине, коли можна залізти в крижану воду і не застудитися, а навпаки, оздоровитися, - це на Йордан. Тоді вода має цілющі властивості, вона освячена, діє як еліксир.

Зло, що тримають у собі люди, спричиняє хвороби. Позбавляйтеся від зла! Якщо не можете, попросіть Бога - Він допоможе.

Автор: Галина ПЛУГАТОР
Обговорити на форумі