Усі думають про результат, про людей ніхто!

Виборчу дільницю у селі Одаї Тисменецького району на Івано-Франківщині розмістили у стортзалі неповносередньої школи. Під вікном поставили дві низькі кабінки.

— Такі малі зробили, бо стільки тканини дали. Як яка вища людина заходить у середину, то голову видно, — шепоче колезі спостерігач від Юлії Тимошенко Тетяна Гайдук.

— Алло, Міша! — голосно на всю залу розмовляє спостерігачка від Олега Тягнибока Уляна Дідик, 20 років. — Скажи, як писати акт. Члени комісії вказують, де виборці голосувати мають, показують графу за кого саме, та ще й гроші ставлять у паспорт. Тут явні фальсифікації!

— Які фальсифікації? Нічого не було, — перемовляються спостерігачі, злісно дивлячись на дівчину.

— То село, усі одне одного знають. Прийшов чоловік старенький, погано бачить, та й я йому показала, де на бюлетені квадратики є. Аби не зіпсував свого голосу. А гроші я жінці в паспорт поставила — 5 гривень, бо та йшла до церкви, то попросила за здоров’я дати, — виправдовується член комісії, що видає бюлетені.

— Я все одно напишу акт, — категорично каже спостерігачка. Витягає готовий бланк, але після ще кількох розмов по телефону, знову засовує його в теку.

— Хто то таке страшне прислав до нас? Певно під Ратушою у Франківську студентів набирають, нічого не пояснюють, а дають гроші. От дівча їх і відпрацьовує. Але то село, тут інакше бути не може. Люди знаються, та й радяться один із другим, — говорить заступник голови комісії 50-річний Володимир Адамчук.

На виборчу дільницю робочим автомобілем привозять Василя Бірчака, 90 років. Чоловік до залу заходить сам, голосно човгає ногами. Підходить до стола членів комісії, вивертає кишені, шукає в куртці паспорт.

— Йой, так спішив поставити хрестик, що забув паспорт. Ну шо, тра ше раз сі вертати, — розводить руками Василь Іванович.

— Та чого дивуватися, чоловік із 1919 року, а ще такий свідомий. На вибори прийшов, хтів спеціально на дільницю, тому заяву на дім не писав, свого автомобіля за ним відправили, — пояснює голова комісії 20-річна Мар’яна Гурак.

— Ну, пішло в дєрку! — кидає у скриньку бюлетень Катерина Козарівська, 79 років. Хрестить урну. — Добре, я проголосувала, а що тепер даєте за ці голоси? — голосно питає секретаря комісії. — Чула по телевізору, що тепер усім гроші дают, то де виплата, де йти?

— 60 копійок до пенсії будете мати, — жартує секретар комісії 46-річна Мирослава Адамчук.

— Знов надурили, ніц не дают, ти голосуй, а вони потім дорвуться і будут тобі коники показувати, — нервово опираючись на палицю, виходить.

— Бігом став ту "галочку" і йдемо в магазин, — шарпає друга за рукав чоловік у сірій куртці. Голосують і прямують до магазину, що через вулицю від дільниці.

— По 100 грам, за вибори, — звертаються до продавщиці. — Вип’ємо за них!

— Люди не мають, де обговорити вибори, бо то зима, мороз, на дворі довго не постоїш. А там як зігрієшся, то можна й до вечора "голосувати", — сміється Мирослава Миколаївна. Вона вперше на виборах працює секретарем комісії.

— Уперше в нашому селі стільки підтримало Януковича. Він набрав 22 голоси, при тому що Ющенко 51, 107 — Яценюк і 113 Тимошенко. Ми нічого не получили, такого ще ніколи не було. Мали виплатити по 120 гривень добових. Але навіть на обід ми мусили скидатися із власної кишені. Зробили пару бутербродів на сніданок, купили каву, на обід зварили картоплі з куркою, жінки дома нарізали салату. Усі думають про результат, про людей ніхто! Якби надіявся на їхні гроші, зуби би давно наклинив.

Автор: Вікторія ЦИМБАЛІСТА
Джерело: Газета.ua
Обговорити на форумі