Джиммі Пейдж про добрі та погані часи Led Zeppelin

Чи буде возз’єднання Led Zeppelin? Наскільки божевільними були дні слави? І чому Джиммі Пейдж на марці? Він розкаже все...

Джиммі Пейджа повсюдно переслідує запитання на мільйони доларів – чи можуть фани Led Zeppelin плекати надію на тур возз’єднаного гурту?

Врешті, питання все ще актуальне, поки Пейдж зацікавлений у цьому. Але не сподівайтеся на щось надзвичайне. Трохи більш ніж через два роки після ґіґу [одноразовий концерт] возз’єднання найбільшої, найгучнішої та найкращої рок-групи зі всіх, ґіґу, що потрапив на перші шпальти газет усього світу, Пейдж може сказати про це таке: "Під час підготовки і репетицій до шоу, я думаю, ми припускали, що має бути ще багато зустрічей. Було б приємно зіграти ще. І навіть коли я робив різдвяні закупи, до мене все ще підходили люди і казали: «Чи є якийсь шанс на возз’єднання?» Я не маю жодної відповіді, крім того, що це не схоже на возз’єднання". Його м’яка буржуазна інтонація не може приховати тінь розчарування.

Офіційний веб-сайт для купівлі квитків на цей єдиний виступ в O2 [концертний зал у Лондоні] зазнав краху через попит – після 25 мільйонів запитів за перші 24 години, при цьому один шанувальник заплатив 83000 на доброчинному аукціоні – це мав би бути один з найбільших турів в історії, і не важливо, хто і що думає про це.

Але якщо важко уявити, як шановний маг року робить різдвяні закупи в магазині на своїй центральній вулиці, то легко помітити, що життя Пейджа все більше стає невдалими спробами знову виконати музику Led Zeppelin. У 1970-ті, дні найбільшої слави гурту, він був її байронівським повелителем, невтомним звуковим шукачем пригод під час марафону виступів вживу, прикладом для наслідування, натхненником кожного гітариста, який бачив його, генієм у студії, людиною, чия загадкова особистість обросла міфами і чутками.

Неважливо, наскільки сильно він насуплюється, слухаючи екзотичні спекуляції про себе – що він був окультистом, що носив зі собою колекцію батогів для хтивих групових оргій, що провів тур, живучи тільки на дайкірі та героїні – вони відіграють грізну роль у міфах про Пейджа. Як і його безсмертна чудова музика. Тридцять років по смерті барабанщика Led Zeppelin Джона Бонема (після тривалого запою), коли затріснулися двері Zep-ери, репутація групи висока як ніколи.

Моє телефонне інтерв’ю з Пейджем ініціювала – хто б міг подумати – королівська поштова служба Royal Mail. Було випущено новий набір поштових марок, на якому зображено 10 класичних обкладинок альбомів. Обкладинка четвертого альбому Led Zeppelin без назви є однією з них. "Це найбільша несподіванка, – каже Пейдж. – Дитиною я цікавився марками... Що ж, якщо бути чесним, це цілком несподівано – приємний шок! Я схвильований!"

Дещо легшає від усвідомлення зговірливості цього сивого "Мерліна – Чарівника Року", як у стані благоговіння назвав його нещодавно Стів Тайлер з Aerosmith – це якщо так обережно сказати, бо, звичайно, протягом наступної години було декілька нервових моментів, коли ми обмінювалися евфемізмами з приводу незручних запитань. Я у футболці в захаращеному кабінеті, він у м’ятому штруксовому костюмі й шовковому шалику в затемнених покоях своєї резиденції в Західному Лондоні. Або приблизно щось таке – як малює мені розпалена уява.

Пейдж підсумовує надзвичайність свого групу з краплею властивого йому містичного шарму – торкається і Spinal Tap (псевдодокументальний фільм про вигадану британську рок-групу, чий успіх занепадає). "Коли ви маєте чотирьох музикантів такого калібру, які насправді грають надзвичайно, це надихає вас писати і візуалізувати за межами норми. Цей весь аспект став п’ятим елементом. Алхімія цього була справді готова до творення".

Я запитую, чи пропонували йому величезні суми грошей, щоб написати автобіографію. "Я мав багато пропозицій, – каже він і, тихо гмикнувши, додає: Мене приваблює ідея посмертної книжки..." Скільки із цих, гм, лібертаріанських днів часів він пам’ятає? "Коли озираюся назад, я все ще ясно бачу це. Більшість із цього цілком чітко".

Пейдж, який зростав з любов’ю до рок-н-ролу в мирному Епсоні в графстві Сюррей, вважався людиною з інтроспективним характером, але з Zeppelin він продемонстрував свідомі, майже безжальні креативні амбіції. Роки роботи сесійним музикантом майже на кожному записі всіх груп середини шістдесятих привели до періоду в Yardbirds; 1968-го, коли гурт розпався, він запросив 19-річного Роберта Планта, геніального сесійного басиста Джона Поля Джонса і Бонема, барабанщика яскравої сили. Зв’язок між ними був таким сильним, що перший альбом Led Zeppelin – важкі блюзи, акустичні драми та психоделічні експерименти – записали протягом 36 годин. Це була платформа для безстрашної музичної пригоди з наступними 8 альбомами впродовж 12 років.

Якщо якийсь альбом Zep можна назвати визначальним для кар’єри, то це четвертий, що містить толкієнську лірику, енігматичні руни на вкладці альбому, де Плант у всьому своєму шику і де є найвідоміша пісня Пейджа, Stairway to Heaven [Драбина до неба]. "Я думаю, що кожен трек на ньому довів, що є абсолютною класикою", – говорить Пейдж. Він ввічливо ділиться зі мною своїми дещо нечіткими спогадами про альбом: про запис Stairway ("На репетиції, поки писав більшість лірики, Роберт був дуже тихим; тоді він просто горів!"), про Rock’n’Roll [друга річ на Led Zeppelin IV], який було зроблено без підготовки, як трансоподібна хаотичність Four Sticks ["Чотири палички", друга річ другої сторони цього альбому] була авангардом, як надихала містична атмосфера Гедлі Ґранж (графство Гемпшир), де вони записували альбом.

Іконічні символи відчинених воріт вкладки і внутрішня ілюстрація, яка базується на відлюднику з карт Таро, що тримає маяк світла, є свідомим наміром Пейджа створити власну, квазімістичну міфологію групи. Це спрацювало, навіть надто добре, і розмаїті абсурдні чутки про чортівню навколо Zep залишаються джерелом постійного захоплення. Навіть у найновішій біографії групи, яку написав досвідчений рок-журналіст Мік Волл, є об’ємні дослідження окультних причин в альбомних образах. Чи є там насправді, наприклад, двоголовий звір, загнаний у камінь нижче від пустельника, якого можна побачити, якщо піднести його до дзеркала?

Уникаючи певним чином цього, Пейдж пояснює: "Ідея музики й обкладинки альбому в тому, щоб бути якоюсь поживою для роздумів, бажано на інтелектуальному або емоційному рівні. Що б там Мік Волл не писав про пустельника, це, радше за все, далеке від істини. Це не має значення. Обкладинка повинна була бути чимось, що подобається іншим людям, мої теперішні докладні пояснення зроблять усе це радше невтішним, на рівні вашої власної особистої подорожі в музику".

Якщо Пейджа колись дратували спекуляції стосовно цього аспекту Zep, то, звичайно, не може вважати це дивним. Протягом 1970-х він став знаменитим знавцем життя і праць "найзлішої людини у світі" Алістера Кроулі, а це поширилося на придбання Пейджем окультного книжкового магазину і маєтку Великого Звіра, Boleskine House, на берегах озера Лох-Несс (він продав його на початку 1990-х). Чи цікавиться він, скажімо так, магією й досі? "Що ж, я не хотів би говорити про це, справді". Важко сказати, чи ображає його питання, але здається, що він ніби очікував його.

Кредо Кроулі, самозвільнення, не останньою чергою через секс і наркотики, добре пасувало рок-зірковому існуванню Пейджа та рівню популярності групи. Відтоді історії про групові оргії групи, розпалені кокаїном, п’яні витівки в турі заполонили уяву фанів року. Якщо ці ексцеси насправді нічим не відрізнялися від того, що робили їхні ровесники, то імперські манери Led Zeppelin, приватний літак, що акомпанував хаосу, досі породжують фантазії про рок-зірку в дорозі. Історії про Пейджа, якого підвозили на сервірувальному столику до кімнати, повної дівчат віку статевого дозрівання, звучать, як будь-які похітливі фантазії здорового молодого чоловіка. Але слід зауважити, що Пейдж ніколи не підтверджував – і не заперечував – жодної з цих диких розповідей.

"Тури забрали багато... Що ж, чи забрало це багато моїх сил? Я не знаю, чи забрало. Тур дав мені стільки само, скільки і забрав, – каже він. – Це так, ніби бути під постійною адреналіновою крапельницею, ти знаєш, що я маю на увазі?" Граючи вживу, це щонайменше "бути просто на краю моменту".

Дійсно, до 1973-го це було дивом спостерігати за Пейджем на сцені, як він імпровізував, виконував віртуозні соло з такою невтомною інтенсивністю, що виступав піт, навіть використовував скрипковий смичок, проводив по струнах своєї гітари Gibson Les Paul, щоб створити моторошні, до болю у вухах, ефекти, підстьобуючи себе і стаючи в позу рок-зірки. Його костюми ставали все барвистішими, прикрашені блискучими місяцем і зірками, маками і драконами. Сьогодні вони частина рок-іконографії – я цікавлюся, чи має він ще ті відомі костюми. "Так, маю. О, так! Акуратно складені. Єдине – я ніколи не вберу їх знову! Думаю, що вони в поясі 26 дюймів [26-й джинсовий розмір]. Абсолютний абсурд!"

Що він думає про біографії рок-зірок, наприклад, книжку "Молот богів" [Hammer of the Gods] Стівена Девіса, що зажила лихої слави, або найновіший, "остаточний" том Волла? "Я, власне, не читав їх, я просто чув про них від інших людей. Я дійсно якось бачив Волла на одній із цих церемоній нагородження і просто сказав йому: «Хочу, щоб ти знав: я пишу книжку про Міка Волла»".

Та якщо ми затримуємося на цій "фігні", почуття гумору починає покидати його. Настрій зникає, коли я звертаюся до теми поганої енергії та важких наркотиків, які влізли в картину Zeppelin наприкінці 1970-х, коли Пейдж став схожим на скелет і машина Led Zeppelin зазнала сильного удару внаслідок низки трагедій, включно зі смертю від вірусної інфекції п’ятирічного сина Планта, Карака.

Уникаючи будь-яких фактів, Пейдж пропонує роздратовану критику біографів, які пропагують сенсаційне захоплення поганим матеріалом: "Волл якраз пише книжку, щоб заробити на чомусь, до чого він не має жодного стосунку. Не він був креативною силою в Led Zep. Я певною мірою в невигідному становищі, тому що не вибрав цю книжку для читання, але чув від людей, які дійсно знають про Led Zeppelin, що вона повністю спотворює факти".

Але хіба він не визнає, що люди зацікавлені темнішою стороною легенди Zep? "Нині люди годуються сенсаціями з ненаситним апетитом. Було б цікаво побачити, що, врешті-решт, важливіше – непристойні плітки чи музика. Я, перш за все, знаю, у що і для чого я увійшов. Що є важливим для Led Zeppelin, то це музика".

Тепер я відчуваю, що мої питання починають дратувати його – розпитування про можливий наступний альбом Led Zeppelin, про те, якого напрямку він міг би бути, якби не смерть Бонема, миттєво наражається на різке: "Я не знаю, тому що ми не робили цього". Він набагато велемовніший, коли мова заходить про ґіґ возз’єднання Zeppelin, 2007 року, залишивши особливо похвалу для Джейсона Бонема, який грав у кріслі барабанщика, на місці покійного батька". Це чудово, що ми зробили це. Я згадую цю ніч з великою теплотою і захопленням, але Джейсон був героєм. Для мене цей концерт був про і для нього".

Відтоді Плант і Джонс успішно працюють у нових напрямках: Джонс зовсім нещодавно в супергрупі Them Crooked Vultures ("Вона багатообіцяюча, але я чув тільки те, що вони зробили на Jonathan Ross, – каже Пейдж. – Мені справді потрібно послухати те, що вони зробили"), а Плант зі співачкою в стилі кантрі Елісон Краус у нагородженому "Греммі" альбомі Raising Sand. Щоб концертний тур Zep відбувся, потрібно тільки OK неохочого Планта. Дійсно, бажання Пейджа вирушити в тур було настільки сильним, що навіть виникла несамовита ідея знайти заміну солісту.

Ця сфера несподівано виявилася вразливим місцем, Пейдж каже, що в нього "хороші" відносини з Плантом і наголошує, що "єдине, чого я не хочу – щоб виглядало, ніби намагаюся бути контраверсійним щодо того, що вони роблять. Що б хто не робив, це добре. Їхній альбом [Планта і Краус] справді добре сприйняли, і це прекрасно".

Зрозуміло, що в нього більше ентузіазму, коли обговорюємо його власні плани – його працю над сольним альбомом, який буде першим з 1988-го. "Я думаю, що з новим матеріалом дуже важливо робити певні музичні заяви, і це якраз те, що запланував на наступний рік. У музичному аспекті, я сподіваюся, це буде інша картина, в досить радикальній рамці. Хотів би спробувати здійснити деякі амбіційні проекти. Але побачимо".

Не можу позбутися відчуття, що ці новини – наскільки захопливими вони є для рок-фанів – надходять з легким відчуттям відмови. Так, ніби наголошуючи, що він поставив крапку на ідеї возз’єднання Zeppelin, з теплими ремарками він підсумовує, що час з Zeppelin був "дивовижним, і той факт, що ми можемо відтворити це знову, є чудовим".

Сьогодні його колись м’які красиві риси обличчя покрилися зморшками, він має вигляд елегантного поважного літнього пана; його навіть відзначено OBE [орденом Британської імперії] 2005-го за доброчинність на користь вуличних дітей Бразилії (справа, яку він заснував зі своєю третьою і теперішньою дружиною Джименою Ґомес-Паратча, 37 років, з котрою має двох дітей).

Він настільки привітно і чемно прощається зі мною, що ідея про якогось Принца Темряви на іншому кінці лінії може бути хіба абсурдною.

Автор: Джеймс Джексон [James Jackson]
Назва оригіналу: Jimmy Page on Led Zeppelin’s good times, bad times and reunion rumours
Джерело: The Times, 08.01.2010
Зреферував: Михайло Мишкало, Західна аналітична група
Обговорити на форумі