На Тернопільщині розробили новий метод лікування ДЦП

У Заліщицькому обласному дитячому санаторії діти, хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП), починають ходити, тримати голову і навіть говорити. А все завдяки новому методу теплової релаксації, який розробили і запровадили головний лікар санаторію Петро Буринюк та його колега Юлія Мельник. Кореспондент "УМ" побувала в прогресивному санаторії та на власні очі пересвідчилася — методика працює!

Допомагає... липова сауна. Новий метод лікування важкої хвороби лікарі випробовують від 2007 року. І на сьогодні вже досягли чималих результатів. Із 54 дітей, які лікувалися у 2007 році методом теплової релаксації, 7 почали тримати голову, у 6 зменшилися судоми, 6 почали тримати голову та пішли самі, а в 13 збільшився словниковий запас. Такі ж позитивні зміни спостерігалися у пацієнтів протягом минулого і цього року.

"Cуть методу теплової релаксації полягає у тому, що під дією високих температур тіло рослаблюється і стає в’ялим, — пояснює Петро Буринюк. — Це дуже важливо при ДЦП, адже у таких діток весь час підвищений тонус м’язів. Ось тому перед початком лікування поміщаємо дітей у сауну з липових дощок. Малі пацієнти перебувають там 15—30 хвилин при температурі 50—60 градусів за Цельсієм. Менших діток, починаючи з шестимісячного віку, гріємо у спеціальних теплових ваннах, де температура не вища за 40—50 градусів. Після сауни комплекс реабілітаційних процедур: циркулярний душ, гідромасаж, аплікації з гарячої грязі, привезеної з Куяльника, трав’яні ванни, релаксація у соляній печері". Під час грязевих аплікацій їх наносять безпосередньо на суглоб, накривають целофановою плівкою і обмотують рушником. Завдяки такій процедурі суглоб прогрівається, організм насичується корисними мікроелементами, і швидше відбувається покращення стану дитини.

До слова, перш ніж почати лікування, Петро Буринюк запитує у батьків, чи немає у малюка судом. Це важливо — будь–які маніпуляції, пов’язані з навантаженням, провокують судоми. Через це таких пацієнтів треба лікувати тоді, коли хвороба — у стані ремісії.

Один пацієнт — круглий сирота — рачкував. За словами головного лікаря Заліщицького обласного дитячого санаторію, для лікування ДЦП головне — знайти причину захворювання. Тоді легше дитину поставити на ноги. І чим швидше розпочати реабілітацію, тим краще. До слова, Заліщицький санаторій — чи не єдиний в Україні, який приймає дітей віком до трьох років.

"Не варто стверджувати, що ДЦП — невиліковна хворба, втім, хибна й думка, що цю хворобу можна вилікувати повністю, — зауважує Петро Павлович. — У моєї знайомої народився хлопчик із ДЦП, то ви тепер навіть і не подумали б, що він колись хворів. Учиться хлопчина у звичайній школі, а як він грає у футбол! Тепер на згадку про хворобу в нього спостерігаються спастичні явища на пальцях ніг. А все завдяки його матері, яка не опустила руки, коли почула страшний діагноз, а почала посилено займатися із сином.

Один мій пацієнт — круглий сирота Павло Демків із Тернопільської школи для дітей, хворих на ДЦП, щороку приїжджав до нас на літні канікули і лише рачкував. Він не міг нормально ходити й розмовляв так, що неможливо було зрозуміти. А тепер, після лікування методом теплової релаксації, він помалу ходить, покращилося мовлення", — додає лікар.

Кінь ще не кожного "допустить до тіла". Для лікування ДЦП у санаторії застосовують ще такий метод лікування, як іпотерапія. Він полягає в тому, що хвору дитину катають на коні, але обов’язково без сідла, щоб кінь краще передавав своє тепло малюкові (температура тіла коня на 2—3 градуси вища, ніж у людини). Така їзда сприяє тіснішому контакту дитини з твариною. Завдяки верховій їзді в дитини починають працювати м’язи, які не задіюються при заняттях жодним видом спорту. До речі, для іпотерапії використовують породистих низькорослих коней, не старших восьми років.

"Не знаю, що коні передають маленьким пацієнтам, але ефект очевидний, — каже лікар. — Якось до нас на іпотерапію привезли двох сестер, із різницею у віці лише 2 роки. Одну кінь возив без проблем, а коли посадили старшу, то він навіть не рушив із місця. Чому так, ніхто й досі не знає. Напевне, коні відчувають щось, не підвладне нашій свідомості. Можливо, через психоемоційний зв’язок із дитиною кінь і не захотів возити одну з сестер... Але наступного разу ми посадили дівчинку на іншого коня, і він возив дитину без проблем".

Петро Буринюк розповів, що на території санаторію колись був глибокий яр, але його спеціально засипали землею. Лікар мріє на цьому місці збудувати критий іподром, щоб діти могли займатися іпотерапією і взимку. Але, на жаль, нині на це немає коштів.

"Добре було б збудувати додатковий спальний корпус із басейном, — каже Петро Павлович. — Щоб більше діток могли сюди приїжджати. Адже в нас насправді дуже мальовнича природа. Колись тут відпочивало і оздоровлювалося заможне польське панство (санаторій розміщений на березі ріки Дністер. — Авт.). Санаторій заснований у 1947 році як протитуберкульозний на базі т¬рьох вілл. Вілла "Аріадна", наприклад, перебувала під патронатом польського Сейму. На віллу "Ірена" заїжджали оздоровитися вагітні жінки і матері з маленькими дітьми, а на віллу "Київ" — студенти. Під час Другої світової війни "Київ" згорів, згодом на його місці збудували добротний корпус, у якому нині міститься школа I–II ступенів і центр реабілітації дітей–інвалідів. У віллі "Аріадна" розташований спальний корпус і харчоблок, в "Ірені" — адмінкорпус". Петро Буринюк звернувся в усі благодійні фонди, щоб ті виділили кошти на будівництво нового корпусу, але поки що ніхто не відповів...

Така історія: П’ятирічний Степан Хондашко, хворий на дитячий церебральний параліч, приїздить до Заліщицького санаторію вже вчетверте. Коли вперше приїхав сюди, то не міг навіть сидіти. А тепер хлопчик ходить, тримаючись за одну руку. Петро Павлович говорить, що таким діткам дуже зручно ходити за візочком. Для заохочення саджають у візочок здорову дитину, а хвора її везе. Це малечу дуже тішить. "Такі візки дуже зручні, бо мама може регулювати швидкість, із якою рухаметься дитина, — зауважує Петро Павлович. — Степанко завдяки візочку може бігати по санаторію".

Автор: Людмила Весельська, "Україна молода"
Обговорити на форумі