Передплатна кампанія 2010: Свобода вибору по-галицьки

Вісімнадцятий рік української незалежності, вистражданої державності, а на дворі: в трудових колективах, держустановах в розпалі передплатна кампанія 2010 року. Однак, з року в рік картина сумна, але справа не в зменшенні кількості передплачуваних родинами видань, що є зрозумілою зважаючи на купівельну спроможність більшості населення, а в "передплатній політиці" що склалася в нашому суспільстві.

А в чому полягає проблема, спитає читач?! А дійсно!!! Україна європейська демократична держава, що взяла курс та поступово впроваджує демократичні цінності, конституційні права та свободи громадян, в тому числі, в царині свободи слова. В Україні відсутня цензура, щодня виходять тисячними тиражами сотні часописів, альманахи, журнали, бюлетені і т.н., а також закордонні видання. Людина є вільною у виборі способів отримання інформації.

Але не спить український маленький чиновник, він і в цій царині "впроваджує державотворчу політику в маси". Особливо це здійснюється на місцевому рівні, в межах області, міста, району. Вчителям, лікарям, працівникам управлінь та відділів міськрад та райдержадміністрацій, податківцям та працівникам пенсійного фонду, пожежникам та іншим службовцям в примусовому порядку доводять перелік та кількість обов’язкових для передплати видань місцевого та регіонального рівня. Обурює та дивує той факт, що ініціаторами даних рознарядок з року в рік, є в першу чергу головні редактори таких видань. Правда не гласно.

Коментуючи ці кампанії, я завжди навожу простий приклад: на мить уявімо, що в Марселі чи Лондоні вчителям муніципальної школи мерія довела рознарядку передплатити на рік на домашню адресу певну кількість примірників "Трибуни Марселя" чи "Вечірні вісті Лондона" чи "… Ліверпуля", а податківцям "Ля фігаро" чи "Нью-Йорк Таймс" (вибачте, що не мовою оригіналу). Це я уявити не можу, але чітко можу передбачити, що та ж вільна демократична преса даної країни живого місця не залишила б на такій "ініціативі слуг народу", примусивши їх принаймні піти у відставку. Ряд редакторів часописів, особливо тих, які на початку 90-х років минулого століття перебували в авангарді демократичних перетворень в молодій державі, можуть мені закинути: в часи тоталітаризму ви всі жодним чином не протестували проти нав’язування переліку видань, і поштарі щоденно приносили до пересічної радянської родини кілька видань. А сьогодні Ви - проти "підтримки" українського друкованого слова?

Але заради свободи слова, свободи вибору та ряду інших демократичних свобод на початку становлення української державності журналістська братія була попереду, і боролась за "Ваші і наші права", щоб ніколи не повернулась радянська компартійна цензура. Однак, все це забулось. Рецидив радянщини нажаль ще буде тягнутись шлейфом не один рік. Але, напевно, можливо я помиляюсь і це моя суб’єктивна думка. А як Вам здається?

Р.S. До речі, аналогічна ситуація у нас і з розповсюдженням квитків регіональних театрів серед навчальних закладів міста. Цікаво, як з цим у інших галицьких містах?

Автор: Юрій ПЛЕКАН для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі