Google і нове цифрове майбутнє

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-12-10 12:44:19

9 листопада – одна з найдивніших дат, переслідуваних історією. 9 листопада 1989-го впав Берлінський мур, сигналізуючи про колапс Радянської імперії. Нацисти організували Кришталеву ніч [Kristallnacht] 9 листопада 1938 року, розпочавши свою кампанію зі знищення євреїв. 9 листопада 1923 року у Мюнхені було придушено гітлерівський Пивний Путч, і 9 листопада 1918 року Кайзер Вільгельм II зрікся престолу і Німеччину було проголошено республікою. Ця дата особливо нависає над історією Німеччини, але вона також позначає великі події в інших країнах: реставрацію династії Мейдзі у Японії 9 листопада 1867 року, переворот Бонапарта, який фактично завершив Французьку революцію 9 листопада 1799 року, і пілігрими, пасажири корабля Mayflower вперше побачили землю 9 листопада 1620 року.

9 листопада 2009 року у суді Південного округу Нью-Йорка Гільдія авторів [Authors Guild] і Асоціація американських видавців [Association of American Publishers] повинні були подати мирову угоду для того, щоб покінчити зі своїм судовим позовом проти Google за начебто порушення авторських прав у її програмі з оцифровування мільйонів книжок із наукових бібліотек і відкриття доступу до них в онлайн-режимі за певну плату. Ви можете сказати, що це не зрівняти з падінням Берлінського муру. Так, але протягом декількох місяців усі погляди у світі книжок – погляди авторів, видавців, бібліотекарів і великої кількості читачів – були прикуті до суду і його судді, Денні Чині [Denny Chin], тому що ця, як видавалось, суперечка малого масштабу щодо авторських прав скидалась на таку, що, швидше за все, визначить цифрове майбутнє усіх нас.

На цей момент Google оцифрувала близько десяти мільйонів книжок. На яких умовах вона зробить ці книжки доступними для читачів? Це питання, яке стоїть перед суддею Чин. Якщо він інтерпретує цю справу у вузькому сенсі, згідно з прецедентами, що були у процесах за класовими позовами, він може прийти до висновку, що права жодної зі сторін не було порушено. Це рішення усуне всі перешкоди на шляху Google у її спробі трансформувати свій процес оцифрування книжок у найбільшу за всю історію людства бібліотеку і бізнес із продажу книг. Якщо суддя Чин вибере варіант широкого погляду на цю справу, угода може бути змінена у такий спосіб, щоб захистити громадськість від потенційних зловживань з боку Google її монополістичною владою.

Те, що проект Google (книжковий пошук Google Book Search або GBS) може стати зарозумілою монополією, стало ясно, коли міністерство юстиції надіслало суду меморандум щодо ймовірності порушення антимонопольного законодавства. Понад 4 сотні інших меморандумів і коротких дружніх записок суду засвідчили побоювання та наростаючий опір GBS. Зіткнувшись із цим опором, Google і позивачі звернулися до суду з проханням відкласти слухання справи, яке було заплановане на 17 жовтня, щоб вони могли доопрацювати мирову угоду. Суддя Чин в якості кінцевої дати для оприлюднення нової версії угоди призначив 9 листопада.

Проте велика подія виявилася пшиком. В останню хвилину Google і позивачі попросили суддю Чина про ще одну відстрочку. Він дав їм ще 4 дні, отже, відьомська година, врешті-решт, припала не на 9 листопада, а на менш сприятливий день, п’ятницю 13-го.

Дійсно, чому кінцева дата виглядає настільки монументально? Умови угоди матимуть глибокий вплив на книжкову галузь у найближчому майбутньому. З позитивного боку, для споживачів Google вони уможливлять купівлю доступу дo мільйонів захищених авторським правом книжок, які зараз перебувають у продажу, і читання їх на комп’ютерних екранах чи ручних портативних приладах, а плату за цей доступ отримуватимуть як автори, так і видавці, а також Google. Ще більше мільйонів книжок, які захищені авторським правом, але їх уже немає у продажу – щонайменше 7 мільйонів томів, включаючи мільйони маловідомих “сиріт”, власники прав на які не були визначені, – будуть доступні через передплату для таких інституцій, як університети. База даних, разом із книжками, що є суспільним надбанням, які Google уже оцифрувала, становитиме гігантську цифрову бібліотеку, і з часом вона розростеться так, що одного дня зможе стати більшою, ніж Бібліотека Конгресу (яка сьогодні містить більше 21 мільйона каталогізованих книжок). Платячи помірну суму за передплату, бібліотеки, коледжі та розмаїті освітні інституції можуть отримати доступ до цілого світу науки і літератури.

Але чи буде ціна помірною? Аргументи руху опору наголошують на небезпеці того, що монополії схильні до встановлення монопольних цін. Так само важливо те, застерегли вони, що домінування Google у доступі до книжок посилить владу компанії стосовно доступу до інших видів інформації, викликаючи побоювання щодо захисту приватної інформації (Google зможе збирати дані про те, що ви читаєте, вашу електронну пошту, споживчі вподобання, житло, подорожі, зайнятість та багато інших занять). Те саме домінування підіймає питання конкуренції (класовий характер судового позову може зробити неможливими для іншого підприємця спроби з оцифрування книжок-сиріт, тому що тільки Google буде захищена від судового переслідування з боку власників прав) і служіння суспільному благу. Як комерційне підприємство, першим обов’язком Google перед своїми акціонерами має забезпечення прибутку, а мирова угода не залишає місця для представників бібліотек, читачів або громадськості в цілому.

Ґрунтовна дискусія про всі “за” і “проти” може перетворити судову залу судді Чина на форум, де цілу низку літературних питань буде радикалізовано дискусіями. 13 листопада у судовій залі не було жодної драми, тому що відбулася лише передача суду нової версії мирової угоди (назвемо її GBS 2.0 для того, щоб відрізнити від первісної версії, GBS 1.0). Але цей акт був важливим сам по собі, тому що він означав прояснення після років важких торгів того, хто контролюватиме велику частку цифрового ландшафту, який власне зараз з’являється лише на світ.

Будьте певні, GBS 2.0 ставитимуть під сумнів групи і окремі особи, які заявляють, що вони не є справедливо представлені у класах авторів і видавців. Для того, щоб пройти через усі суди, справа може затягнутись на роки. Тим часом Google продовжуватиме оцифровувати книжки, в міру розвитку справи у судах вона може вигадати нові версії мирової угоди (GBS 3.0, GBS 4.0 і так далі). Громадськість повинна буде вивчити всі нові версії угоди для того, щоб бути поінформованою щодо правил гри, в той час, як гра триває. Врешті-решт, питання, хто виграє – це не просто питання конкуренції між потенційними інвесторами-підприємцями, а справа неймовірної ваги для кожного, кого цікавлять книжки, навіть якщо громадськість зведено до ролі глядача.

В якості першого кроку до вирішення суперечки рішення, прийняте 13 листопада, якраз показало, як далеко готова зайти Google у зміненні первісної версії мирової угоди. Речник Google вихваляв оновлену угоду як таку, що має всі переваги і не має жодного дефекту, якого можна було б очікувати. За словами Дена Кленсі, головного інженера Google Books: “Google усе ще дуже захоплена цієї угодою… Ми з нетерпінням очікуємо продовження співпраці з власниками прав зі всього світу для того, щоб виконати нашу довготривалу місію – збільшення доступу до всіх книжок світу”.

Але аргументи на користь оновленої угоди надійшли від Google і позивачів, які, якщо угоду буде схвалено, стануть із нею співпрацювати. Для того, щоб зрозуміти контраргументи, можна переглянути меморандуми і записки друзів суду, які було подано в суд перед 9 листопада. Протести, які надходять з Європи, є найбільш викривальними. Хоча вони зосереджуються на питанні особливої важливості для іноземців – понад усе, несумісності американських класових позовів із захистом власників авторських прав, які не є американцями, – вони показують, як мирова угода виглядала з далекої перспективи.

Уряди Франції та Німеччини надіслали меморандуми, закликаючи суд відкинути мирову угоду “цілком” або принаймні до тої міри, до якої вона стосується їхніх власних громадян. Мало того, що вони не бачать жодного потенційного суспільного блага в цьому, вони засудили угоду за створення “необмеженої, концентрованої влади” над процесом оцифрування величезного обсягу літератури (це згідно з мовою французького меморандуму) і за те, що вона (згідно з мовою німецького меморандуму) була укладена “з міркувань власної вигоди… в умовах таємності… за закритими дверима між трьома зацікавленими сторонами, Гільдією авторів, Асоціацією американських видавців і Google, Inc.”

На противагу комерційному характеру проекту Google, обидва уряди наголосили на вищих цінностях, які представляють їхні національні літератури. Французи почали свій меморандум, згадуючи Паскаля, Декарта, Мольєра, Расіна та інших авторів, включаючи Камю і Сартра, тоді як німці підсумували свій аргумент низкою імен, починаючи від Гете і Шиллера, закінчуючи Генріхом Бьолем і Гюнтером Грассом. Кожна країна цитувала число своїх Нобелівських лауреатів з літератури (Франція – 16, Німеччина – 12), і кожна підсилювала свої аргументи іншими свідченнями високої думки. Німці покладалися на Ґутенберга і його внесок у “поширення науки і культури”. Французи цитували “Декларацію прав людини і громадянина” від 1789 року і “Загальну декларацію прав людини” 1948 року для того, щоб підтримати принцип “вільного доступу до інформації”, якому загрожує “де-факто монополія” Google.

Це дивне видовище: закордонні уряди захищають європейську ідею культури від капіталістичних наскоків американської компанії, і подають свою справу на розгляд судді Денні Чина з суду Південного округу Нью-Йорка. Який із усього цього висновок зробить суддя Чин, що виріс у районі Гелс-Китчен [Hell’s Kitchen] на Мангеттені у сім’ї бідних китайських іммігрантів (і виграв стипендію для навчання у Принстонському університеті), важко сказати. Він не показав своїх намірів 13 листопада, не сказав і коли відбудеться слухання справи.

Розігруючи карту культури, французи наголошували на унікальному характері книжки – “продукт, який не подібний на жоден інший продукт” – її силі вловлювати креативність, збагачувати цивілізацію і сприяти розмаїтості, яка, як вони заявляють, буде поставлена під загрозу вірністю Google ідеї комерціалізації. Німці говорили від імені “землі поетів і мислителів”, але найбільший наголос вони зробили на приватності, якій, як вони стверджують, Google може загрожувати, зберігаючи дані, хто і що читає. Тоді обидва уряди склали перелік низки допоміжних аргументів, які були майже ті самі, слово у слово – нічого дивного, оскільки вони залучили того самого юридичного радника:

“1. Мирова угода дає Google фактичну монополію над творами-сиротами, хоча компанія й не претендує на їхні авторські права.

2. Норма про право не бути зобов’язаним угодою, яка означає, що авторів вважатимуть згідними з угодою, хіба що вони поставлять до відома Google у протилежному, порушує права, притаманні авторам.

3. Угода містить норму про найбільше сприяння у торгівлі – тобто норму, що не дає змоги потенційним конкурентам отримати кращі умови, ніж Google, для будь-якого нового комерційного використання книжок у цифровому форматі. Умови створення таких майбутніх підприємств будуть визначені “Реєстром прав на книжки” [Books Rights Registry], що складається виключно з представників авторів і видавців. Реєстр вестиме облік авторських прав і співпрацюватиме з Google у встановленні цін.

4. Угода дає Google владу цензурувати доступ до своєї бази даних шляхом виключення аж до 15% книжок у цифровому форматі.

5. Принципи встановлення цін, які містяться в угоді, шляхом використання алгоритмів, створених Google відповідно до таємних методів Google, сприятимуть комерційним інтересам Google, а не суспільному благу.

6. Угода сприяє закритості в цілому, приховуючи процедуру аудиту, не допускаючи громадськість на зустрічі, на яких Google і “Реєстр” обговорюватимуть бібліотечні питання, і навіть вимагаючи від Google, авторів і видавців знищити всі документи, які стосуються досягнення цієї угоди.”

Понад усе французи і німці засудили угоду за санкціонування “неконтрольованої, автократичної концентрації влади в одній корпоративній одиниці”, яка загрожує “вільному обміну ідеями за допомогою літератури”. Для того, щоб довести свою думку, вони разом зауважили, що у 2008 році Google заробила грошей більше, ніж деякі країни – $22 мільярди.

На тому самому було наголошено 7 вересня трьома найбільш впливовими міжнародними бібліотечними асоціаціями – Міжнародною федерацією асоціацій бібліотек [International Federation of Library Associations (IFLA)], Європейським бюро асоціації бібліотек, центрів інформації та документації [European Bureau of Library, Information and Documentation Associates (EBLIDA)] і Лігою європейських наукових бібліотек [Ligue des Bibliothèques Européennes de Recherche (LIBER)] – на слуханні перед Європейською Комісією. В майже ідентичному свідченні всі три наголосили на небезпеці того, що “велика частка світової книжкової спадщини у цифровому форматі буде під контролем однієї корпоративної одиниці”.

Це від явної сили Google у них перехопило подих. Вони підсумували перспективу цифрової бібліотеки обсягом 30 мільйонів книжок, яка коштуватиме $750 мільйонів, і прийшли до висновку, що у книжковому світі Google володітиме чимось, що наближається до гегемонії. Через це вони звернулись до Європейської Комісії, щоб та захистила інтереси громадськості й не дала Google зловживати своєю владою.

Деякі з цих асоціацій подали подібні заяви до Нью-Йоркського суду. Так само вчинили сотні інших груп і окремі особи. Після їх прочитання виникає враження, що відчуття тривоги набирає силу і підіймається до поверхні колективної свідомості. 9 листопада, по мірі наближення, дійсно обіцяло бути доленосним днем, коли ми почнемо вдивлятись у наше цифрове майбутнє і зіткнемося із силами, які можуть його визначати.

Де було міністерство юстиції до листопадових дебатів? Воно також подало меморандум на розгляд суду. Після місяців розслідування потенційного порушення антимонопольного законодавства, міністерство вказало на дві серйозні проблеми: можливість горизонтальних угод між авторами і видавцями для того, щоб обмежити цінову конкуренцію, і подальше обмеження конкуренції де-факто ексклюзивними правами Google на цифрове розповсюдження творів-сиріт. Конкуренти будуть позбавлені доступу до мільйонів творів-сиріт, стверджується у меморандумі, тому що вони не матимуть імунітету від судових позовів за порушення авторських прав, який мирова угода резервує за Google. Більше того, еквівалент норми про режим найбільшого сприяння, яка міститься в угоді, не дасть можливості всім конкурентам отримати кращі умови, ніж Google, навіть якщо вони разом можуть скласти привабливу базу даних. Замість того, щоб розмірковувати на європейський лад про небезпеку, яка загрожує світовій літературній спадщині, міністерство попередило про щось конкретне: “ризик закриття ринку від конкурентів”.

Що робити? Не посилаючи погроз на адресу Google Book Search, міністерство юстиції визнало його потенціал сприянню суспільному благу та оголосило: “Сполучені Штати не хочуть, аби було втрачено цей момент або нагоду”. Таким чином, меморандум можна зрозуміти як рецепт способу збереження мирової угоди. Він концентрується на найбільш суперечливих положеннях – тих, що стосуються приблизно 7 мільйонів книжок, яких немає у продажі, але вони захищені авторським правом, особливо книг-сиріт – і він пропонує наступні зміни:

1. Поставити до власників прав на книжки, яких немає у продажі, вимогу брати участь в угоді шляхом власного рішення, замість того, щоб виходити з припущення, що вони погодилися брати у ній участь, якщо вони не повідомили про протилежне. Така зміна усуне контроль з боку Google над книжками, чиї власники прав не можуть бути визначені або вони не дали про себе знати.

2. Не розподіляти прибутки від продажу доступу до книжок-сиріт між учасниками мирової угоди (Google, автори і видавці), а радше використати гроші для фінансування ґрунтовного пошуку невідомих власників прав і проводити пошук протягом довшого періоду часу.

3. Призначити тих, хто доглядатиме за захистом інтересів справжніх власників прав на книжки-сироти в якості їхніх представників у реєстрі.

4. Знайти якийсь механізм, за допомогою якого потенційні конкуренти Google можуть отримати доступ до творів-сиріт без загрози позову за порушення авторських прав. Мабуть, це вимагатиме прийняття закону Конгресом.

5. Не допустити, щоб Google використовувала твори, яких уже немає у продажі, у нових комерційних продуктах без дозволу власників прав.

Міністерство заявило, що воно й надалі продовжуватиме вести розслідування потенційних порушень антимонопольного законодавства, і завершило недвозначним імперативом: “Цей суд повинен відхилити запропоновану угоду, у теперішній формі…”. Але його рекомендації щодо поправок до угоди не заходять надто далеко – навіть не наближаються до того, що було запропоновано урядами Франції, Німеччини і багатьма іншими критиками. Міністерство нічого не заявило про потребу моніторингу цін, захисту приватної таємниці, недопуску цензури, забезпечення у реєстрі присутності представників громадськості і вимоги повністю відкрити всі секретні дані Google. Якщо й міністерство заохотило суддю Чина розглянути мирову угоду у широкому сенсі, воно не відкрило двері достатньо широко.

Оновлена версія угоди або GBS 2.0, оприлюднена 13 листопада, читається так, ніби Google і позивачі взяли більшість своїх підказок із меморандуму міністерства. У явній поступці критиці міністерства, GBS 2.0 дає можливість реєстру включити до свого складу призначених судом представників інтересів власників прав на книжки, на які ніхто поки що не заявив прав. Але вона не містить поправки, яка давала б можливість власникам прав на книжки брати у ній участь лише у разі чітко висловленої згоди – тобто, згідно з GBS 2.0, будь-який власник авторських прав на книжку, якої вже немає у продажі, автоматично стане учасником угоди, хіба що він або вона відмовиться від цього у письмовій формі. Через те, що під цю категорію підпадають мільйони книжок, насамперед творів-сиріт, власників прав на які важко визначити, тільки один Google матиме імунітет від судового переслідування з боку будь-якого власника прав, який може з’явитись – і незахищеність від судового позову, який може легко сягнути $150000 за одну назву, буде достатня, щоб перешкодити будь-якому конкуренту вступити на цей ринок. Замість забезпечення вирішення проблеми творів-сиріт, GBS 2.0 залишає Google право займатися їх комерціалізацією до прийняття можливого рішення Конгресом.

Щодо прибутку від продажу доступу до творів-сиріт, GBS 2.0 погоджується з наполяганням міністерства, що гроші не дістануться Google і позивачам. Замість цього вони будуть витрачені на пошук неідентифікованих власників прав, і після того, як він триватиме 10 років, кошти, згідно з рішення суду, будуть розподілені між доброчинними організаціями.

GBS 2.0 також слідує рекомендаціям міністерства усунути норму найбільшого сприяння. Конкуренти Google зможуть продавати доступ до книжок, яких уже немає у продажі, – власне продавати окремі твори споживачам – хоча Google зберігатиме виключний контроль над інституційною передплатою до своєї гігантської бази даних.

Незрозумілим залишається питання встановлення ціни на таку передплату. GBS 2.0 певним чином пояснює, як працюватиме її алгоритм ціноутворення, але він не містить жодного ефективного механізму для того, щоб перешкодити ціновому обману, жодних пропозицій щодо того, як суд своїм рішенням дасть змогу дотримуватися антимонопольного законодавства (наприклад, представники громадськості моніторитимуть ціни), і жодного способу для захисту громадськості від надмірного ціноутворення у випадку, якщо в майбутньому Google оволодіють хижі, ненажерливі спекулянти.

Таким чином, у суттєвих питаннях GBS 2.0 не відрізняється від GBS 1.0. Вона, по великому рахунку, ігнорує заперечення закордонних урядів, за винятком одного важливого аспекту: вона частково задовольняє вимоги, звужуючи обсяг GBS до книжок, опублікованих у Сполучених Штатах і країнах, які мають подібні правові системи, – це Великобританія, Канада і Австралія. Google не демонструватиме книжок, виданих у таких країнах, як Франція і Німеччина, і дасть їм місце для представництва у реєстрі для того, щоб захистити їхні інтереси. Яку частку творів-сиріт буде виключено з-під дії угоди, ще має бути з’ясовано.

Чи цих поступок буде достатньо, щоб заспокоїти критиків Google за межами міністерства юстиції, які не є сторонами цієї угоди? Швидше за все, ні, що випливає з офіційної заяви, оприлюдненої 13 листопада Альянсом за відкриті книжки [Open Book Alliance], який складається з Microsoft, Amazon і Yahoo:

“Здійснивши хірургічні підтяжки, Google, AAP [Асоціація американських видавців ] і AG [Гільдія авторів] намагаються відвернути увагу людей від їхніх безперервних зусиль зі встановлення монополії над доступом до цифрового контенту та його розповсюдженням; узурпувати роль Конгресу у формуванні політики авторських прав; замкнути авторів у небажаному для них реєстрі, позбавляючи їх прав індивідуальних контрактів; поставити під загрозу бюджети бібліотек і приватну таємницю читачів; створити небезпечний прецедент, зловживаючи процесом за класовим позовом.”

Отже, що нас чекає у майбутньому ? Ніхто не може передбачити долю мирової угоди, по мірі того, як вона переходитиме з одного суду до іншого, але якщо має бути враховане суспільне благо, можна уявити два загальних вирішення проблеми, яку становить GBS, – максимальне і мінімальне.

Найамбітнішим рішенням буде перетворення цифрової бази даних Google на справжню публічну бібліотеку. Це, звичайно, вимагатиме рішення Конгресу, такого, що рішуче порве з американською звичкою вирішення суспільних питань приватними судовим позовами. Законодавство повинно буде владнати додаткові проблеми – вирішити, як пристосувати авторське право, дати собі раду з книжками-сиротами і компенсувати Google витрати на її інвестиції в оцифровування – але воно матиме перевагу розчищення захаращеного правового ландшафту, давши американському народу те, на що він заслуговує: національну цифрову бібліотеку, яка відповідає потребам ХХІ століття. Але не зрозуміло, як реагуватиме Google на таку націоналізацію.

Якщо про державну інтервенцію вважатимуть, що вона надто суперечитиме американському характеру, може бути винайдене мінімальне рішення, пристосоване до потреб приватного сектора. Конгрес змушений буде втрутитись, щоб захистити оцифровування творів-сиріт від судових позовів, але йому не доведеться виділяти для цього кошти. Фінансування, натомість, може надійти від коаліції фундацій. Оцифровування, розповсюдження у режимі відкритого доступу і збереження творів-сиріт може бути зроблено неприбутковою організацією, такою як Internet Archive, яка була створена як цифрова бібліотека текстів, зображень і архівованих веб-сторінок. Для того, щоб уникнути конфлікту інтересів на теперішньому комерційному ринку, база даних включатиме тільки книжки, що є суспільним надбанням, та твори-сироти. Їхній обсяг зростатиме, коли закінчуватиметься термін дії авторських прав на інші твори, і до неї можуть бути включені твори, відсутні у продажі, власники прав на які погодяться на це.

Роботу не потрібно робити наспіх. Зі швидкістю одного мільйона книжок на рік протягом десятиріччя ми матимемо величну бібліотеку, вільну і доступну для кожного. Роботу буде зроблено належним чином, без жодної пропущеної сторінки, спотворених зображень, неякісного редагування, пропущених ілюстрацій, цензури і недолуго розробленого каталогу, що кидає тінь на зусилля Google. Бібліографи – які, як виявляється, беруть дуже малу участь або зовсім не беруть участі у проекті Google, – напряму, разом із комп’ютерними інженерами, керуватимуть операціями. Бібліотекарі співпрацюватимуть із ними обома для того, щоб гарантувати збереження книжок – ще один слабий пункт у GBS, тому що Google не відданий справі підтримання свого сховища у належній формі, і оцифровані тексти легко псуватимуться або стануть недоступними.

Процес оцифровування може бути субсидований у межах плану стимулювання економіки адміністрації Обами, і загальна його вартість, розписана на 10-20 років, буде цілком реальною, разом, можливо, $750 мільйонів. Тим часом, Google і будь-хто інший будуть мати вільні руки для того, щоб експлуатувати комерційний сектор. Національна цифрова бібліотека може складатись зі сховищ Бібліотеки Конгресу, або, якщо це не спрацює, зі сховищ наукових бібліотек, які ще не відкрили всі свої колекції Google.

Можливо, можна буде знайти інші рішення. Якщо 13 листопада суд не вирішив проблему Google Book Search, то принаймні він мав можливість зосередити думки і стимулювати публічну дискусію. Ми погодилися, що щось має бути зроблено, для того щоб покращити національну систему охорони здоров’я. Чому б не зробити щось, що збагатить культуру?

Автор: Роберт Дарнтон [Robert Darnton]
Назва оригіналу: Google and the New Digital Future
Джерело: The New York Review of Books, Volume 56, Number 20, 17.12.2009
Зреферував Михайло Мишкало , Західна аналітична група
Обговорити на форумі