Антикризова політика: Споживач wanted

Вибір між споживанням і заощадженням, між "сьогодні" і "завтра" – одна з найважливіших економічних ухвал не тільки на рівні окремого домашнього господарства, а й глобальної економіки. Можна скільки завгодно співати дифірамби ощадливості заради "завтра", але економіка "сьогодні" розвивається головно завдяки споживчим витратам, що спустошують полиці крамниць і змушують заводи і фабрики по новій закручувати виробничий цикл. Ці повсякденні видатки пересічних громадян – найбільший економічний агрегат, що становить у різних країнах від 50% до 70% сукупного ВВП. Тому споживчі витрати, на відміну від інвестицій, неможливо замістити масованими державними вливаннями. Урешті-решт, для перезапускання машини економічного зростання необхідно не що інше, як відновлення приватного споживчого попиту.

Раніше цей двигун крутили переважно американці, які, користуючись зростанням вартості своїх активів (насамперед житла) завдяки безперебійному доступу до кредиту, рік за роком нарощували витрати. Однак, як і слід було очікувати, в підсумку бульбашки на низці ринків поздувалися чи луснули, і споживачі США мусили перейти до значно ощадливішого існування. І не тільки вони. Побоюючись безробіття й інших соціальних негараздів, раціональні домашні господарства по всьому світу почали заощаджувати більше і витрачати значно менше, ніж до кризи. А під гіпнотичним впливом ЗМІ скоротили видатки навіть ті, чиєму добробуту начебто ніщо не загрожує.

Варто було "золотому мільярду" засумніватися в майбутньому – і світова економіка забуксувала. Багато хто сподівається, що її зростання тепер підтримають країни, що розвиваються. Але оскільки сумарне споживання Китаю й Індії становить заледве більш ніж 15% від американського, мабуть, не слід аж надто сподіватися, що найближчим часом мільярди жителів азіатських країн зможуть компенсувати спадання споживання принаймні 300 млн американців. І причина не тільки в традиційній конфуціанській чесноті помірності, а й у цілком матеріальному підґрунті: у Китаї практично відсутня державна система соціального забезпечення і страхування. Фантастично висока, за західними мірками, схильність до заощадження тут багато в чому продиктована кейнсіанським мотивом обережності в чистому вигляді – хоч-не-хоч доводиться відкладати про чорний день.

Створення соціальної системи з нуля – не тільки марудний, а й тривалий процес. Та й заледве чи китайська компартія зацікавлена в якнайшвидшій побудові суспільства споживання, що змінить вигляд країни до невпізнання. По-перше, система втратить величезний централізований інвестиційний ресурс, яким може сьогодні користуватися на власний розсуд (зокрема, позичати тим самим американцям або цілком скуповувати Африку). А по-друге, мільярд із лишком активних споживачів радше раніше, ніж пізніше, з фінансовою автономією зажадають формування принципово іншої політичної системи.

Світовій економіці сьогодні найбільше потрібен споживач – людина, впевнена в завтрашньому дні. Але таких більше немає. Підупала схильність до споживання ліпше за всілякі опитування свідчить про інтегральне самопочуття людей. Ілюзорне благополуччя розвіялося, а змусити будь-когось повірити, що все погане вже позаду – на це не здатні, незважаючи на всі зусилля, навіть авторитарні режими Росії та Китаю, які контролюють інформаційний простір своїх країн.

Нічим не забезпечене надспоживання стало однією з головних причин нинішньої кризи. Парадоксально, але причиною її затяжного характеру стане недоспоживання – поки США оплачуватимуть накопичені рахунки, просто нікому заступити колишнього оптимістичного американського споживача в ролі двигуна глобальної економіки.

Автор: Олєґ Буклємишев, головний аналітик компанії "МК-аналитика"
Назва оригіналу: Антикризисная политика: Потребитель wanted
Джерело: Ведомости, 230 (2500), 04.12.2009
Зреферувала: О.К., Західна аналітична група
Обговорити на форумі