The Financial Times: Мінливий роман Китаю зі США

Завжди було проблемою знайти щось американське, щоб продати китайцям – чи-то демократію, чи щось геть некорисне. Перший торговельний корабель, що вирушив з Нью-Йорка в Кантон 1784 року, мав намір у Китаї наповнити трюми чаєм, а вантажем, який він віз для обміну, був женьшень. Китайці цінували американський женьшень за його інь-якості: жіночі властивості прохолоди, тоді як рідний продукт вважали пересиченим янь-якостям. Можливо, демографічний вибух також уплинув на здатність внутрішнього виробництва задовольняти попит, а тому американські крамарі женьшенем відкрили для себе нішу, яка давала гарний прибуток.

Так розпочалися торговельні відносини, у яких китайці довго припускали, що мають перевагу. Вони вимагали срібло в обмін на чай, без якого, як дехто вважав, західні варвари сліпнутимуть і матимуть кишкові пухлини.

Коли прийшли варвари, американці видалися м’якшими від британського лиха. Цьому сприяло те, що британські торгівці спершу усунули конкурентів з постачання опіуму до США, і те, що американські місіонери засуджували наркоторгівлю. Так образ США отримав вигоду від того, що їх вважали менш злочинними, ніж британців.

Посол США в Китаї за правління Лінкольна Енсон Берлінгейм, який згодом від імені Китаю очолив місію до США, оголосив про "велике пробудження" сплячого гіганта, з яким, як він стверджував, Америка матиме, природно, дружні відносини. Неімперіалістична Америка дала б поцілунок життя (і капіталу) для модернізації Китаю; 400 млн селян вийшли б на сучасний ринок і завдяки своїй ощадливості накопичили б достатній капітал, щоб стати споживачами американських промислових товарів. Досконала петля зворотного зв’язку.

Спочатку правда була зовсім іншою. Саме китайські робітники побудували залізниці в горах Сьєрра-Невади – ця праця була вкрай небезпечною для кожного – і це завершило трансконтинентальне об’єднання американського ринку. Нагородою їм були погроми в чайнатаунах на західному узбережжі: примусові виселення, спалення та вбивства; і законодавство, що забороняло китайським іммігрантам набувати американське громадянство.

Усе ж таки таємнича привабливість янь і інь й далі зближувала дві континентальні імперії у тривалих, хоч і гірко нерівних відносинах. Після революції 1911-1912 рр., яка поклала край Маньчжурській імперії, американські письменники, політики та підприємці патронували демократичний Китай, звільнений від самовбивчої апатії, якому повернули працелюбну винахідливість, що зробила його однією з великих світових цивілізацій.

Американські підприємці та капітал заповнили республіканський Китаї. Сунь Ят-сена вихваляли як китайського Джорджа Вашингтона. Звичайно, бізнес прийшов у Китай не задля доброчинності. British American Tobacco Company зірвала банк, продаючи цигарки мільйонам людей, яких позбавили опію. Standard Oil добряче заробила на гасі, який більше не був потрібним електрифікованим Сполученим Штатам.

Прибутків, можливо, шукали надто агресивно. Коли націоналістична партія Чан Кайші – Гоміньдан – стала агресивно антиімперіалістичною, американську мотивацію почали вважати такою самою хижацькою, як і мотивацію європейців.

Але Японія знову зблизила Америку та Китай. У Шанхаї досі кажуть, що мають більше спільного з Америкою, ніж з Японією. І Чан Кайші припускав, зокрема, підписуючи договір 1943 року (який остаточно дав змогу китайським іммігрантам стати американськими громадянами), що США завжди підтримували б "Вільний Китай".

Покоління американських експертів з Китаю [China Hands] – наприклад Генрі Люс, видавець журналу Time, якого виховували як сина місіонерів у Китаї – вважав так само. Жоден з фактів про Чана Кайші як корумпованого, авторитарного та, з військового погляду, некомпетентного лідера не змінив би їхньої думки.

Момент правди настав після поразки Японії. Дін Ачесон, держсекретар США за Гаррі Трумена, вирішив, що китайські комуністи стали просто сатрапами Сталіна. Розрізнення, яке робив Мао Цзедун між "реакційними силами" й "американським народом", давало змогу адміністрації Трумена зіскочити з гачка Гоміньдану. Мао вимагав створити коаліційний уряд, але Ачесон вважав це просто троянським конем для комуністичного домінування. Через те, що США надавали величезну військову допомогу націоналістам, у Вашингтоні недовірливо ставилися до думки, що армія Чана Кайші зазнає поразки від селянського війська Мао Цзедуна.

Ще ніколи так тупо й уперто не підтримували хибного варіанта дій. Силу китайської революції почали розуміти, лише коли американські солдати перетнулися з Народною визвольною армією КНР у Кореї. Протягом 1950-х рр. президент Айзенгавер [Eisenhower] вважав, що Китай зруйнується економічно зсередини (він був майже правий), і твердо стояв на захисті Тайваню, за потреби навіть під загрозою ядерної війни. У програші Китаю через вперту й необґрунтовану підтримку Чана Кайші звинуватили експертів у державному департаменті США, їх звільнили, і разом з ними зникли знання китайських реалій.

То що з цим романом зараз? Китайський уряд засуджує американське марнотратство, оскільки не хоче, щоб його облігації знецінилися внаслідок девальвації долара. Але якщо він позбудеться американських урядових облігацій, це загрожуватиме обвалом американської економіки, що матиме важкі наслідки для китайського експорту.

Таємна істина: китайці досі не звикли до ролі сильної сторони у цих відносинах. Комуністичні олігархи, які так довго приглядалися до американської моделі, заледве можуть дивитися на неї, запилену, перетворену на ще одного зламаного ідола, привабливу не більше, ніж тьмяна і припорошена пам’ять про Карла Маркса. Отже, можливо, коли минулої неділі вони побачили 44-го президента США, він викликав у них екстаз – і вони знову закохалися. Лише не ставте на це свої облігації.

Автор: Саймон Шама [Simon Schama]
Назва оригіналу: China’s on-off American romance
Джерело: The Financial Times, 17.11.2009
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі