Яким запам’ятали Андрія Федчука колеги та друзі

15 листопада в ДТП трагічно обірвалося життя відомого українського боксера, депутата Коломийської міської ради, Андрія Федчука. За своє коротке, але яскраве життя він встиг багато досягти: Заслужений майстер спорту України з боксу, бронзовий призер XXVII (Сідней, 2000 рік) літніх Олімпійських ігор, бронзовий призер чемпіонату світу серед юніорів 1998 року, срібний призер чемпіонату Європи 2004 року. Та найголовніші перемоги він здобув поза рингом, ставши Людиною та вірним другом для багатьох.

Рідні, колеги та друзі сумують за Андрієм.

Юрій Овчаренко, міський голова:
- Будучи колишнім спортсменом я, як і вся громадськість міста, завжди вболівав за нього, щиро радів його перемогам, бронзовій медалі на Олімпійських іграх у Сіднеї. Познайомившись із ним ближче, спілкуючись із його друзями, боксерським колективом пересвідчився, що всі без винятку сходяться на одностайній думці, що він був добрим сином, братом, вихованцем і справжнім другом. Будучи депутатом міської ради, Андрій ще раз довів, що був відданим Коломиї та активним у громадському житті міста.

Любомир Глушков, депутат міської ради:
- Глибоко сумуємо з приводу страшної втрати – смерті найкращого товариша, депутата Коломийської міської ради, видатного спортсмена Андрія Федчука. У моєму серці він назавжди залишиться хорошим другом, люблячим сином, порядною та безкорисливою людиною, яка дуже багато зробила для розвитку спорту як у Коломиї, так і в Україні. Висловлюю щирі співчуття рідним, близьким і тим, хто його знав.

Ярослав Острук, голова депутатської фракції БЮТ:
- З Андрієм особисто знайомий порівняно недавно – 4 роки. Але й за цей короткий час я побачив у ньому хорошу добре виховану людину, відомого спортсмена. Приємно було з ним працювати по вирішенню питань, що стосуються проблем міста. Активний депутат користувався повагою всіх своїх колег не лише з фракції, але й всього депутатського корпусу. Його втрата – це втрата не лише для батьків, але й для мене особисто і всього нашого колективу. Висловлюю щирі співчуття родині від себе і від депутатської фракції БЮТ. Нехай Бог допоможе перенести їм цю тяжку втрату.

Володимир Колесник, друг, заслужений майстер спорту України з боксу:
- Ми з Андрієм разом росли. З 1994 року ми в одному залі тренувалися, жили одним життям, одними думками, одними мріями. Постійно разом їздили на навчально-тренувальні збори, змагання, де мали час досконало вивчити один одного, розуміти один одного буквально з півслова, з погляду. Я завжди відчував його підтримку, коли боксував у своїх поєдинках. Так само і я підтримував його, вболівав за нього, радів його перемогам. Втрата для мене особливо важка, адже я втратив не лише найближчого друга, але й хресного батька своєї дитини.

Тарас Гнатишин, друг, підприємець:
- Андрій – мій найкращий товариш. Горджуся тим, що мав такого друга. Його втрата для мене – це як втрата рідного брата. Не можу повірити, що Андрія більше немає. Багато років ми не лише дружили, але й вели спільний бізнес, разом відпочивали, вирішували проблеми один одного. Кращого, надійнішого, відданішого партнера і товариша не знайдеш.

Олександр Луцак, президент Коломийської федерації боксу:
- Андрій – людина великої душі. Скромний, з великими перспективами у бізнесі і спорті. Андрій мріяв стати тренером, бачити своїх вихованців на боксерському рингу, радіти їхнім досягненням та перемогам. І його мрія от-от мала здійснитися. Але…

Федерація боксу Коломиї гордиться тим, що мала такого вихованця, адже він став першим призером Олімпійських ігор з Прикарпаття. Ставши депутатом Коломийської міської ради, він ніколи не забував про спорт, а навпаки – всіляко відстоював питання молоді, фізичної культури та спорту.

Сергій Данилів, друг:
- Ніяк не можу повірити в те, що Андрія вже немає з нами. Коли мені зателефонували та повідомили про цю трагедію, я довгий час не міг отямитися та й досі не віриться в це.

Ми неодноразово зустрічалися з ним на тренуваннях. Найбільш запам’яталося те, з яким натхненням, завзятістю та продуктивністю він проводив кожну свою секунду у тренувальному залі. З впевненістю можу сказати, що Андрій був одним з найкращих боксерів України та кращим боксером нашого краю, тобто Прикарпаття. Про що і свідчить та кількість титулів та нагород, які спромігся здобути Андрій за своє коротке життя. Вважаю, що головні нагороди життя в нього були ще попереду.

В нього були усі найкращі якості, які тільки можуть бути притаманні людині. По-перше він був порядним, чесним, працьовитим і незважаючи на усі свої високі спортивні досягнення він завжди залишався людиною. Вічна пам'ять!

Тарас Вінтоняк, друг, заступник начальника по спорту Івано-Франківської ОДА:
- В моїй пам’яті, Андрій назавжди залишиться веселою, доброю, напрочуд цікавою та розумною людиною. Завжди приходив на допомогу своїм близьким та друзям. І саме головне, він дуже ЛЮБИВ ЖИТТЯ! Його смерть, це непоправна втрата для усіх нас.

Найбільшим захопленням його життя був спорт, а саме бокс. І тих спортивних досягнень, вершин, яких дістався Андрій, мало хто з українських спортсменів міг похвалитися. Але незважаючи на це, він завжди залишався собою.

Андрій дуже полюбляв кататися на конях. Напевно, це було його основним хобі.

Останній раз бачились з ним тиждень тому. Провели чудовий вечір, гарно поспілкувалися, просто весело провели час. Навіть тоді не думав, що це буде наша остання зустріч…

Володимир Сидоренко, відомий боксер-професіонал:
- Ми довгий час з Андрієм були колегами по збірній України. Разом їздили на Олімпіаду-2000, я був капітаном нашої збірної. Всього завоювали там 5 медалей – призером стали і він, і я. Пізніше ми затоваришували. Тому згадую його лише з теплом.

Дмитро Сосновський, наставник української команди:
- Здається, просто вчора Андрій зі своїм тренером був присутнім разом із нинішньою національною збірною по боксу на оздоровчому зборі у Алушті. Федчук хоч і покинув великий спорт чотири роки назад, ніколи зв’язку з командою не губив і був хорошим другом із багатьма нашими хлопцями. З деким він ще виступав разом, а молоді ставилися до Андрія з повагою. Знали, що він бронзовий призер Олімпіади в Сіднеї. Зрештою, не лише за титули. Федчук – дуже культурна, урівноважена, надійна людина. Він швидко знаходив спільну мову з усіма.

Сергій Дзінзірук, друг, дійсний чемпіон світу серед професіоналів по версії WBO:
- Мене завжди дивувала виваженість та психологічна упевненість, з якою Федчук виходив на поєдинки. Ми часто дивувались, як він може не хвилюватися напередодні таких відповідальних боїв? По суті, Андрій прийшов у збірну, коли я вже йшов у професіонали. Тим не менш, за такий короткий проміжок часу ми швидко знайшли спільну мову і стали друзями. Більше того, два роки підряд Новий рік ми всією командою відмічали у рідній для Андрія Коломиї. Нас Андрій туди разом з Володею Колесником запрошували. Було просто чудово. Потім я регулярно приїздив до Федчука у січні кататися на лижах. До слова, саме Андрій зі своїм тренером Іваном Данилишиним мене вперше на лижі і поставили. Вивезли на один із гірськолижних курортів, розказали, показали, вивели на гору і сказали: "Пішов!" Так у мене тяга до лиж збереглася і донині.

Андрій Котельник, друг, екс-чемпіон світу по версії WBA:
- Андрій був урівноваженим і спокійним спортсменом. Вражала його витримка. Андрій, уже одівши рукавиці, в очікуванні виклику на ринг міг навіть здрімнути біля стіни. Я його за це завжди флегматиком називав. А потім Федчук виходив на ринг і впевнено перемагав суперників. Мені навіть важко згадати про його поразки. Так, вони були, але це були події рідкісні, непримітні. Звичайно, сам Федчук як спортсмен амбіційний через це дуже переживав. В останні роки ми бачилися рідше. Я до боїв у Німеччині готувався, у Андрія у Коломиї бізнес і депутатська діяльність. Але літом ми все ж зустрічались. Я відпочивав у Шешорах і Федчук до мене приїздив. Страшно навіть подумати, що я бачив тоді Андрія востаннє. Не залишається більше нічого, як пересилити себе і сказати, що таких людей будуть пам’ятати завжди.

Олег Машкін, друг, віце-чемпіон Європи:
- У мене донині перед очима чвертьфінальна зустріч Андрія з індусом. Обидва суперники бились доволі агресивно, точних попадань було достатньо. За декілька секунд до фінального гонгу на табло світились цифри 14:14. І ось в цей момент Андрій наніс точне попадання, удар ціною в бронзу.

Розмовляли по телефону всього тиждень назад. Як завжди обговорювали останні події із свого життя і жаліли, що так рідко бачимося. У Андрія – бізнес і депутатство, я – на посаді директора спортклубу у Миколаєві. Це раніше ми їздили один до одного у гості дуже часто. По суті, дякуючи Андрієві я став глибоко віруючою людиною. Це після того, як побував у нього дома і побачив як там святкують християнські свята. Андрій, як і його батьки, сильно шанував українські традиції. Пам’ятаю, відчув культурний шок, вперше побувавши у сім’ї Федчуків на Різдво. Вся сім’я молиться н колінах, тато читає у голос "Отче наш", потім благословив рідних і всі сідають за стіл, де приготовлені 12 страв. Я раніше такого і не бачив, а для нього це щорічна традиція. Батьки Андрія – Василь та Анна – прекрасні, дуже душевні люди. Хороші відносини у мене склалися і з братом Андрія. Навіть страшно подумати, як вони переживуть цю втрату.



Обговорити на форумі