"День злодія" – це українське свято!

Український календар багатий на численні свята та професійні дні. Чи не щодня припадає як не церковне, то професійне або ж державне свято. І кожен новий Президент доповнює календар якимсь черговим відзначенням когось чи чогось.

Та все ж одного дня у календарі таки бракує, на вимогу часу. Дня, який би об’єднав громадян незалежно від їхньої освіти, віросповідання, політичних вподобань, мови спілкування чи навіть ставлення до вояків ОУН-УПА або червоних партизан. В Україні є потреба запровадити загальнодержавний день злодія і брехуна.

Крадуть в Україні фатально і не тому, що бідні, а просто так звикли, так виховані. Такий приклад подають молодшим старші, високі посадовці підлеглим, заможні біднішим, це популяризується з телеекранів. Злодійство стало нормою українського суспільства, більше того, йому ще й потурають.

Крадуть гроші, машини, будинки, майно, ліки, картоплю, буряки, папір, цемент, ліс, бюджетні гроші... Цей список безкінечний і кожен може його доповнити фактом із життя.

Крадуть на базарах, у крамницях, у транспорті, на вулиці, у лісі, у школі, шпиталях і цвинтарях… Скрізь, де добре і погано лежить, все, що охороняється і легкодоступне. Тотальне злодійство опанувало нацією, незалежно від матеріального становища кожного, хто є злодієм. І ця нація ще має великі претензії до тих, кого обрала, хто її обкрадає і хто не виконав своїх обіцянок перед нею.

Якось уночі прокинулась від дивного шарудіння на вулиці. Виглянувши у вікно, побачила людину, яка кухонною шуфелькою у пакети набирала щебінь. "Навіщо тобі вночі дві торби щебеню?!." – мій вигук навіть не налякав, то було питання в ніч.

Сусід-підприємець привіз дві машини щебеню, щоб засипати майданчик і щоби людям було зручно ходити, не по багнюці. Він облагородив усю територію, зробив тротуар, облаштував квітники, з якого, так правильно, постійно цуплять квіти, але їх вперто садять і знову вперто крадуть.

Ні, таки мав рацію бард Андрій Панчишин, коли майже два десятиліття тому написав вірш "День злодія". Україна таки має доповнити календар загальнодержавним днем злодія!

"День злодія, День злодія, День злодія – Це всенародне свято!
Попереду солідні чорні волги,
В них злодії величні, наче боги.
За ними надзвичайно елегантні
На ладах виїжджають спекулянти.
А далі чимчикують дружно пішки
Ті, що крадуть з оглядкою і трішки.
Позаду, спотикаючись, дрібочуть
Ті, що не можуть красти, але хочуть".

Цю пісню можна співати щодня, про себе і вголос, бо не звернуть уваги ті, хто вас обважує, недодає грошей, замість 10 копійок дає на здачу зіпсутий цукерок, хто лізе у торбу, той, хто не виплачує працівникам зароблені гроші, не повертає банківські заощадження, маніпулює валютою, не виплачує належних пенсій, не створює робочих місць, забирає ліси, гори, озера, недоливає бензин, створює так звані піраміди, виманюючи гроші. А ще не почують і ті, хто краде у людей здоров’я, роки життя, щастя, любов, спокій і впевненість. Злодійство настільки всоталося в життя українського суспільства, що годі знайти місце, де б його не було. Навіть у церквах і то крадуть.

Ви прочитаєте на дверях у львівських храмах: "Обережно, у церкві злодій!" Впіймали жінку, яка крала гроші і цінні речі в людей з торбинок під час Богослужіння. Але ж крадуть і пожертви вірних на Церкву ті, хто працює в Божому храмі. Крадуть на цвинтарях квіти і вінки з могил та знову їх продають на львівських базарах і не бояться, що крали в покійника.

Пісня українського барда про день злодія не втрачає своєї актуальності. Лише високопосадовці-злодії соромляться їздити на "чорних волгах".

У злодійстві не має меншого чи більшого, кращого чи гіршого. Чи вкрав мільйон доларів, чи цукерок – це просто крадіжка. Коли людина здатна взяти, даруйте вкрасти, щось незначне, тихенько запхати канапки чи ананас у торбу на фуршеті, то вона здатна і на крадіжки мільйонні. Сьома заповідь Божа каже просто "Не кради", не тлумачить про нюанси злодійства. Бо це гріх і за нього треба відповідати.

У Німеччині триває скандал щодо звільнення медсестри-доглядальниці, яка втратила роботу через те, що взяла 6 вареників, які й так мали викинути у смітник. Бо вони залишились після вечері літніх людей. Пояснення жінки, що ці продукти й так викинули б, ніхто не взяв до уваги, як і той факт, що вона мала значний стаж роботи. ЇЇ просто звільнили, бо вона взяла те, що їй не належало, взяла, не запитавши дозволу. Відтак у цій справі триває суд і думки у німецькому суспільстві різні щодо міри покарання доглядальниці.

Козаки суворо карали за злодійство. Вони приковували злодіїв ланцюгами до дерев’яного стовпа, що стояв посеред площі, або до гармати. Це тривало доти, доки не настав суд. Цей козацький метод покарання за злодійство перейняли і татари. За злодійство вони били батогом. Жорстоко карали не лише тих, хто вкрав щось велике, але й тих, хто поцупив найменшу річ. Злодіями називали і тих, хто грабував майно, хто самовільно перевищував данину проти встановленої.

Німці у роки війни, за спогадами очевидців, за злодійство карали тих, хто продавав вкрадені сигарети чи шоколад, які були призначені для солдат. Таких злодіїв або просто вбивали на місці, або ж кидали у в’язницю.

Уявімо, якби в Україні за злодійство відрубували палець, то скільки б інвалідів ходили вулицями і скільки депутатів та посадовців отримали б групу по інвалідності.

Чому люди крадуть? Навряд чи можна знайти якусь однозначну відповідь. Психологи стверджують, що клептоманія – це душевна хвороба, але клептомани мають схильність до дрібних крадіжок, але аж ніяк до великих кримінальних.

Однак саме у родині закладають дитині різні чесноти. Коли батьки зауважують, що їхнє дитя принесло якусь чужу річ, звернуть на це увагу, пояснять, що не можна брати нічого і ніде чужого, то малеча запам’ятає це на усе життя і не зможе брати те, що їй не належить. Якщо у сім’ї ніхто ніколи не крав, то дитина виросте не злодієм.

На щастя, знаю десятки скромних та гарних родин, у яких і гадки немає, що щось можна вкрасти. Ці люди за своєю ментальністю та вихованістю просто не здатні щось вкрасти, повідомляє Радіо Свобода.

Обговорити на форумі