Михайло Балух: Живу за правилом - доводити все до кінця

Упевнений у собі й у тому, що робить. Стриманий, спокійний — хоча вже після кількох слів стає зрозуміло, що за всім цим — сильний, рішучий і вольовий характер. Ретельно зважує кожне слово, чітко карбує думку, такі люди — природжені лідери.

Мова — про Михайла Олексійовича Балуха, генерального директора зернопереробної компанії "ЮМАС", депутата Івано-Франківської обласної ради. Михайло Олексійович народився у мальовничому Мишині 44 роки тому. Після закінчення місцевої школи пішов у широкий світ. Навчався у Коломийському медучилищі, служив у армії. Здобув вищу освіту на біологічному факультеті Чернівецького держуніверситету. Опісля заочно опанував фах юриста в цьому ж вузі. Неспокійне перехрестя кінця вісімдесятих — початку дев’яностих переформатовувало не тільки геополітичну карту світу, але й виробничий потенціал, і людську свідомість. Якраз тоді Михайло Балух почав своє становлення як бізнесмен. Спочатку був начальником цеху, потім — директором Коломийського ЕТВО "Покуття", яке займалось виробництвом товарів народного споживання. Згодом очолив фірму "Рубікон", 1998 року було створено компанію "ЮМАС", де Михайло Балух директорує донині.

Пригадує, що потужне нині підприємство починалось із нуля. Ідея налагодити саме зернопереробне виробництво з’явилось ще у "Рубіконі", де часто відчувався брак якісного борошна. Оскільки в регіоні на той час не було сильних мукомельних підприємств, колектив однодумців вирішив створити його в Коломиї. Так народився "ЮМАС", який спочатку переробляв 50 тонн зерна на добу. 2004 року було здано в експлуатацію (теж з нуля) нове приміщення по-сучасному обладнаного млина потужністю двісті тонн на добу. Сьогодні коломийський "ЮМАС" має вже дві філії. Дрогобицька переробляє 50 тонн зерна на добу, у Виноградівській триває переобладнання, після чого тут потужність сягне теж двохсот тонн. У структурі зернопереробного комбінату — фірма "ЮМАСбуд", яка займається спорудженням житлових будинків у Коломиї.

Про депутатську діяльність. Михайло Балух – член Партії промисловців і підприємців, яка входить до фракції "Нашої України". Одразу попередив, що він насамперед виробничник, а не політик. Проте, переконаний, що й у політиці мають бути такі ж висококласні фахівці, як на будь-якому виробництві. Михайло Олексійовичі висловив власні міркування щодо місцевого самоврядування. Оскільки обласна рада — не законодавчий орган, а господарський, то, на його думку, її депутатами мають бути обранці з мажоритарних округів. Люди добре би знали кожного депутата, могли б їх спитати про роботу. Та й самі депутати, звітуючись перед виборцями, відчували б відповідальність і за свої слова, і за вчинки. Крім цього, теперішня система виборів за партійними списками, — каже Михайло Балух, — нищить індивідуальність депутата, змушує голосувати згідно з рішенням усієї фракції. А це, в свою чергу, знімає власну відповідальність за те чи інше рішення, веде до нехтування інтересами виборців. А робота в комісіях обласної ради зводиться до громадських справ — що абсолютно не потребує депутатства. Адже у більшості випадків усе зводиться до матеріальних питань, які можна вирішити і без статусу депутата. Наприклад, — зауважив Михайло Олексійович, — з часу існування "ЮМАС" намагається не відмовити в допомозі нікому. Їхня доброчинність спокійна і постійна, утримують борцівський клуб "Максимум", фондують обласну федерацію кік-боксингу (яку очолює Михайло Балух), допомагають багатьом громадським організаціям, чорнобильцям, спілці інвалідів, геріатричному будинку та іншим.

Про кризу. Навіть при тому, що борошно — товар першої необхідності, усе ж "ЮМАС" відчув на собі дихання світової економічної кризи.
— Адже ми перебуваємо у загальній економічній системі, — каже Михайло Олексійович, — тож вона, без сумніву, відображається на всіх. Насамперед, загальмувався хід розрахунків. Далася взнаки напруга в банківській системі: практично припинилось кредитування, без якого мало яке підприємство здатне самостійно розвиватись. А загалом, упевнений Михайло Балух, утриматись на докризових показниках — це вже дуже добре.

Про колектив. Успіх будь-якого підприємства залежить від кадрів, — переконаний Михайло Олексійович. — Тож справжньою гордістю керівника "ЮМАСу" є люди, які працюють тут від початку виробництва, по 12років. Завдяки колективу тримається добрий імідж підприємства, завойовуються надійна репутація і ринки сусідніх областей (нині "ЮМАС" працює на п’ять областей Західної України). Проте, існує і проблема — бракує вузько направлених спеціалістів. Колись їх готували ПТУ, ситуація в яких тепер явно запущена. Тож Михайло Олексійович вважає: якщо терміново не обернутися лицем до ПТУ — незабаром усі виробництва відчують катастрофічну нестачу спеціалістів, що обов’язково відобразиться на його економічних показниках.

Про ціну на хліб. Михайла Балуха, як виробника, не може не хвилювати ціна на хліб, який, за його висловом, нині на ринку — найдешевший товар. Тоді як на його виготовлення працюють багато людей і вкладаються великі ресурси: фермер має посіяти, обробити ниву, зібрати урожай, просушити його, повантажити, доставити до зернопереробного комбінату; комбінат має перемолоти зерно, розфасувати борошно, доставити його до пекарні; пекарня має замісити тісто, стежити за якістю випічки, доставити готову продукцію у крамницю, заплативши при цьому за використану електроенергію, плюс зарплатня усім працівникам. Тобто, реальна ціна хліба, вважає Михайло Олексійович, мала би бути як мінімум на 50-70% вищою. А щоб це не вдарило по кишені споживача, держава мала би запровадити компенсаційні дотації на хліб. Бо яка тепер ситуація? Стимулювання сільськогосподарського виробника — незадовільне. Дотаційні програми не діють. Деколи навіть дивно, як за таких умов виживають наші фермери? А найбільше Михайла Балуха дивує той факт, що у державі не надається належного значення надзвичайно цінним українським землям. Адже зернові культури тепер у світі — основний стратегічний продукт (колись був метал). І так само, як колись Україна була житницею усього Союзу, так тепер ми можемо бути житницею Європи, бо у світі нестача продуктів усе відчутніша. А у нас, з нашими родючими землями, є дуже потужний ресурс, який поки що чомусь недооцінюють верховні мужі. <

Про сімейні традиції. "Нас із братом батьки привчили змалку до того, що тільки наполегливою працею можна знайти вірний шлях у житті. Ця наука — найбільша цінність, яку я передаю і своїм синам. Михайлові — 15, він учень ЗОШ №9, Остапові — дев’ять, він навчається у першій школі. Навчаю синів доводити кожну розпочату справу до кінця, бо це чоловіча якість справжнього чоловіка. Щасливий, що маю надійну й затишну сімейну гавань, куди поспішаю увечері. Дружина Іра — справді моя друга половинка, яку треба, мабуть, заслужити в Бога."

Автор: Софія ОНИКІВСЬКА, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі