Уроки грузинського конфлікту

Рік тому Європейська Унія була посередником, який допоміг покласти край війні, що позбавила життя 850 грузинів, південноосетинців і росіян, а також зробила біженцями 138000 осіб.

Потім, уперше у своїй історії, ЄУ створила незалежну комісію, щоб з’ясувати, чому все пішло настільки погано і як уникнути повторення.

Я мала честь очолити цю ініціативу. Наш звіт зараз доступний для громадськості, і він містить важливі уроки для Європи.

Як і більшість жахливих подій, війна в серпні 2008 року мала декілька причин. Першою став артобстріл грузинськими силами столиці сепаратистської провінції Південної Осетії, Цхінвалі, 7 серпня 2008 року, після якого була непропорційна відповідь Росії. Іншим чинником виявилася відсутність прогресу протягом понад 15 років у врегулюванні "заморожених конфліктів" в Абхазії та Південній Осетії.

Як спеціальний представник Генерального секретаря ООН у Грузії у 2002-2006 рр. я бачила, як прочинилося та зачинилося вузьке вікно надії в першій половині 2005 року, після якого розбіжності в поглядах між Росією і Заходом щодо Косово та погіршення відносин між Грузією й Росією знищили будь-яку перспективу для серйозних переговорів.

Росія систематично роздавала паспорти мешканцям Абхазії та Південній Осетії, заявляючи про свою відповідальність за росіян на землях, які вона називала "ближнім прикордонням", ні разу не консультувалася з Грузією, територіальну цілісність якої через це все було серйозно поставлено під сумнів.

Тим часом Грузія бажала прискорити свій вступ до НАТО, за підтримки Сполучених Штатів, України й Ізраїлю вона взялася серйозно оновлювати свої збройні сили. Грузинський військовий бюджет зріс з 1% ВВП до 8%, і військові бази біля Абхазії та Південної Осетії модернізували.

2007 року та протягом першої половини 2008-го опинилися на межі зриву домовленості про перемир’я, укладені після перших грузинських воєн. Російські сили не стримувалися – збивали грузинські безпілотні апарати над Абхазією, усе частіше відбувалися небезпечні інциденти, провоковані обома сторонами.

Завдяки ООН, ОБСЄ та ЄУ Грузія не мала жодного дефіциту з присутністю міжнародних організацій. Але міжнародна спільнота дивилася в інший бік, неначе відмовилася не тільки врегульовувати сам конфлікт, а й підтримувати дедалі більш крихке перемир’я.

Було створено умови для конфронтації із застосуванням сили.

Якщо превентивну дипломатію справедливо розглядають як пріоритетну, то варто сказати, що конфлікт 2008 року був передбачуваним, йому могли запобігти.

Нині в програші всі: Грузію розколото; республіки Абхазію та Південну Осетію визнала тільки купка країн; і що найважливіше – понад 35000 осіб стали примусово переміщеними особами з невизначеним майбутнім.

Як можна було уникнути такого катастрофічного результату? Звісно, вартувало ефективно скористатися різними міжнародними організаціями, присутніми у Грузії. Але це вимагало б реальної відданості всіх ключових дійових осіб тому, що ЄУ називає "справжнім мультилатералізмом".

Коли йдеться про Грузію, то втягування в конфлікт зовнішніх сил, на жаль, лише послужило радикалізації позицій, а не пошуку порозуміння та спільних інтересів. Не було жодної спроби визнати справжні інтереси та побоювання кожного учасника конфлікту.

У підсумку унілатералізм – байдужість до того, як інша сторона сприйме наслідки ваших дій – став провідним принципом.

Міжнародна спільнота може діяти ліпше, і щоби зробити так, їй не доведеться винаходити колесо ще раз. Треба лише звернутися до Статуту ООН і до принципів, погоджених у Гельсінкі 1975 року.

Добросусідські відносини передусім повністю виключають погрози або застосування сили – а не тільки скоєння воєнних злочинів, як під час війни 2008 року, а також залякування малих країн великими. Вони вимагають долати зі щирим зацікавленням і з чесними намірами складні проблеми, зумовлені розпадом Радянського Союзу, більшість із них і досі повністю не розв’язано.

Наш звіт показує, що сили унілатералізму та насильства все ще є частиною європейського політичного ландшафту. Сталий європейський лад має ґрунтуватися на верховенстві права та реальній відданості мультилатералізму.

Автор: Гайді Тальявіні [Heidi Tagliavini], швейцарський дипломат, яка очолювала міжнародну незалежну місію з вивчення причин конфлікту у Грузії [Independent international fact-finding mission on the conflict in Georgia]
Назва оригіналу: Lessons of the Georgia Conflict
Джерело: The International Herald Tribune, 01.10.2009
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі