"Варто" ближче знайомить із гуцульськими кониками

В світі існує багато прикладів найнесподіваніших проявів дружби. Мені випала нагода споглядати нерозлучний тандем людини і коня, завітавши до кінноспортивного клубу "Варто". Управляючий цим клубом, Віталій Антонюк поділився розповіддю про прекрасних тварин. Особливу увагу тут приділено гуцульській породі.

Гуцульська порода коней, за твердженнями вчених, належить до так званих аборигенних гірських порід універсального призначення. Так, дрібні коні Буковини були описані ще в 1603 році. Гуцули оспівують їх у піснях, звеличують у легендах.

Гуцульська — це єдина місцева порода коней, яку розводять на території України. Цю породу виведено українцями Східних Карпат, яких звали гуцулами. Гуцульська порода виникла шляхом схрещування гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу — гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней — англо-арабських, а пізніше й кабардинських коней. Це робилося для того, щоб облагородити коня. Однак існує думка, що гуцульські коні — це прямі нащадки тарпанів, які переселилися до Карпат дуже давно. Близькість гуцульських коней до тарпанів пояснюється великим поширенням серед них зебровидності, яка є характерною для багатьох аборигенних порід.

Гуцульські коні відрізняються плодючістю і довголіттям. Коні дуже працьовиті. Багато їсти не хочуть, а працюють, як воли. Надзвичайно корисним є молоко від гуцульських кобил. Його використовують як антибіотик при легенево-дихальних захворюваннях. Особливо помічне дітям, які хворіють на коклюш.

Використовують гуцульських коней досить інтенсивно під сідлом і в'юком, на транспортних та сільськогосподарських роботах. Вони добре пристосовані до роботи в тяжких гірських умовах. По гірських стежинах коні цієї породи з в'юком на спині вагою 100 і більше кілограмів проходять до 100 км за добу.

В умовах сучасної кризи великі проблеми в тваринництві загалом, а про конярство говорити взагалі не доводиться. В Карпатському регіоні існує серйозна проблема відтворення та збереження коней гуцульської породи. На державному рівні потрібно розробити програму, яка спрямована на покращення селекційно-племінної роботи, адже цю породу слід розглядати як національне надбання України. Саме "гуцулики", як їх лагідно називають, є надійними помічниками в господарствах. Коники і є лікарями для дітей хворих на ДЦП.

За дослідженнями Світлани Попадюк, стало відомо, що в Західному регіоні України в більшості господарств не ведеться племінного обліку порід коней. Приблизно до 55% становлять тварини, яких умовно можна віднести до гуцульської породи. Це відверто насторожує та непокоїть власників чистокровних "гуцуликів". До них відноситься і Віталій Антонюк, управляючий кінноспортивного клубу "Варто". За його переконаннями в Україні на сьогоднішній день залишилося близько сотні таких коней. На конюшні, зокрема, живе чистопородний жеребець на ймення Малахіт, який своєю довгою попелястою гривою причарує будь-кого. Такі коні коштують досить дорого: 2-4 тис. $. В Європі їх є шість сотень і штаб-квартира міжнародної асоціації власників коней гуцульської породи зараз знаходиться в Австрії. До неї, крім господарів, входять представники Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Німеччини. Запрошують сюди й Україну з надією, що згодом з території Гуцульщини будуть купувати чотириногих "горян" чистої крові, але поки що все навпаки.

Завдяки завзяттю деяких людей породу все ж буде збережено! Ще дев’ять років назад в родини Попадюків народилася ідея знайти та придбати коней гуцульської породи, які вже декілька століть заселяють терени Карпат.

Знаючи, що гуцульська порода розводиться в чистоті і стійко передає свої ознаки нащадкам, Анатолій Попадюк придбав собі в господарку 10 кобил та 2 жеребця на Косівщині, там була племінна ферма. Так почалося нове життя коників гуцуликів.

Вони дуже добре зарекомендували себе в туризмі, в спорті. Так, кобила Сімона серед коней гуцульської породи зайняла перше місце в конкурсі долання перешкод в змаганнях на Кубок "Брукбет", який проводився в с.Реваківці Чернівецької області. Крім того, список перемог ще й поповнився перемогою та другим призовим місцем в змаганнях "гуцульська стежка". Великі породи коней також радують власників гарними результатами. В конюшні живе 40 коників, з яких 30 гуцуликів, а решта – німецькі тракени, російські рисаки, ну і, звичайно, українські верхові. За кіньми доглядає персонал з восьми людей і всі вони фанатично віддані цим тваринам. Працюють на власному ентузіазмі, без вихідних і свят.

Любов до коней у пана Віталія ще з дитинства, але вдома цих тварин ніколи не тримали. Мабуть тому так пристрасно і ставиться до цих чотириногих красенів. Він підковує всіх спортивних коней трьох областей, адже це дуже специфічна робота. Важливим є правильно підібрати підкову та правильно підкувати коня, треба володіти глибокими знаннями анатомії копита. Як і людина міняє взуття, так і кінь має "перевзуватися" кожні сорок днів.

Дуже полюбили коней діти, які старанно займаються в спортивному гуртку при конюшні, де викладаються дві дисципліни: конкур і "гуцульська стежка". Чекають тут маленьких вершників з одинадцяти років для навчання спортивній їзді, а просто покататися можуть діти і восьми років.

Віталій Антонюк переконаний, що гуцульська порода коней є універсальною, як верховою, так і упряжною, тому обов’язково виживе і приноситиме людям радість!



Автор: Оксана РИЖУК, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі