Між короваєм і "Мерседесом"

Сенс старовинних дійств, яких дотримувалися далекі і не дуже далекі пращури українців при одруженні, одночасно простий і глибокий: таким чином закладалися на довгі роки підвалини спільного життя нової пари. Нині про них говорять як про програму чи матрицю.

Зрозуміло, що з часом неодмінно постає питання певної зміни установок, яка опосередковано (чи не опосередковано) відбивається на тих або інших традиційних ритуалах.

Фольклорний фестиваль "Поліське весілля", що пройшов минулими вихідними у Житомирі, надав нові приводи, з одного боку, згадати про прадавні традиції, з іншого — співвіднести їх із сучасними варіантами обряду, який існуватиме, поки на планеті житимуть люди. Організатори свята — громадська організація "Українська духовна республіка", яка заручилася підтримкою Управління культури і туризму облдержадміністрації, Житомирської міської ради, Житомирського обласного центру народної творчості, а також спонсорів — вочевидь зуміли створити гарне видовище.

На сцені перед міським парком імені Юрія Гагаріна один за одним виступали фольклорні колективи з північних районів області, де до цього часу в більш-менш автентичному вигляді зберігаються дуже давні весільні церемонії. До них піднімалися пари молодят, які одружувалися в той день і з усім почтом під’їжджали на "Мерседесах", БМВ чи "Лексусах", прикрашених квітами й кульками — і авто (марки стають все крутішими), і прикраси давно стали неодмінними ознаками сучасних весіль. Було цікаво спостерігати, як із одягнутими за останньою модою новими подружжями проводять ті чи інші старовинні обряди посланці Полісся в традиційних строях — вишиванках, довгих домотканих сорочках, шароварах тощо. Так, над Ольгою і Володимиром Гнітецькими тримають на рушнику весільний коровай артисти, які грають батьків, а ансамбль "Любисток" з Лугинського району славить нову пару. Ось ансамбль із села Сущани Олевського району (прадавня древлянська земля) водить "гильце" — прикрашене стрічками та іншими гарними речами весільне деревце, яке спеціально вибирали і вирубували в лісі, ось молодий і молода намагаються відкусити найбільший шматок короваю, щоб визначити, хто з них буде головним.

Всіх продемонстрованих обрядів і не перерахувати. Був і дівич-вечір, і випікання короваю подругами матері нареченої, й викуп нареченої, й благословення батьків, і розплітання коси, і пов’язання хустки на знак перетворення дівчини на жінку. Чесно кажучи, вже більш сучасним винаходом виглядало принесення сватами великого бутлю із самогоном. І все це під журливі та веселі співи, примовки, побажання добра і щастя новій сімейній парі, кожній з яких ведуча — артистка місцевого театру Марина Рогова вручала невеликий сувенір, найчастіше підкову. Проте не завжди вдавалося органічно ввести у традиційне дійство сучасних молодят. Було помітно, що прадавні обряди, які зберігаються лише у селах або фольклорними колективами, доволі нелегко поєднати із новими віяннями, що прижились або закріплюються у містах.

Гарне, але давнє поки що не стало своїм для сучасних юнаків і дівчат. З одного боку, це можна пояснити складністю організації всього весільного дійства, яке в давнину складалося з численних окремих обрядів — для його постановки нині вочевидь потрібні ті, хто їх знає змолоду, або такі, хто зумів вивчити з літературних та інших джерел і має, скажемо прямо, хист режисера. Сучасні платні тамади цим якщо і займаються, то дуже мало. Плюс, безумовно, така постановка вартує значних коштів. Але якщо б знайшлися люди, яким це цікаво і які б змогли адекватно винагородити учасників та організаторів, думається, вони б не пошкодували. Щоправда, з огляду на сучасну сексуальну свободу деякі традиційні обряди виглядають архаїкою — те ж розплітання коси чи пов’язання хустки. Зважаючи на тенденцію більш пізнього одруження, коли шлюб беруть пари, які вже встигли зробити успішну кар’єру, роль батьків, а з ними і традицій, також може знижуватись. І тоді питання, як проводити власне весілля, вирішує саме майбутнє подружжя.

Утім, пані Валентина Сокоринська-Бердник та Громовиця Бердник переконані, що прадавні традиції весіль слід відроджувати. А відомий житомирський майстер взуття з коноплі Олег Земнухов, який є головним організатором свята, розказав, що займається цим за покликом душі, тому що поліські обряди поки вдається зберегти у вигляді, наближеному до автентичних зразків, і від того їхня цінність є надзвичайно великою.

За два дні житомиряни мали змогу послухати концерти традиційних поліських співів, взяти участь в обрядово-розважальних програмах і етно-дискотеках, майстер-класах, потанцювати, придбати витвори народних майстрів, зокрема, весільну атрибутику, вишиванки, сукні у старовинному стилі, ляльки-мотанки. А ще пройшов круглий стіл "Поліське весілля — відродження народних традицій", повідомляє День .

Обговорити на форумі