З Аргентиною в думці, з Україною в серці (фото)

Життя уродженки прикарпатського села Стриганці Ольги Татарин вартує не одного серіалу. Рятуючи життя своїй доньці, жінка зібравши кілька валіз, і практично без грошей подалася з родиною в далеку Аргентину. Разом з нею поїхала глухоніма дівчинка, яку вона вдочерила. В південноамериканській країні вона народила п’яту доньку і стала визнаною майстринею стрічкової вишивки. Її роботи прямо з виставок розкуповували посли багатьох країн. Зараз Ольга з чоловіком та доньками повернулася в Україну та поєднує тонку роботу вишивальниці з… працею в кузні, де вона допомагає чоловікові.

Щастя стригнецької ковалівни. Із тендітною та вишуканою пані Татарин і її донькою зустрічаємося в Івано-Франківському обласному художньому музеї, де нещодавно відкрилася її виставка. Про те, що вона творить неймовірну красу та своїм прикладом може надихнути багатьох жінок, які мають такі ж проблеми, що мала кілька років тому вона, Ольга говорить дуже скромно.

Про те, що в неї буде життя схоже на пригодницьку книгу Ольга ніколи й не думала. Донька знаного стриганецького коваля можна сказати виросла у кузні. Стукіт молотка наче розповідав дівчинці захоплюючі історії, а полум’я гріло душу та плекало перші дівочі мрії. Після закінчення школи Оля поступила у львівський технологічний технікум. Незабаром красуня ковалівна зустріла свою долю, Володимира із сусіднього села Милування. Молоді люди разом навчалися, вподобали один одного і невдовзі побралися. Чоловікові Ольги настільки припала до душі тестева робота, що той став допомагати родичеві. Не відставала від батька й чоловіка й молода Володимирова дружина. Їй до "гарячого" ремесла не звикати.

Від смерті доню врятує... Аргентина. Доля була прихильною до ковальської родини і вже за кілька років троє донечок звеселяли щебетом хату й подвір’я перед кузнею. Тільки б жити Татаринам та Бога хвалити. Проте біда чорною гадюкою влізла у щасливу родину. Найстарша донечка Юля захворіла. Як тільки дитина простуджувалася, то в неї одразу катастрофічно падав зір. Найкращі столичні лікарі тільки плечима стискали та відверталися, аби не казати батькам жорстоку правду, що дівчинці залишилося мало жити на світі. Хіба що... клімат змінити.

Ольга з Володимиром не лякалися труднощів. Заради життя донечки у 1999 році вони покинули роботу, друзів родину та вирушили до країни, де немає зими. До далекої Аргентини. Прикарпатці взяли робочу візу — і за море. Країна зустріла українців… великою кризою. Татарини не знали мови, не мали знайомих, не відали де будуть жити і чи взагалі матимуть шматок хліба. Але вже за кілька років родина добре влаштувалася у місті Ланус, неподалік Буенос-Айреса.

Розумні й беручкі до роботи українці швидко вивчили мову, хоча до цього часу не знали жодного іспанського слова. Ольга й Володимир влаштувалися на одну з місцевих продуктових фабрик. Незабаром родина здобула повагу керівництва підприємства та місцевих жителів, адже про українців у цій країні добре знають. Ще у ХІХ столітті сюди прибуло чимало наших емігрантів. А вже за рік українська родина вирішила не працювати на господаря, а відкрила в Аргентині кузню та займалися художньою ковкою.

Від доньчиної забави до мистецтва. Разом батьками на чужину вирушила не тільки хвора Юля, але й доньки Тетяна і Настя та прийомна глухоніма Марія . Її родина Татаринів взяла до себе, коли дівчинці вже було 11 років. Ольга зустріла майбутню доню в одній із церков Івано-Франківська. Там жінка була свого часу сурдоперекладачем та допомагала людям, які начебто відірвані від світу, спілкуватися з іншими. Ще в Україні Ользі було непросто з дитиною, адже жінка не знала як поводитися із такими дітьми. Марія ж виросла в дитячому будинку і не зовсім сприймала дисципліну. Проте любов та терпіння перемогли все.

Прийомній доні було удвічі важке прижитися в Аргентині. Ось Ольга й подумала чим би її зайняти. Одного разу в місцевій крамниці українка побачила рушнички з цікавою вишивкою. Власниця магазину сказала, що це її роботи, а так вишивати вона навчилася на спеціальних курсах. Ольга вирішила відвести на ці курси Марію. Але вже з перших годин вона настільки захопилася вишиттям, що й сама стала постійною відвідувачкою навчання. Курси проводила жінка українського походження, народжена в Аргентині.

За півтора року Ольга Татарин настільки майстерно опанувала техніку стрічкової вишивки, що вже стала робити з донькою надзвичайно красиві картини та подушки. Слава про чужоземну мисткиню швидко поширилася в країні. Незабаром жінка виставляла свої роботи в британському посольстві в Буенос-Айресі. А далі — запрошення у посольства Ізраїлю та Німеччини. Картини українки настільки подобалися іноземцям, що вже до кінця мистецьких дійств, усі були продані. Ольга не встигала вишивати, аби назбирати необхідну кількість творів до наступної виставки.

Навчитися жити в Україні. Нещодавно Ольга з родиною повернулися в Україну. Аргентина стала для неї другою батьківщиною. Там народилася в неї ще одна донька і залишилася Юля, заради якої батьки їхали на чужину. Дівчина цілком позбулася своєї хвороби, вийшла заміж та народила Ользі онучку Анжеліну, якій уже зараз чотири роки. Але немає нічого милішого за рідний край.

Захоплена новою батьківщиною і народжена в Аргентині дівчинка. Цікавими для неї є багато тварин на подвір’ї. Тепер дівчинка не спускає з рук… курей, які є для неї дивовижею. Адже в Аргентині, аби показати дитині світ природи, батькам доводилося їздити за десятки кілометрів до зоопарку.

Коли Татарини говорили, що збираються в Україну, то аргентинці аж ніяк не хотіли відпускати мистецьку родину. Зараз Ольга з чоловіком та дітьми вчиться наново жити у своїй же країні, яка неймовірно змінилася за десять років. Про повернення до Латинської Америки родина навіть не думає. "Там залишилася частина нашої душі, але ми вже повернулися і більше, сподіваюся, нікуди з України не поїдемо. Труднощі на чужині нас змінили. Ми змужніли, стали добрішими і терплячішими ат ще більше стали любити Україну", - каже на прощання Ольга Татарин, жінка, у якої життя цікавіше за будь-який аргентинський серіал.





Автор: Галина Плугатор, Івано-Франківськ для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі