Rzeczpospolita: Острах перед свідками Волинської різні

Дослідження істориків свідчать про те, що різня на Волині була цілеспрямованою етнічною чисткою, спрямованою проти поляків. Польське суспільство повинно знати про своє минуле, – переконує польський історик Ян Жарин в інтерв’ю Rzeczpospolita.

Дослідження істориків свідчать про те, що різня на Волині була цілеспрямованою етнічною чисткою, спрямованою проти поляків. Польське суспільство повинно знати про своє минуле, – переконує польський історик Ян Жарин в інтерв’ю Rzeczpospolita.

Чи Gazeta Wyborcza, порівнюючи ксьондза Тадеуша Ісаковіча-Залеського з Ерікою Штайнбах, також хоче сказати, що Друга Річ Посполита була тим самим, що й Генеральне Губернаторство? – запитує Ян Жарин.

- Чи не відіграє в нас ксьондз Тадеуш Ісаковіч-Залеський, який бореться за пам’ять вбитих на Волині поляків, ролі, подібної до ролі Еріки Штайнбах у Німеччині, яка бореться там за вшанування пам’яті виселених німців?
- Ксьондз Ісаковіч-Залеський нагадує про геноцид, який було здійснено здебільшого на Волині, а також на теренах всього південно-східного прикордоння Другої Речі Посполитої. А отже на теренах, які поляки вибороли собі власною кров’ю. Ми там не були окупантами, як виселені пізніше німці в Польщі, а господарями відродженої і незалежної держави. Звичайно, це не означає, що ця держава не продовжувала бути в конфлікті з сусідами, а також українською меншиною, частина політичної еліти якої не мала бажання залишатися в межах Польщі. Gazeta Wyborcza, порівнюючи ксьондза Тадеуша Ісаковіча-Залеського з Ерікою Штайнбах, можливо несвідомо – цього я не знаю, виходить, стверджує, що Друга Річ Посполита була тим самим, що й Генеральне Губернаторство чи рейхскомісаріати на Сході.

- Gazeta Wyborcza закидає Ісаковічу-Залеському, що так само, як пані Штайнбах, бачить тільки німецьку правду, так і він бачить тільки польську. Що він не бере до уваги історичних обставин.
- Ксьондз Ісаковіч-Залеський за освітою не історик, зате він особисто має стосунок до того, що відбувалося на південно-східному прикордонні, адже це стосувалося його близьких родичів. Тому я вважаю, що він має повне право на свою суб’єктивну точку зору щодо Волинської різні. Це все одно, що закидати свідкам-євреям, що вони однобічно розповідають про Голокост. Вони розповідають про це в такий спосіб, тому що жорстоко та безпосередньо постраждали від цього злочину.

- То, може, ксьондз Ісаковіч-Залеський, так само, як і євреї, певною мірою однобічний?
- Історичні дослідження, проведені хоча б подружжям Владиславом і Евою Сємашками, а також багатьма іншими компетентними науковцями, як професор Владислав Філяр чи професор Вальдемар Резмер, повністю підтверджують свідчення жертв та їхніх родин, зокрема і ксьондза Тадеуша Ісаковіча-Залеського. Висновки, зроблені на підставі документів "Делегатури уряду на батьківщині" та документації Армії Крайової з цього регіону, демонструють, що значна частина українських політиків і командирів, вражена відмовою німців щодо створення незалежної України, хотіла використати геополітичну ситуацію та німецьку окупацію цих теренів для реалізації наприкінці 1942 року (тобто після ліквідації німцями гет) акції етнічної чистки, спрямованої проти польської меншини, мешканців сіл і маленьких містечок. Варто додати, що проведена в 1942-1945 роках акція, що набула особливого розмаху в липні 1943 року на Волині, із самого початку мала характер систематичної, продуманої акції, яка потім проводилася за планом. Зі сходу на захід здійснювалася пацифікація одного села за іншим, а населення разом із жінками та дітьми винищувалося в страшний спосіб. До сьогодні описи злочинів викликають жах: відрізання кінцівок, грудей і сідниць, кидання немовлят об стіни, встромляння іржавих прутів у задній прохід і т.д. Врешті, спалення цілих сіл, щоб ті, хто вижив, не мали куди повертатися. Це страшно.

- При цьому поляки на Волині не залишалися в боргу в українців.
- Це правда. Акти самооборони поляків, які виступили у зв’язку з тим, що бачили геноцид з боку українських націоналістів, зокрема УПА, посилювалися з кожним роком. Але ці акти самооборони були викликані геноцидом з українського боку, тому не варто плутати послідовності подій. Спроби прирівняти українські злочини до актів у відповідь хоча б Армії Крайової на цих теренах означають плутанину в історичних подіях і неспроможність дивитися на історію крізь призму причинно-наслідкових зв’язків, а радше крізь якусь ідеологічну призму. Загалом на самій лише Волині загинуло близько 60 тис. поляків, а на всіх цих теренах – більше 100 тис. Варто також пам’ятати про "справедливих" українців, які, незважаючи на тиск оточення, переховували поляків (нерідко зі змішаних родин) від організаторів чисток. Ромуальд Нєдзєлко склав їхній поіменний список, який нараховує близько 500 прізвищ.

- Чому постулати ксьондза Ісаковіча-Залеського викликають сьогодні такі емоції? Адже він не вимагає відшкодування, а бореться виключно за вшанування пам’яті полеглих і те, щоб люди називали речі своїми іменами. Це не повинно викликати спротив, особливо серед поляків.
- Проблема полягає в тому, що в 90-х роках польська держава залишила ту частину поляків, які пережили волинську різню, напризволяще, не підтримуючи природного прагнення людей здобути мінімальне співчуття і право на справедливість. А власне обов’язок держави – не лише вшановувати цих людей, а й поширювати серед решти поляків знання про це, щоб вони могли ідентифікувати себе з цією трагедією. Я також пригадую, що завдяки таким установам, як Рада охорони пам’яті битв і мучеництва на чолі з Анджеєм Пшевозніком, останніми роками вдалося провести величезну роботу зі вшанування на місцях поховань пам’яті тисяч загиблих на цих теренах поляків. До цієї доброї компанії можна додати також діяльність Інституту національної пам’яті (IPN), зокрема, конференцію, яка відбулася з нагоди 65-х роковин різні на Волині (тобто рік тому), та продемонструвала, що можна говорити історичною мовою про ці драматичні часи, і саме з цієї конференції готується матеріал, який найближчими місяцями має з’явитися в книгарнях.

Однак на відміну від найбільш постраждалих осіб чи виключно історичних кіл, ксьондз Ісаковіч-Залеський – постать медіальна, відома, яка має більший вплив на громадську думку. І це найбільша його вада. Поки в середовищі мешканців прикордоння мовчали і ЗМІ ним не цікавилися, справи нібито і не було. Ксьондз Ісаковіч-Залеський робить цю справу гучною, і внаслідок цього суперечить свого роду політичній коректності.

- У чому мала б полягати така політкоректність?
- Певні інтелектуальні кола намагаються у фатальний для обґрунтування польської позиції спосіб узалежнити нинішні добрі польсько-українські відносини від перекручення історії Другої світової війни в аспекті польсько-українських взаємин. Створюється атмосфера, в якій говорити правду про історію польсько-українських відносин стає складно внаслідок дружби з точки зору спільних політичних інтересів. Безумовно, необхідно давати зрозуміти українській стороні, що історія, яка була, така була, і ми будемо про неї говорити, незалежно від доброго самопочуття наших сучасних політичних приятелів, але ми в жодному разі не хочемо трактувати це історичне дослідження виключно як привід для ускладнення наших сучасних відносин. Українська сторона не може прагнути, щоб ми самі собі знищували національну ідентичність лише тому, що комусь ззовні це заважає. Важко собі уявити, щоб, наприклад, єврейському народу хтось відмовив у праві вшанування їхнього трагічного минулого. Гірше те, що серед поляків з’являються такі, що відмовляють в такому праві іншим полякам.

- З якою метою хтось мав би відмовляти іншим у праві на вшанування пам’яті?
- Я замислююся над інтелектуальним рівнем тієї частини польської інтелігенції, яка – якщо говорити в нашому контексті – залишається під впливом Gazeta Wyborcza. Це результат певного остраху розбудити надмірну пропольську вразливість, наслідком якої, на думку деяких людей, може бути створення величезної загрози для польського народу, тобто націоналізму, шовінізму і всього, що, як кажуть, складає спадщину Другої Речі Посполитої. Це тим більше абсурдно, що ми не маємо жодної видимої загрози від творення такого націоналізму в Польщі, а спадщини Другої Речі Посполитої ми не повинні соромитися. Зате ми маємо цілком очевидний занепад патріотичних цінностей. У зв’язку з цим те, що ми не помічаємо справжньої загрози і живемо за якимись принципами – це результат поганої обізнаності польського суспільства.

"Пам’ять поляків потрібно придушувати, а не розвивати, бо вибухне нездоровий шовінізм з елементами фашизму" – це досить патологічне бачення польського суспільства, яке і не відповідає дійсності, і свідчить про думку цих кіл про поляків.

Автор: Ян Жарин, історик, радник президента IPN, професор Університету кардинала Стефана Вишинського (UKSW)
Джерело: Новинар
Обговорити на форумі