Тисячолітній код борщівської вишиванки (фото)

Коло життя, хрести, знаки сонця і води, які ще з прадавніх часів були слов’янськими оберегами, якнайповніше збереглися на давній подільській вишивці Борівського району на Тернопіллі.

Десятки років митці, етнографи, учені розгадують своєрідний код сорочки, аналогів якій немає у світі. Пишно оздоблені чорно вишивкою рукави давньої ноші вражають тонкою роботою, високою майстерністю та неабияким смаком давніх вишивальниць. Жінки, які століттями вишивали, ці шедеври, не мали освіти, ані жодних знань про мистецтво. Проте вони надзвичайно тонко відчували колористику, і з молоком матері вбирали тисячолітні знання праукраїнців.

Розшифровувати тисячолітній код вишиванки ми вирушили в серце Поділля, до містечка Борщів, де досі щонеділі не тільки старші, але й молоді жінки й дівчата носять диво вишиванки. Чимало зразків, які вже нині, на жаль, ніде не побачити і не легко відтворити, збережено в борщівському етнографічному музеї. Його директор Михайло Сохацький десятки років досліджує давню історію краю, пов’язану з Трипіллям.

"Сорочки — символи незнищенності й сили нації, обереги, які не знищили упродовж віків ворожі навали турків, не згубилися під час російської, а пізніше радянської окупації, - розповідає пан Сохацький, з гордістю показуючи стародавнє вишиття". А в невеличкому залі музею, що не сорочка —то диво! Дна домотканому сірому та трохи білішому полотні вбирають око густі узори. Але кольори, на відміну від традиційних вишиванок інших регіонів у більшості випадків темні. А часто цілі сорочки змережані густим чорним вишиттям. І на таких зашитих рукавах ну майже жодного проблиску полотна.

"Ці кольори, - пояснює пан директор, - пов’язані з трагічною історією нашого краю. У XV-XVII століттях на Поділля часто нападали турки і кримські татари. Вороги безжально спустошували край, грабували села, вбивали чоловіків та брали в полон жінок і дівчат. Усюди лилися ріки крові і сліз. Тоді подільське жіноцтво, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися перед Богом протягом семи поколінь носити траур за загиблими батьками, братами, чоловіками й синами.

Навіть до шлюбу подолянки йшли у сорочках вишитих чорними нитками. На сьогодні, мабуть, вже закінчилися оті сім поколінь, але традиція таки живе. Щоправда сорочки мають не тільки чорну барву, але є вкраплення синій, зелених, червоних бордових ниток. По цьому можна й впізнати з якого села та чи інша вишиванка".

Окрім історичної версії, етнографи пояснюють густе вишиття Борщівщини спадкоємністю Трипілля (давньої культури, яка існувала на цих землях, ще задовго до становлення слов’янських племен — авт.). Густі узори на рукавах мали оберігати від усього злого, немовлят, яких колихали та носили на руках матері. Знаки родів зображені на сорочках привертали дітям добру долю, оберігали родини. Тобто виконували навіть певну магічну функцію.

"Сьогодні відтворити давню ношу доволі складно, - каже пан Сохацький. – Якщо узори скопіювати в принципі неважко, то для автентичної сорочки потрібне спеціальне полотно. Воно в переважній більшості було конопляне. Сьогодні за вирощування конопель можна мати неабиякі проблеми із законом, адже це наркотичний засіб. Тому, аби виткати конопляне полотно, треба сотні дозволів перш за все на вирощування рослини. Та й хтозна чи взагалі такі дозволи можна отримати".

Для вироблення полотна треба дотримуватися й стародавніх процесів. Краще все робити вручну. Цей процес для подолянок тривав круглорічно. Навесні коноплі садили, згодом вибирали, терли, чесали, робили нитки, пряли і нарешті ткали полотно, яке згодом довго вибілювали джерельною або річною водою. У кожній такій дії жінки віддавали частинку душі і серця, співали при цьому пісні, молилися, виказуючи таким чином усі свої побажання на злагоду й добро тим, які будуть носити ці сорочки.

Для вишивання брали спеціальну грубу нитку "бавну", фарбовану натуральними барвниками. Її часом розпушували, але в більшості випадків — ні. Тому й узори на рукавах об’ємні, схожі на свіжозорану ріллю. За словами пана Сохацького, народна майстерність була настільки вигадливою, що при всій різноманітності борщівських вишиванок, практично не зустрічається двох абсолютно однакових. До речі, на сорочках, за дослідженням вчених, є багато знаків, які зустрічаються на трипільському посуді. Отож у кожному виробі, здається, зашифрована в узорах історія роду, молитва, пісня. І тут ще чимало роботи для майбутніх дослідників.





Автор: Галина ПЛУГАТОР, Борщів для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі