Критичною для криз є облікова ставка як ціновий сигнал для регулювання й інвестицій

Що Фрідрих Авґуст фон Гаєк (на фото) сказав би [Friedrich August von Hayek – видатний представник австрійської економічної школи, вважався одним із провідних мислителів лібералізму ХХ століття та послідовним критиком соціалізму, 1899-1992 рр. – Z] про актуальну економічну кризу? Можливо, таке: "Я побоююсь, що ми своєю кредитно-фінансовою політикою економічного зростання запрограмовуємо наступну кризу таких же масштабів. Те, що ми нині маємо, це – наслідок кредитних бульбашок, і ми намагаємося подолати їх тими самими засобами". Ця цитата належить міністрові фінансів Німеччини Пееру Штайнбрюку [Peer Steinbrück], який, принаймні, за методом діагностики причин кризи виявив себе імплікованим "гаєкіанцем". Щоправда, нині про Гаєка говорять доволі рідко. Зате вчення Джона Мейнарда Кейнса [John Maynard Keynes – англійський економіст, політик і математик, ім’ям якого названо цілий напрямок у макроекономіці – кейнсіанство, 1883-1946 рр. – Z] святкує нині свій несподіваний ренесанс.

Ще в часи Великої депресії на початку 30-х років минулого століття постало питання: хто правий – Кейнс чи Гаєк? 1931 року Гаєка запросили до Лондонської економічної школи, аби дати гідну відсіч Кейнсові та його прихильникам із Кембріджської економічної школи. Суперечка спершу зачіпала теоретичні аспекти ролі грошей, відсоткових ставок і капіталу, але згодом і з’ясування кон’юнктурних коливань, а разом із тим і економічних рецептів боротьби з кризами.

З кінця 1930-х років Кейнса вважали переможцем у цій дискусії. В економіці запанувала його теорія макроекономіки, яка загальні економічні ситуації пояснювала через ймовірні відносини між статистичними агрегатами, як то споживча й державна квоти [здебільшого державна квота визначається як співвідношення державних видатків до ВВП. – Z], а також інфляція. У той час, як теорія Гаєка передовсім робила наголос на тому, як зміна відносних цін впливає на структуру продукції різноманітних галузей.

У політиці рецепт Кейнса про політичне регулювання суспільного попиту (у разі потреби за допомогою кредитно-фінансової державної програми емісії) здобував щоразу більше прихильників. Тим часом застереження Гаєка щодо політичного викривлення цін та ринкової структури довгий час залишалися непочутими. "Вульгарне кейнсіанство" у 1970 роках і справді допровадило до прогнозованого Гаєком наслідку – стагфляції (stagflation): безробіття і стагнація у виробництві за одночасної інфляції та непомірного зростання державної заборгованості. У 1980-х роках було оголошено про смерть кейнсіанства. Але нині, з огляду на актуальну економічну кризу, йому вдалося знову ожити. Навіть теорії та політики підпорядковуються кон’юнктурі. Тож деякі застереження Гаєка зможуть уже незабаром пережити свій черговий тріумф.

Кон’юнктурна теорія Гаєка доволі комплексна у своїх деталях. Проте, її стрижневу ідею можна спрощено сформулювати у трьох реченнях. Перше: призвідником кризи є бум. Друге: призвідником буму є занадто дешеві кредити. І третє: надмір дешевих кредитів спричинює переінвестування та хибне інвестування, які в часи кризи коригуються великими втратами капіталу та робочих місць.

Теорія кризи Гаєка стала стрижнем теорії bubble economy (бульбашкова економія), тобто спекулятивних бульбашок. Гаєк, як і Кейнс, не бере вихідним пунктом ринкову економіку як досконалий механізм, який допомагає оптимізувати виробництво, він виходить із різноманітних і непевних індивідуальних очікувань, які можуть завести в хибному напрямку. Це перш за все трапляється тоді, коли система відносних цін зазнає політичних маніпуляцій і тому не може надійно і вчасно інформувати про ризики й зміни слабких ланок.

Критичною для капіталістичних криз є передовсім облікова ставка як ціновий сигнал для регулювання й інвестицій, а отже, довготермінового напрямку розбудови виробництва. Можливість виникнення кризи обумовлена тією обставиною, що кредит у системі штучно створених грошей більше не залежить від того, що дійсно було заощаджено.

Це досить переконливо продемонстрував спалах актуальної кризи у США. Біля її витоків можна поставити тодішнього президента Федерального Резерву Алена Ґрінспена [Alan Greenspan], який напомповував ринки щоразу дешевими грошима, аби подолати кризи, спричинені біржовою бульбашкою "нової економіки" чи терактом 11 вересня 2001 року. Це на короткий термін навіть вдалося реалізувати, а низькі, інколи навіть негативні реальні відсотки зробили можливим виникнення бульбашок на ринку нерухомості. При тому, що придбання власних будинків кредитно-фінансово підтримувалося й державою.

А це точнісінько і є те, від чого застерігав Гаєк у своїй теорії кризи. Вона пояснює, що переінвестиція у певні сектори економіки була спричинена збільшенням грошової маси та кредитів. А після закінчення буму ці інвестиційні вливання можна було підтримувати при житті лише за допомогою прискореного впровадження дешевих кредитів. Зрозуміло, що це не могло тривати вічно. Тож суттєвою причиною економічної кризи став політично спровокований бум.

З огляду на пошук винуватців, теорія Гаєка пасує до актуальної кризи значно більше, ніж кейнсіанська теорія, яка наріжним каменем кризи виставляє надмірну ощадність та слабкий попит. З огляду на механізми кризового прискорення, нинішня криза виявила також аспекти, які ще були невідомими в часи Гаєка і Кейнса. Тому нинішні гострі економічні проблеми лише частково можна пояснити переінвестиціями в реальну економіку (передовсім у будівельну та автомобілебудівну індустрії).

Дешеві кредити у випадку з інвестиційними банками призводять до того, що ці інституції зважуються на чимраз ризикованіші ґешефти. Звідси й небезпека виникнення "токсичних цінних паперів" шляхом списування іпотечних кредитів у астрономічних розмірах і раптовий удар по інституціях кредитного страхування.

Що роблять із кризою, якщо вона вже прийшла? Нині популярною є вульгарно-кейнсіанська відповідь: ще більше дешевих кредитів, а якщо це вже неможливо, оскільки банки охочіше накопичують гроші, аніж позичають, то виручити зможе лише державна кредитно-фінансова допомога.

Гаєк радше оцінив би особливість актуальної кризи як кризи фінансової системи й акцептував би державну турботу про ліквідність на кредитному ринку як тимчасовий нагальний захід. Проте, водночас він би вимагав усунення дисбалансів між грошовою масою та виробничим потенціалом, між кредитною квотою та квотою заощаджень, а також припинення протегування окремих секторів реальної економіки. Відповідь Гаєка на кризу мала б радше консервативно-ліберальний і трохи "зелений" характер: ми повинні діяти з огляду на тривалість, ми повинні думати про своїх внуків, а отже оберігати самих себе від інфляції та надмірних боргів.

Актуальні вульгарно-кейнсіанські програми допоможуть у найкращому випадку пом’якшити наслідки кризи до наступних виборів (згадаймо хоча б німецьку антикризову програму виплат за старі автомобілі під час придбання нових). У довготривалій перспективі вони схиляють продуктивні фактори до безплідного використання й призводять таким чином до спаду виробництва, зростання заборгованостей та інфляції. Діяти за кейнсіанським девізом: "У довготривалій перспективі всі ми помремо" – це значить лише поглиблювати кризу.

Головним чином мова йде про питання, чи система політичного підштовхування до нарощування грошової маси зможе здобути довіру на тривалий час, зокрема в часи високої державної заборгованості. Гаєк шукав надійну альтернативу такій системі. Спершу він ще навіть підтримував золотий стандарт, потім він намагався знайти можливість врахування товарів і сировинних резервів, і нарешті він виступив за ліквідацію державної грошової монополії на користь конкуренції (зокрема й приватно емітованих) валют.

Такі міркування довгий час вважалися утопічними й суто академічними. Така ситуація може змінитися, якщо наступна криза поставить під сумнів існуючу грошову систему. Тож залишається сподіватися, що Гаєк не виявиться знову правим.

Автор: Міхаель Вольґемут [Michael Wohlgemuth]
Назва оригіналу: Ökonomie der Blasen
Джерело: Rheinischer Merkur, 15.06.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі