Ми всі вміємо вдавати

При обговоренні сучасної економічної кризи зазвичай проводяться аналогії з Великою депресією. У своєму останньому огляді "Перспективи світової економіки" МВФ детально досліджує цю аналогію з точки зору не тільки втрати довіри до фінансового сектора, але й швидкого спаду у світовій торгівлі, а також промисловій активності. Історія більше, ніж економічна теорія, дає підказок для пояснення абсолютно несподіваних і за природою своєю непередбачуваних подій.

Майже кожен, хто порівнює дві кризи, бере за точку відліку 1929 рік. Проте у Великій депресії виявилися дві абсолютно різні економічні патології. Кожна вимагає особливого підходу до діагностики і особливого лікування.

Перша і найбільш знаменита патологія полягала в обвалі фондового ринку в жовтні 1929 р. у США. У жодній іншій країні не було такої масштабної паніки на біржі. Частково тому, що ніде більше не спостерігалося й такого ейфоричного зльоту біржових котирувань, що спровокували безліч американців із найрізноманітніших соціальних прошарків зайнятися фінансовими спекуляціями.

Друга патологія полягала у перетворенні просто глибокої депресії на Велику депресію. Влітку 1931 р. у Центральній Європі зародилася хвиля банківської паніки. Розходячись, вона занесла фінансову хворобу до Великобританії, потім у США і Францію, і, як наслідок, зараженим виявився цілий світ.

Паніка 1929 р. описується у всіх дослідженнях, присвячених депресії, з двох причин. По-перше, ніхто дотепер не міг навести розумні та логічні пояснення краху ринків у жовтні 1929 р. – наприклад, що учасники ринків зреагували на якісь події. І понині економісти намагаються створити собі ім’я, вирішуючи цю головоломку.

Деякі роблять висновок, що ринки просто ірраціональні. Інші прагнуть створити складні моделі, згідно з якими інвестори, мабуть, передбачали депресію або враховували вірогідність введення протекціоністських заходів у інших країнах у відповідь на американський закон про тарифи. Але насправді законотворчий процес у цій галузі був ще далекий від завершення.

Друга причина, через яку 1929 рік став такий популярний серед академічних і політичних коментаторів, полягає у тому, що у той час з’явилися підстави для ухвалення особливих політичних заходів у економіці. Кейнсіанці змогли продемонструвати, що фіскальні стимули можуть стабілізувати очікування ринку і, таким чином, сприяти відновленню довіри. Монетаристи співали альтернативну, але в чомусь схожу пісню про те, як стабільне зростання грошової маси дозволяє уникнути радикальних пертурбацій.

На обвал 1929 р. не було очевидної причини. Європейська банківська катастрофа 1931 р. – зовсім інша справа. Навряд чи вийде здобути академічні лаври, знайшовши нестандартні обґрунтування її причин: ясно, що крах був викликаний фінансовою слабкістю країн, де непродумана політика привела до гіперінфляції, яка вдарила по банківських балансах. Банки виявилися беззахисними перед політичними потрясіннями. Як наслідок, дискусії навколо створення центральноєвропейського митного союзу і військових репарацій вистачило, щоб розвалити картковий будиночок. Компенсувати збитки від катастрофи було непросто. На відміну від 1929 року не було і немає очевидних макроекономічних відповідей на фінансові потрясіння.

Деякі відомі макроекономісти, зокрема Ларрі Саммерс, головний економічний ідеолог адміністрації Обами, намагаються зменшити роль нестабільності фінансового сектора як причину депресії. Але відповіді на кризу, якщо вони взагалі існують, полягають у повільному і болючому розчищенні балансів, а також мікроекономічній реструктуризації, яка не може просто нав’язуватися зверху всезнаючим планувальником, а вимагає від бізнесу і окремих людей змінити свої погляди й поведінку. Посилення регулювання та нагляду – хороша ідея, але вона швидше спрямована на запобігання майбутнім кризам, ніж на боротьбу з наслідками катастрофи, що вже відбулася.

Підсумком тривалих обговорень кризи 1929 р. в академічному і суспільному середовищі стало те, що люди почали чекати простих відповідей. Але крах Lehman Brothers у вересні 2008 р. був схожий на події 1931 р., відродивши в пам’яті спогади про світ, охоплений депресією. Крах банків у Австрії та Німеччині не зміг би перетворити рецесію у всьому світі на депресію, якби ці країни були ізольованими або замкнутими економіками. Але в другій половині 1920-х рр. їхні економіки спиралися на позичені засоби, головним чином із США.

Ця залежність аналогічна тому, як гроші з економік, що розвиваються, переважно з Азії, потекли в США у 2000-х рр. Банківський крах 1931 р., а також у вересні 2008 р. підірвав довіру міжнародних кредиторів: тоді – у США, зараз – у Китаї.

Обидва ці уроки про одне і те ж – повільність і болючість реорганізації банківської системи, а також про залежність від великих зовнішніх постачальників капіталу. Але вони трудомісткі та неприємні. Довгий час було значно простіше повторювати заспокійливу мантру, що світова спільнота навчилася уникати катастроф на зразок 1929 р. і центральні банки світу нібито продемонстрували це в 1987 і 2001 рр.

Уряди, поза сумнівом, заслуговують похвали за стабілізацію очікувань. Це запобігає подальшому поглибленню кризи. Але чиновники обманюють нас, коли нав’язують прості рішення, які дають надію на те, що ми зможемо довгий час уникати глибоких економічних перетворень.

Автор: Гарольд Джеймс (на фото), професор історії і міжнародних відносин у школі Вудро Вільсона у Прінстонському університеті, професор історії в Європейському університетському інституті у Флоренції
Назва оригіналу: Мы все умеем делать вид
Джерело: Ведомости: №83 (2353), 08.05.2009
Переклала Юлія Павлишин, Західна аналітична група
Обговорити на форумі