"Березень мене забере..."

Зримо пригадується похмурий день 29-го березня 1995 року: тоді Коломия проводжала в останню путь поета Тараса Мельничука.

... З сірого неба різав повітря мокрий сніг, було вітряно, безвідрадно й гнітко. Тіло Тараса лежало в драмтеатрі. Відтак його відспівали священики, лунали промови й виступи. Пам’ятається, виступав письменник Степан Пушик; Дмитро Павличко відгукнувся телеграмою: "Пробач, що я був слабшим від Тебе".

Автобусами процесія поїхала до рідних поетових Утороп. Поминали Мельничука у сільській школі за довжелезним столом. Нашу пам’яті висловлювали письменники Юрій Андрухович, Іван Малкович (він упорядкував і видав його найкращу збірку "Князь роси", за яку поет удостоївся Шевченківської премії) та інші — з Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Києва.

Відтак віз з труною по глевкому болоті піднявся до обійстя, де стояла хата Мельничуків. Тут на горбі його й похоронили.

З нагоди 14-ї річниці від дня смерті Тараса Мельничука у міській дитячій бібліотеці №2 відбулося вшанування його пам’яті. Завідувачка бібліотеки Любов Бакай запалила свічку. Тісно було в бібліотечній світлиці, де зі стін дивляться, мов живі, поетові очі.

Тарас передбачив, що у березні, коли зацвітають його улюблені бриндушки, він відійде з цього метушливого й недоброзичливого до нього світу кудись у міжзоряні мандри. Адже за життя він був вічним мандрівником.

Учасники вечора пам’яті переглянули документальний фільм Василя Нагірного про Мельничука на тлі його рідних Утороп.

Мовили про поета його найближчий товариш Дмитро Гриньків, землячка Галина Куриляк, виступили поети Тарас Григорчак з Чернівців та Ярослав Ткачівський з Івано-Франківська.

Учні школи №8, заохочені вчителькою Надією Кейван, читали вірші цього харазматичного чоловіка з невловимою душею блукальця й сліпучими спалахами геніальності.

Автор: Андрій МАЛАЩУК, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі