Даррен Аронофскі: Реквієм по мрії і Рестлер в Україні

Американський режисер Даррен Аронофскі презентував у Києві фільм-переможець Венеціанського кінофестивалю - "Рестлер".

Даррен Аронофскі - легенда американського незалежного кіно. У 1998 році випускник Гарварда за смішні за мірками американської кіноіндустрії $ 60 000 зняв чорно-білий фільм "Пі" про шаленого математика-генія, за яким полюють хасиди і шишки Уолл-Стріт.

Грошей на рекламу не було і Аронофскі підійшов до просування картини вкрай оригінально: по ночах розмальовував асфальт нью-йоркських вулиць значками "Пі".

Фільм оцінила не лише нью-йоркська богема, але і "мисливці за головами" на кінофестивалі "Санденс" - фільм був куплений для кінопрокату. Аронофскі вдалося зробити не тільки зразковий культовий фільм, але домогтися фінансового хепі-енду - картина зібрала в прокаті більше $ 3 000 000.

Відверто кажучи, шкода, що київський візит Аронофскі не передбачав зустріч зі студентами двох українських кіно-ВУЗів - майстер-клас з малобюджетного кіно не завадив би.

А ось українським школярам не завадило б дивитися "Реквієм по мрії" - другий фільм Даррен Аронофскі. "Реквієм", крім художніх досягнень, володіє істотною гідністю - це сама переконлива і душероздираюча соціальна реклама про шкоду ін'єкційних наркотиків.

Після успіху "Реквієму по мрії" Аронофскі опинився в числі найбільш перспективних режисерів покоління. Перед ним відкрилися можливості крупнобюджетних постановок.

Початковий бюджет наступного фільму "Фонтан" був $ 70 000 000, але Бред Піт і Кейт Бланшет вибули з проекту, і Аронофскі, через час, зробив фільм заново, почав з нуля, зі скромним бюджетом і своєю майбутньою дружиною у головній ролі - Рейчел Вайц ( "Мумія", "відданий садівник").

"Фонтан" - самий складний і, разом з тим, провальний фільм Аронофскі. Злопихачі нарікають на нью-ейджеву ідеологію і справедливо зауважують, що для того, щоб знімати фільми такого роду і не виявитися банальним, потрібно мати хист масштабу Тарковського або Девіда Лінча.

Тим не менш, "Фонтан" цікавий тим, що показує масштаб режисерських амбіцій. І судячи з усього, поступатися ними Аронофскі не має наміру. Упертість - ключ до розуміння його творчої біографії, він завжди, чого б це не коштувало, готовий настояти на своєму, і "Рестлер" тому підтвердження.

Українським глядачам незабаром матимуть змогу переконатися в цьому самостійно - фільм у прокаті з 16 квітня.

"Українська правда. Життя" публікує найцікавіші фрагменти бесіди Даррен Аронофскі з українськими журналістами.

Даррен Аронофскі: "Думаю, кожен фільм має індивідуальну естетику і для кожної історії потрібен особливий підхід. І мені здається, що будь-який художник завжди повинен робити щось нове. ".

- У ваших історіях чоловіки плачуть. Як вам вдалося цього домогтися? У українських акторів це проблема - заплакати. І ще: що повинна зробити жінка, що б стати головною героїнею вашого фільму?

- Мені здається, добре, коли чоловіки плачуть. Це класно, коли Міккі Рурк плаче. Велика таємниця полягає в тому, що чоловіки теж плачуть, тільки плачуть вони на самоті. А що стосується акторів, то треба бути дуже відвертим в тому, що ти від них чекаєш.

Мені здається, що я не використовую жінок, яким не вимагаю роздягатися перед камерою просто так, цього вимагає характер та події сценарію. Коли ми обговорюємо роль, я детально розповідаю, навіщо це потрібно.

В "Рестлері" показати стриптиз було важливо для того, щоб показати зв'язок героїні з рестлером. Вони обидва використовують своє тіло для того, щоб заробляти гроші. І я не хотів цього приховувати, інакше б ми втратили автентичність.

- Бюджет фільму "Рестлер" 6 мільйонів доларів - це багато чи мало?

- Для України - це велика сума, але для американського кіновиробництва - цього дуже мало. У нас все дуже дорого. Є вимоги профспілок. І я не міг знайти достатньо грошей, тому що ніхто не хотів погоджуватися фінансувати фільм з Міккі Рурком.

Кожен актор і кожен режисер має свою ціну, мною продюсери були задоволені, але Міккі Рурк для них нічого не означав. Його рейтинг був не те що на нулі, а в мінусі. Продюсери великих студій не думали, що до Рурк може викликати симпатію.

Але ми працювали, думали про те, як можна зробити такий фільм з невеликим бюджетом. Ми просто організовували матчі, навколо були справжні глядачі і таким чином ми знімали.

- Для глядачів України та Росії "Реквієм по мрії" дуже важливий фільм. Вашу творчість знають і люблять.

- Я щасливий, що люди так реагують на мої роботи, можливо, це пов'язано з моїми корінням. Мені завжди подобався Достоєвський. Мій дід народився в Києві, ходив в школу в Одесі, перед тим як емігрувати.

І я завжди хотів сюди приїхати. Я вперше відвідав Київ, Москву та Санкт-Петербург. Це здорово, виявляється, те, що я завжди вважав моєї культурою, культурою сім'ї, виявилося українською культурою. К примеру, їжа, різні страви. Дивно було виявити таку зв'язок. Я би з'їздив до Одеси, обов'язково, сьогодні не можу, але хотів би , повідомляє Українська правда.Життя.

Обговорити на форумі