У Спасі пам’ятають Василя

П’ятнадцятого лютого 1989-го почалося виведення радянських військ з Афганістану. Забиваючи останні цвяхи в домовини своїх солдат, Радянський Союз забивав останні цвяхи і в свою домовину.

Розкидані могили по цілій Україні, адже кожний четвертий солдат, котрий воював в Афганістані, був з України.

З села Спас пішли воювати з мусульманськими племенами одинадцять юнаків. Усі повернулися додому, окрім одного — двадцятилітнього Василя ШУРГАЛЮКА. У 1985-му обірвалося його життя на чужій непривітній землі.

На сільському цвинтарі — його могила. Не забувають сюди приходити Василеві бойові побратими, однокласники, родичі.

Так і цього разу. На Стрітення стояла холодна вітряна погода, коли до могили Василя прийшли афганці, школярі, сільський голова Олександра ГОЯНЮК. Вітер висушив лице Василевого тата. Мама торік померла: скільки можна носити в грудях ту пекучу рану! З клубком у горлі промовляли афганці: прости, Васильку, що ми залишилися живі.

Спом’янули Василя ШУРГАЛЮКА і в школі, де він навчався. Тут стоїть стенд з його першим життєвими документами: народився, вчився, член профкому і таке інше. Ще дуже мало документів у двадцятилітнього юнака.

Опісля біля коломийського меморіалу загиблим воїнам-афганцям відбулись урочистості. Виступали керівники міста й району, працівники військкомату. В пам’ять загиблих солдати дали залп з автоматів.

Автор: Гр. ОРДИНЕЦЬ
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі