Відбулася презентація книги "Лицар української церкви"

12 лютого в івано-франківському Народному домі "Просвіта" відбулася презентація книги "Лицар української церкви" про проголошеного 27 червня 2001 року під час пастирського візиту в Україну Святішого Отця Іван-Павло ІІ Папи Римського блаженного мученика за віру Антонія Казновського.

Два роки тому його перепоховали у селі Дора Яремчанської міськради. Книгу підготувала до друку його онучка, відома громадсько-культурна діячка, засновниця Івано-Франківського клубу української інтелігенції імені Богдана Лепкого Уляна Скальська.

Священик народився на хуторі Гаї біля Бучача, на Тернопільщині. Закінчивши Академічну гімназію у Львові, вступив на теологічний факультет Львівського університету. Антоній Казновський був одружений із Теодозією Глібовицькою, старшою донькою Омеляна Глібовицького, рідного брата матері Богдана Лепкого. У подружжя народилося п’ятеро дітей. Наймолодшого Богдана більшовики заарештували й розстріляли в Умані у липні 1941 року. Старший син Володимир, член ОУН, відбув 23 роки у більшовицьких концтаборах. Донька Марія також активно працювала в підпіллі ОУН.

З родинних переказів відомо, що під час визвольної боротьби 1918-1919 років о. Антоній був капеланом УГА і воював на кількох фронтах. За патріотичну просвітницьку працю був постійно переслідуваний. Його тричі арештовували й тричі підпалювали будинок. Але отець не лякався погроз й продовжував працювати для народу: заснував у селі товариство тверезості, "Сокіл", побудував читальню "Просвіти"

Під час Другої світової війни священик виступав з протестами проти масового вивезення молоді в Німеччину. Його знову було заарештовано та засуджено до розстрілу. Синам Степанові й Володимиру чудом вдалося викупити батька з німецької тюремної комендатури.

Від 1949 року о. Антоній поселився в Дорі. У 1958 році старенького душпастиря взяли кадебісти. Після оголошення присуду відразу взяли під варту, навіть не дозволили по дорозі попрощатися з родиною та взяти одяг. Разом із стареньким священиком був його учень Михайло Косило, пізіше легенда підпілля УГКЦ. На його руках 3 лютого 1959 року о. Антоній і помер після короткої недуги.

За згодою родини парох церкви Чуда Святого Архистратига Михаїла із села Дора Іван Лейб’юк, доклав всіх зусиль для того, щоб кості, що довгі 48 років лежали в Донецькій землі, повернулися в Карпати.



Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі