Тваринництво вимагає порятунку

Українська кухня просто таки немислима без свинини, чого лише вартує наше знамените сало! За однією з історичних версій, свиней українцям було вигідно вирощувати з тієї причини, що під час татарських набігів цю худобину чужинські загарбники не чіпали, поскільки не споживають її м’яса.

Проте мова не про історію, а про нинішній стан тваринницької галузі сільського господарства. А приводом до написання цієї статті стало знайомство із завідувачем лабораторії Коломийської дослідної станції, кандидатом сільськогосподарських наук Ігорем ЛУЧИНИМ, який запропонував через нашу газету висловити своє бачення теми.

Ще торік у жовтні Ігор Станіславович побував на з’їзді свинарів у Києві, а організували його поляки, які досягли значних успіхів у вирощуванні свиней, і мали чим похвалитися та повчити нас.

- Річ у тому, - розповідає Ігор ЛУЧИН, - що технології вирощування свиней пішли далеко вперед і без сучасного устаткування, нових методів відгодівлі, користуючись ще дідівськими способами, неможливо досягнути високих результатів, а тим більше - конкурувати на світовому ринку. Тому займатися тваринництвом, через застарілі технології, в Україні стало нерентабельним. Скажімо, в Польщі жива маса кілограма свинини в середньому коштує 7 грн., при цьому її рентабельність становить у межах 20%. Натомість у нас жива маса - 15-18 грн., а рентабельність інколи - нульова. Отож, ні господарствам, ні одноосібним господарям тримати худобу дедалі не вигідніше. Наведу доволі невтішну статистику. Так, 1991 року в нашій державі налічувалося 24,5 млн. голів ВРХ і 19,7 млн. свиней. Станом на 2008-ий ми мали 5,5 млн. голів ВРХ і 6,2 млн. свиней. Ось із цих показників можна судити про стан ринку м’яса, який характеризується дефіцитом сировини й високими цінами, потребою ввезення на нашу територію імпортованого м’яса. Торік через високі ціни Україна практично повністю припинила експорт м’яса. Щоб виправити непросту ситуацію, Кабмін розробив план ввезення в країну сировини через Держрезерв із Польщі, Німеччини, Бразилії, Аргентини, який супроводжувався обіцянками про зниження цін на м’ясо. Проте особливого покращення так ніхто й не відчув, зате це рішення, вважаю, стало пагубним для власного виробника.

Ще далі від Польщі у виробництві свинини просунулася Данія, яка експортує м’ясо в сусідні країни, зокрема, й полякам також. Мені довелося побувати в Данії й на власні очі ознайомитися з тамтешньою системою ведення господарства. Тому хочу зупинитися детальніше на цій країні. Так, с.-г. галузь тут опирається на потужне кредитування, проте кредити, які є надзвичайно вигідні, надають лише тим, хто має відповідну с.-г. освіту, тобто є професіоналом у своїй справі й навіть має здобутки в галузі. Отож, банк до певної міри інвестує сільське господарство, створивши надзвичайно вигідні кредити, скажімо, надає до 30 млн. євро з річними 4-6% терміном на тридцять років. Але ще раз наголошу, що це мають бути не дилетанти, а професіонали, які не зійдуть з півдороги й не занедбають справу. Зрештою, цей механізм себе добре зарекомендував і дав очікувані результати. Принагідно хочу процитувати директора польського інституту ветмедицини професора ПЕЙСАКА, який зауважив, що свиней вміють розводити всі, а ось ефективно - лише одиниці.

Тепер що стосується переробки м’яса й цінової політики. У нас від виробника до споживача товар проходить іноді через кількох посередників, які мають за мету заробити на ньому. В результаті ціни на м’ясо стають захмарні, тоді як виробник отримує мінімальні прибутки.

Цілком інакше поставлено справу в Данії: там об’єдналися в потужну асоціацію 15 тисяч фермерів, обрали виконавчого директора, який керує великим переробним заводом. Завод цей дає солідні прибутки, якими й розпоряджаються фермери. Таким чином, умови на ринку м’яса диктують самі ж фермери, тому й ціни на нього доступні, бо виробник зазвичай ніколи не накручує їх у десятки разів більші від собівартості. Ось такий метод господарювання варто взяти на озброєння на державному рівні.

Наступне у тваринництві, що, знову ж таки, необхідно запровадити в нас, - грамотний підхід до відгодівлі. Так, за кордоном є спеціалісти з дієтології тваринництва, які консультують і визначають якісний та кількісний склад кормів з науковим підходом. Наведу приклад: у тій же Данії на 1 ц приросту живої маси затрачають 245 кг повноцінного корму, у нас на таку саму вагу необхідно до 700 кг кормів. Чомусь у наших людей склалось якесь нездорове, упереджене ставлення до сучасних повноцінних кормів, а коли вони ще й чують слово "біодобавка", то їм ввижається якась страшна хімія. Насправді все набагато простіше, так, першими біодобавками є сіль і крейда. Люди чомусь ніяк не хочуть збагнути, що над розробкою повноцінних кормів працює ціла група фахівців, що корми ці мають низку вітамінів і мікроелементів, які необхідні тварині для повноцінного розвитку, й щоб спожити їх потрібну норму, скажімо, те ж порося має з’їсти величезну кількість природних кормів. До речі, за світовими стандартами, якісною вважають свинину віком до півроку, а ось в Україні цінується поживне й смачне сало, тому свині в нас відгодовують понад рік. На Коломийщині, як відомо, успішним виробником кормів є підприємство "АБО-МІКС", для приросту живої маси на 100 кг потрібно використати 300 кг комбікорму, проте часто люди починають щось домішувати до повноцінних кормів і цим спричинюють їх перевикористання, адже тварина тоді довше росте і пізніше досягає бажаного результату. А це в умовах промислового виробництва недопустимо, бо отримати високоякісну свинину без концентратного біологічного повноцінного корму неможливо!

Хочу поділитися ще одною проблемою в тваринницькій галузі - селекцією. На жаль, у нас занепала за останні роки схема селекційної роботи. Ми завозимо із-за кордону нові породи, розводимо їх, але це кінцевий матеріал. І, до речі, саме Захід не зацікавлений у нашій селекційній роботі, адже провідні країни беруть на себе роль мозкових центрів, глибоко займаються науковими винаходами, генетикою, селекцією і без особливого ентузіазму сприймають конкурентів у цій сфері. Тому держава мусить розробити механізми матеріального заохочення племінних господарств, тоді товаровиробники, замість випадкового поголів’я, будуть розводити породистих свиней, працюватимуть над удосконаленням порід.

Тепер розглянемо тему тваринництва на Коломийщині. Доволі успішно займаються свинарством у нас господарства "Прут-генетик", ТзОВ "Корнич", АТЗТ "Степан Мельничук". Не обходиться без вирощування свиней також індивідуальний сектор, особливо популярною є аборигенна короткорила свиня, яка добре пристосована до місцевих кормових умов і швидко осалюється.

Однак, хоча наша розмова вся побудована на свинарстві, але що стосується нашого регіону, варто все ж таки поговорити про виробництво яловичини. Ми не є житницею України, в нас доволі вологий клімат, багато необроблених земель, пасовищ, полонин, на яких буяють трави. Отож, сама природа створила нам ідеальні умови для вирощування корів. А ця галузь у нас украй занепала через неграмотну цінову політику. У той час, як яловичина в світі є престижним і дорогим харчем, у нас вирощування телят стало нерентабельне й виробники відмовилися від цієї справи. На мою ж думку, галузь має великі перспективи, хоча вона також вимагає бажання і грамотного підходу. А для гірських районів Коломийщини перспективним є ще й відродження вівчарства, й над його розвитком необхідно також ретельно працювати.

Отож, завдань перед тваринницькою галуззю України стоїть безліч і якраз настала крайня пора для її відродження, інакше нас чекають незворотні процеси занепаду, які вже найближчим часом прогнозують деякі експерти. Скажімо, для збільшення поголів’я ВРХ на мільйон необхідно майже 10 років. Не менше часу займе й свинарство, яке також треба виводити з важкого становища й затратити роки, щоб українським високоякісним салом, доброю свининою завоювати світовий ринок, а ці продукти справді декларувати як національні.

Автор: Оксана КРОХМАЛЮК
Джерело: "Вільний голос" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі