Казка для покутської Шехерезади

Мріючи стати правником, Марія Кривинюк із покутського містечка Заболотів, що на Прикарпатті, стала дружиною... афганського капітана.

"Кицю, кицю, якого кольору сметана?", - питає чорнява довгокоса красуня Карина широкоплечого мужнього батька. "Зеленого", - відповідає аж світячись від любові до доньки Абдалла Давладзай, нині уже поважний покутський бізнесмен. Маленька "принцеса" українсько-афганської крові чимдуж біжить шукати щось зелене. "Така гра, - каже чоловік, - зараз вона проситиме у мене виконати якесь її бажання, ну а я, звісно, відмовити доні не зможу". Так сьогодні живе нащадок поважної і багатої родини із Кабула, який ще з десяток років тому навіть і уявити не міг, куди закине доля.

Щоб кохану віднайти, треба Індію пройти. Багатодітна родина Абдалли мешкала у столиці Афганістану. Батько Мохамед був військовим, тому в сім’ї завжди панувала дисципліна. Своїх шістьох синів відомий в країні діяч навчав завжди поступати за законами честі, шанувати старших, прагнути здобути повагу серед рідних та в суспільстві. Дві сестри та матір Абдалли почувалися у такому великому чоловічому товаристві, як коштовні перлинки, хто б там що не казав про східних чоловіків. До жінок у родині ставилися надзвичайно шанобливо.

І можливо пан Давладзай ніколи би й не знав, що десь на Сході Європи існує Україна, якби не війна. Ситуація в Афганістані була далеко не ідеальна, тому ще 17-річнимюнаком Абдалла вирушив до Індії і прожив там кілька років, намагаючись забути вибухи бомб, ракетні напади та десятки мертвих друзів і знайомих. Він не хотів помирати. Прагнув вижити, створити щасливу родину на зразок батьківської.

Удома після повернення на юнака чекало закінчення школи та мандрівка у далекі світи. Батько відправив сина навчатися у тоді ще Радянський Союз. Абдалла мав продовжити військову традицію родини. Так афганець опинився у Львові, де став студентом військового училища.

"Прощайте подружки — одружуюся!" Найбільшою проблемою для іноземця стало незнання мови. "Хоча я за півроку уже міг порозумітися та запитати, куди мені йти, чи щось купити в магазині, - згадує пан Давладзай, - проте перші дні перебування в Україні були дуже тяжкими". Щоб якось зорієнтуватися на вулицях та потрапити в училище, хлопець одного разу протягом цілого дня ходив назирці за іншим курсантом.

Але вроджені розум і кмітливість, а ще чесність та вміння знаходити спільну мову з різними людьми швидко зробили Абдаллу бажаним гостем та другом багатьох українців. Не цуралися східного красеня й дівчата, проте жодній він не обіцяв тривалих стосунків та одруження.

"Спочатку я познайомився із сестрою дружини Іванкою, - продовжує розповідь заболотівський афганець, наливаючи у чашки власноруч приготовлену запашну каву по-східному. - Тоді вона навчалася на юридичному факульитеті університету імені Франка і разом зі своїм хлопцем не мала де жити". Абдалла, який на той час винаймав велике помешкання запропонував закоханим одну кімнату безкоштовно, аби тільки порядок підтримували. Молодята були безмежно вдячні іноземцеві.

Минуло кілька місяців і розсудлива Іванка запропонувала східному красунчику, в якого часто змінювалися подруги, познайомитися зі своєю сестрою. Дівчина наче передчувала, що перед нею - майбутній родич.

Побачивши тиху та спокійну як погожий літній день, Марічку, яка, здається увібрала у своїй вроді усю красу Карпат, Абдалла, як і очікували Іванка та її хлопець, покинув чоловічі пустощі. Із цього часу для нього існувала тільки вона, кохана та єдина. "Прощайте, тепер я одружуюся і безмежно щасливий", - швидко відповідав на телефонні дзвінки залицяльниць і поспішав до Марічки.

Дівчинка-перлинка, золота краплинка. Закілька тижнів знайомства афганець запропонував покутянці одруження. "Я людина військова, тому не вмію говорити слів кохання, але люблю тебе, і хочу,а би ми до кінця життя були разом", - зізнався, наче у фільмі Абдалла. Проте цих кількох слів дівчині вистачило, аби погодитися. "Я спочатку навіть побоювалася Абдалли, - усміхається пані Давладзай, - але він полонив шанобливим ставленням, чесністю та вмінням просто бути чоловіком, якого, на жаль, бракує багатьом. Хіба я не бажала собі щастя,а майбутнім дітям доброго батька, отож не могла не погодитися".

Заради коханого жінка покинула навчання, але ніколи про це не пожаліла, бо винагородою для неї стала любов та щебетання маленького сонечка, дівчинки-перлинки, найбільшої любові батька - доні Карінки. У подружжя кілька років не було дітей, тому народження доньки стало для українсько-афганської родини найбільшим щастям.

Каріна Давладзай з’явилася на світ у Львові. Не тямлячись від щастя, новоспечений татусь міг годинами вистоювати біля пологового будинку, знаками прохаючи Марічку показати в черговий раз маленьке кучеряве новонароджене створіння. "Як тільки я поглянув на маленький сповиток, у якому було дитя, то хотілося на увесь світ кричати від радості: у мене тепер є принцеса, моя частина, моя кров. Тепер я робитиму все можливе й неможливе, аби тільки вона й дружина були щасливими".

Каріні зараз десять. Вона батькова мазунка й мамина помічниця. У школі дівчинкою не нахваляться. Вчителі кажуть, що змішання крові зробило свою справу, і тепер у них навчається неабияка розумниця. Сама спадкоємиця східного роду каже, що мріє стати співачкою, і вже опановує музичну грамоту.

Чоловік, батько, бізнесмен та... родинний кухар. Переїхавши після кількох пограбувань, в родинне селище дружини, Абдалла відкрив магазин. Як і дружина, він покинув свій фах, хоча, як в один голос стверджують мешканці селища, він обов’язково дослужився би до генерала. Проте не стрімкої кар’єри хотів іноземець, а мирного і тихого життя. Тому зараз разом з Марічкою дбають про маленьку власну справу.

Місцеві мешканці, навіть оминаючи красиві та дорогі супермаркети, поспішають до "свого Адбалли". Для кожного у нього знайдеться добре слово, жарт та чашка міцної кави. Така ось східна гостинність. А заболотівських дітей афганський дядько завжди пригощає солодощами. Після школи, а особливо на канікулах, від Абдалли не відходить доня, допомагає у магазині. "Вона тут вже повноправна господиня, мушу її слухатися" - мовить афганець.

Окрім того, чужоземець, за якого пана Давладзая вже ніхто на Покутті не вважає, прекрасний кухар. Друзі та родина Марічки на кожне свято смакують пловом та м’ясом, що з особливим старанням готує Абдалла. Своїх найдорожчих жінок до такої відповідальної праці чоловік не допускає, жартує, аби чарівних слів не чули. Хоча найголовнішими складниками і страв і життя Абдалли давно стали любов і щастя.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі