2008 рік у російсько-американських стосунках – дедалі гірше, гірше й гірше

У минулому році російсько-американські відносини нагадували американські гірки – підйоми і спади, взаємні звинувачення та періоди пом’якшення тону. Чекаючи переїзду в Білий Дім обраного президента Обами й відчувши на собі удару економічної кризи, обидві країни готуються і до м’якого, і до жорсткого діалогу. Хоча Москва й Вашингтон на словах визнають наявність спільних стратегічних інтересів (як от боротьба з тероризмом і нерозповсюдження ядерної зброї), на практиці триває жорстка конкуренція за геополітичні позиції. Дотримуючись принципу гри з нульовою сумою, Москва чітко стежить за тим, щоб – у її розумінні – Вашингтон ні на крок не випереджав Росію геополітично.

Такий підхід часто шкодить самій Росії та заважає співпраці із західними країнами. Вони переважно "проїхали" ментальність епохи "холодної війни" та слідують логіці визнання обопільних пріоритетів. Принцип гри із нульовою сумою став одним із визначальних у відносинах Москви й Вашингтона в минулому році. Маємо усе той сам традиційний спектр суперечностей: від розширення НАТО на Схід до розміщення американської системи ПРО в Європі, енергетичні проекти в Євразії, конкуренція за сфери впливу і критика російської моделі "демократії". Втім, до цих суперечностей, які набили оскому, додалося і щось нове – безпрецедентна з часів "холодної війни" ворожість Росії стосовно США, кульмінацією якої стала війна Росії та Грузії. Вторгненням на територію чужої держави, а відтак відрежисованим визнанням "незалежності" Абхазії та Південної Осетії Москва послала попередження відразу кільком адресатам.

Постсовєцькі країни дізналися, чим може обернутися для них дружба зі США та їх друзями, а Вашингтону веліли прибрати руки геть від російського м’якого підчерев’я – так званого "ближнього зарубіжжя". Як спочатку здалося, Захід наче послухав сигналу Москви. Ні Україна, ні Грузія не отримали офіційного запрошення на початок процесу вступу в НАТО на грудневому самміті Союзу. Але то було усього лиш перше враження. Наприкінці минулого тижня Україна та США підписали декларацію про стратегічну співпрацю, яка ще більше зміцнить зв’язки між Києвом і Вашингтоном і здатна захистити першого від зовнішньої агресії.

Крім того, відразу після початку війни з Грузією, західний капітал почав "драпати" з Росії, не чекаючи початку економічної кризи, яка призвела уже до масової втечі капіталу з РФ. Капіталізація компаній на московській біржі впала на 1 трильйон доларів – це приблизно річний валовий продукт Росії. Крім того, російсько-грузинська війна викликала жорстку реакцію Польщі. У серпні Варшава погодилася розмістити у себе 10 ракет-перехоплювачів у рамках американської системи ПРО. Відтак відбулося чергове загострення відносин. Дмітрій Медвєдєв погрозив націлити на Європу наступальні ядерні ракети "Искандер", якщо США не відмовляться від своїх планів. Пізніше він пом’якшив тон, запропонувавши новій адміністрації Обами спільно переглянути плани. Проте – про всяк випадок – наприкінці листопада Росія успішно випробувала нові балістичні ракети, здатні, за словами російських військових, пробити ракетний щит США.

Кремль веде антиамериканську гру і на дальших майданчиках. Москва практично саботувала санкції проти Ірану в Раді Безпеки ООН, продовжувала підтримувати Тегеран, у тому числі й у ядерній програмі. Росія, мабуть, поставить Ірану ракети ППО дальнього радіусу дії С-300, здатні захистити іранський ядерний комплекс, який має, мабуть, військове значення. Демонстративно встановивши свій прапор на дні Льодовитого океану в серпні 2007 р., Росія вперше від часів закінчення "холодної війни" відновила польоти стратегічних бомбардувальників над Арктикою. Місяць тому Дмітрій Медвєдєв відвідав Венесуелу та Кубу – давні джерела роздратування для США – і підписав із ними низку угод про співпрацю. Росія також провела спільні військово-морські навчання з Венесуелою неподалік від американських територіальних вод.

За рахунок високих цін на нафту Москва нагромадила значні ресурси для підживлення своїх глобальних амбіцій. З початку року з боку Кремля лунали заклики змінити глобальну геополітичну й економічну архітектуру з урахуванням "багатополярності"світу, що мовою Путіна-Чавеса-Ахмадінежада означає "закінчення світового панування США". Китай нишком підтримував цей курс, розуміючи, що при такому розвитку подій виграє саме Пекін. Але тут дуже невчасно сталася світова фінансова криза, і "засіки Батьківщини" почали швидко танути. Поки Москва вважала себе невразливою завдяки третім у світі за величиною золотовалютним резервам і все ще високим цінам на нафту, Кремль відкрито звинувачував США у відповідальності за спад.

Але коли криза жорстоко ударила по Росії, а водночас ціна на нафту різко впала, тон Москви полагіднішав. З моменту листопадової зустрічі "Групи двадцяти" у Вашингтоні Дмітрій Медвєдєв дедалі більше говорить про потребу спільних дій задля подолання світової кризи. Багато сподівань Кремль і Білий Дім покладають на нову сторінку в стосунках після вступу на посаду Барака Обами. Медвєдєв і Обама планують особисту зустріч незабаром після інавгурації останнього. Крім того, на думку деяких експертів, економічна криза може допомогти зближенню інтересів – тепер ні Москва, ні Вашингтон неспроможні платити за зрив двостороннього діалогу. Ціна конфронтації буде надто великою, хоча заклики "надіти кожухи і затягнути пояси" в Росії лунають уже років зо 15. Але в Кремлі готують і асиметричні відповіді. Після осіннього візиту І.І. Сєчіна до Відня (у штаб-квартиру Організації країн експортерів нафти) Москва вперше пішла на формальне зближення з ОПЕК і оголосила про готовність скоротити виробництво й експорт нафти. Цей хід призведе до тертя із Заходом, як і організована Росією "газова ОПЕК".

Крім того, Москва схильна до використання тактики пошуку зовнішнього ворога, щоб відвернути власне населення від економічних проблем. Отже слід чекати продовження антиамериканської пропаганди й штучної підтримки тертя. Якщо розбіжності між великими державами не зникають, то це комусь потрібно...

Автор: Аріель КОЕН, провідний експерт Фонду Спадщина з питань Росії
Джерело: Ежедневный журнал
Переклав: Андрій ПАВЛИШИН
Обговорити на форумі