Важка пам’ять

Чимало українських військових цвинтарів та інших масових поховань наших співвітчизників у Польщі вкрай занедбані. Миритися з цим надалі неприпустимо, якщо ми шануємо свою історичну пам’ять. Мовби "нічийні" могили українців, розкидані на землях сусідньої держави, необхідно належно впорядкуватиѕ З такими думками повернулися з недавньої поїздки Польщею члени робочої групи з питань встановлення опіки Івано-Франківськими облдержадміністрацією та обласною радою над місцями української пам’яті на території Республіки Польща (РП) її співголови – перший заступник голови обласної ради (ОР) Зеновій Береговський і заступник голови ОДА Олег Коржак та голова обласного суспільно-культурного товариства "Надсяння" Григорій Керниця. Патронат над якими саме цвинтарями бере на себе Прикарпаття? Що планується здійснити там невдовзі?

– У Польщі розташовано більше тисячі українських цвинтарів, некрополів і поховань, які заклали етнічні українці або ж які виникли внаслідок перебігу Першої світової та могутньої хвилі української військової еміграції до Польщі внаслідок національно-демократичної революції в Україні на початку ХХ століття, – розповідає перший заступник голови обласної ради Зеновій БЕРЕГОВСЬКИЙ. – Більшість із них залишилися без догляду, оскільки Україна не виділяє коштів на їхнє облаштування та утримання. Також не вирішено питання власності та збереження тамтешніх надгробків, хрестів, пам’ятників, які мають архітектурну цінність...

6 червня 2005 року у Варшаві представники України та Польщі підписала Протокол реалізації впродовж 2005 – 2007 рр. Угоди між урядами двох країн від 21 березня 1994 року про збереження місць пам’яті й поховання жертв війни та політичних репресій. Українська сторона заявила про намір виконати відповідні роботи на 44 таких об’єктах. Зокрема, Івано-Франківщині було запропоновано налагодити опіку з боку ОДА й ОР над увіковічненням місць українських поховань у таких населених пунктах, як Стшалково, Бахів, Березка, Скопів, Середня, Керманичі, Тисова та Трійчиці. Але, на жаль, кошти на те з Держбюджету не було виділено.

Цю проблему обговорили у квітні 2007 року у Львові керівники Волинської, Рівненської, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської й Закарпатської ОДА і попросили Президента втрутитися в ситуацію. Адже зволікання уряду у вирішенні таких важливих питань шкодить не лише міжнародній репутації нашої держави, але й викликає стурбованість громадськості на теренах Західної України, де проживає більшість із тих людей, що були насильницьки переселені з Польщі. Вони пам’ятають страхіття тих часів й вимагають увічнення пам’яті українських жертв, що спочивають у польській землі. Проте наразі питання фінансування тієї справи все ще не вирішено.

Тим часом до голови обласної ради Ігоря Олійника звернувся з листом Надзвичайний і Повноважний посол України в РП Олександр Моцик і запропонував громадськості нашого краю відновити один із некрополів воїнам УНР і УГА або ж український меморіал на пам’ять про замордованих українців у повоєнні роки. Отож ми й подалися до Польщі, аби ознайомитися з обсягом робіт і визначитися з їхньою кошторисною вартістю. Побували на місцях поховань наших співвітчизників у Бахові та Березці Перемиського повіту Підкарпатського воєводства, у Стшалкові Великопольського воєводстваѕ Дійсно, скрізь цвинтарі, зарослі чагарями, справляють гнітюче враження. Втім, скажімо, у Бахові 1999 року група української молоді з Перемишля очистила від хащів занедбане місцеве поховання, насипала символічну земляну могилу та встановила дерев’яний хрест. Але пам’ятної таблиці, на якій було б закарбовано інформацію про похованих, тут немає.

Так само немає жодних наших національних "розпізнавальних знаків" у Стшалково, де містився найбільший табір полонених та інтернованих, у тому числі й українців (наприкінці жовтня 1920 р. тут перебувало майже 37 тисяч осіб), і де за роки його існування (1918 – 1923) померло майже вісім тисяч вихідців з Галичини, Волині та Наддніпрянщини. Власне, у 2000 році почалося впорядкування тутешнього цвинтаря, розміри якого сягають приблизно 200 на 200 метрів, – зроблено огорожу зі збірного ажурного бетону, облаштовано під’їзну дорогу, хоча сама його територія все ще нагадує джунглі. Також споруджено символічну чотиригранну піраміду, яку увінчує хрест. Але відповідні написи на ній зроблено лише російською та німецькою мовами. Тобто Німеччина й Росія вже увічнили пам’ять своїх громадян, чий прах тут покоїться. Україні ж іще належить це зробити.

Ми також відвідали Павлокому на тій же ж Перемишлянщині, де керівники Польщі й України відкрили недавно дуже добре впорядковане поховання українців. Так мали б бути облаштовані всі українські цвинтарі в Польщіѕ Гадаю, крім того, що виділимо кошти з обласного бюджету, залучимо до справи й наших волонтерів та "пластунів". Я вже мав розмову з начальником управління культури ОДА Володимиром Федораком з цього приводу. Отримавши дозвіл від польської влади, розіб’ємо "пластунський" табір, скажімо, в тому ж Бахові, й візьмемося до конкретної роботи. І то буде як одним із взірців добрих діл, так і школою скаутського, патріотичного, морального виховання галицької молоді.

Думаю, варто також ознайомитися з досвідом волинян, які розгорнули таку діяльність на Холмщині. Втім, прикладом може слугувати й активність самих поляків, які вже поставили надгробки над 3,5 тисячами могил своїх співвітчизників на території Прикарпаття. У Варшаві потужно діє Інститут національної пам’яті, який добре забезпечений фінансово і проводить політику на те, щоби всі закордонні могили польських громадян було облаштовано належною атрибутикою. Їхні експедиції, що прибувають до нашого краю, користуються, крім усього іншого, вельми детальними топографічними картами тих чи інших місцевостей. Польські дослідники впритул співпрацюють у цьому з нашими сільрадами, хоча й не завше мають на те відповідний дозвіл.

Тотожним структурам України, звичайно, далеко до такого "ідеалу". Але ж існує міждержавна угода, і згідно з нею ми маємо право так само, як і поляки, працювати з ними на паритетній основі. Інша річ, що Польща – не Україна, й там без дозволу рміни нічого не вдієш... З другого боку, потрібно вивчати, сказати б, історію виникнення кожного поховання, об’єктивно дослідити ті важкі сторінки україно-польських відносин. У нас функціонує недавно створений Інститут етнології й археології Карпат, який очолює професор Микола Кугутяк. Вважаю, що спільно з його співробітниками окреслимо коло пріоритетних тем для наукових досліджень, написання дисертацій. Тим більше, що всі матеріали для цього є в архівах. Потрібно лише всебічно проаналізувати їх, а відтак чітко й ясно сказати, що і як було в кожному випадку загострень у непростих стосунках, які існували між поляками й українцями від початку й до середини XX століття. Нікуди ми від цього не дінемось. А могили і одних, і других само собою мають бути однаково зразково доглянуті по обидва боки кордону між нашими країнами.

Автор: Василь МОРОЗ
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі