Із дідухом на Різдво

Великий і сонячний, прикращений стрічками, сухоцвіттям сніп жита чи пшениці - Дідух у період різдвяних свят ще кількадесят років тому був не тільки окрасою кожної української оселі, але й заміняв нашим дідусям і бабусям новорічну ялинку. Його присутність приносила в родину святковий настрій, затишок і врочистість. Адже це був символ доброго урожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі.

"Виготовляють дідуха з першого або останнього снопа, - розповідає працівник науково-методичного центру культури і туризму Прикарпаття Мирон Левицький. - Це своєрідне пожертвування найкращого збіжжя. А ось на Гуцульщині ніколи не було багато зернових, тому замість жита чи пшениці могли використати овес або й бобовиння".

Зі сходом першої зірки, перед самою святою вечерею одягнений у святковий одяг господар, йшов до стодоли або комори, поважно брав заздалегідь приготованого дідуха й урочисто заносив до хати. Переступивши поріг, він бажав вітав усім присутніх у господі зі Святим вечором, бажав всілякого добра й гаразду, та щоб наступного року нікого не бракувало, тобто, щоб ніхто не помер. Дідуха ставили на почесне місце в кутку біля святкового стола під ікони й приповідали: "Дідо йде до хати, а всяке зло з хати". І від того часу святковий сніп перебував у хаті протягом тижня, а подекуди аж до 19 січня, тобто до Водохрещ.

"Традиція ставити дідуха має давнє коріння, - продовжує пан Мирон . - Ще в дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, а також представляв дух предків, які мали прийти до своїх живих родичів. А давнє християнське трактування дідуха - символ святого Йосифа, опікуна Святої родини".

А на Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї - діда, а разом з ним усіх предків, які колись жили. Адже саме на Святий вечір згадували про всіх родичів аж до сьомого коліна. Тому протягом всього різдвяного тижня господарі щовечора "запрошували" до себе всіх, хто вже відійшов, й залишали на ніч для них на столах поминальні страви - кутю та узвар, або й узагалі до ранку не прибирали зі столу. Вважалося, що душі померлих постійно контактують з родиною, допомагають у господарстві, оберігають домівку, стежать, щоб у родині був лад та спокій. За повір'ям, пращури провідують тільки ті сім'ї, в яких шанують їхню пам'ять, тобто ставлять Дідуха".

Виносили ритуальний сніп аж напередодні старого нового року (13 січня - авт.). У цей час душі померлих начебто полишають оселю. А на Діпропетровщині дідуха після того як він “відслужить" спалювали на дорозі. На Покутті нищили тільки частину снопа, а з колосків іншої частини, додаючи гілочки ялиці та васильку, робили кропило для свяченої води. А ще трохи залишали на перевесла, котрими перев'язували фруктові дерева, щоб наступного року добре плодоносили. Проте нині, за соловами пана Левицького, дідух часто заміняє невеликий "букет" із колосків, василька, безсмертників.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі