Політичний 2008-й: Основними його ознаками можна назвати постійні політичні війни

2008-й рік став для української політики одним з найбільш напружених. Основними його ознаками можна назвати постійні політичні війни, у яких кожен грає сам за себе.

Лист трьох та парламентський застій. Перші кілька місяців 2008-го року пройшли в очікуванні Бухарестського саміту НАТО, на якому Україна надіялася отримати План дій щодо членства у альянсі – такий собі квиток під натовську парасольку. Спершу більшість експертів та прозахідних політиків вважали отримання ПДЧ повністю реальним, та й самі члени НАТО ставилися до цього прихильно. Українські привладні політики на той момент ще намагалися демонструвати дружбу між собою та єдиний погляд на зовнішню політику країни. На підтвердження цьому Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко та тодішній спікер парламенту Арсеній Яценюк 15 січня написали в альянс листа, в якому закликали надати Україні ПДЧ в Бухаресті.

Проте, попри всі очікування, цей лист мав кардинально зворотній ефект. По-перше, він обурив українську опозицію – Партія регіонів та комуністи наполягали на тому, що стверджувати про бажання України вступати до НАТО можна лише після відповідного референдуму. Через це вони протягом майже двох місяців з велетенськими надувними кульками в руках блокували роботу парламенту, вимагаючи відкликання підпису Яценюка під листом. Останній, в свою чергу, "поклав Верховну раду на лічильник", заявивши, що після 30 днів такої бездіяльності президент розпустить парламент. Парламент приступив до роботи лише 6 березня з ухвалення постанови про необхідність проведення референдуму про вступ до НАТО.

Крім того, така "бурхлива бездіяльність" українського парламенту, а також сильний тиск Москви насторожила і натовські держави, що пізніше позначилося на кінцевому результаті в Бухаресті.

Бійка Луценка з Черновецьким. Політичні бійки в Україні – не рідкість. Можновладці з задоволенням штовхаються біля заблокованих трибун, б'ють одне одному пики та ламають дороге обладнання для голосування. Проте цього разу випадок був екстраординарним — 18 січня міністр внутрішніх справ побив мера столиці прямо під носом у президента — одразу після засідання РНБО. Луценко заявляв, що Черновецький оббріхував його перед Ющенком і начебто першим вдарив у коліно, "яке боліло ще з часів Майдану". Мер Києва стверджував, що всі звинувачення в корупції на адресу глави МВС були правдивими, і що він "не бив Луценка по помаранчевому коліні".

Цей випадок викликав бурхливу реакцію у прихильників обох політиків, проте після тривалих словесних та судових перепалок, ніхто так і не був покараний і обидва залишилися на своїх місцях.

Балога виходить з "Нашої України". Створення "Єдиного центру". На початку року все чіткіше стала промальовуватися роль глави президентського Секретаріату Віктора Балоги як головного критика уряду Юлії Тимошенко. Проте лише ця функція, очевидно, не задовольняла амбіційного чиновника. 15 лютого Балога покинув НСНУ, заявивши про наміри "вийти на нові рівні". Через кілька днів партію залишили ще шестеро людей.

Трохи більше ніж через місяць глава СП створив партію під назвою "Єдиний центр", основою якої стали саме вихідці з НСНУ, а також деякі впливові місцеві чиновники. Формально нове утворення очолив відомий критикою Юлії Тимошенко депутат від НУ-НС Ігор Кріль, проте його тісні стосунки з Балогою не залишали сумніву в тому, хто саме керує партією. Сам глава президентського Секретаріату став офіційно її членом лише в липні, проте керівником ЄЦ так і залишився Кріль.

НАТО проігнорувало Україну. Довгожданий саміт НАТО, який пройшов у Бухаресті з 2 по 4 квітня не приніс такого бажаного для української влади ПДЧ. Серед основних причин — відсутність єдності з цього питання у Верховній раді та сильний тиск з боку Росії (яка навіть погрожувала направити на Україну ракети). Крім цього, не було єдності і в самому альянсі – Німеччина та Франція, які намагалися зберегти хороші стосунки з Кремлем, вважали, що Україну поки приймати рано.

Всі ці обставини змусили альянс обмежитися лише розмитим запевненням про те, що рано чи пізно Київ таки буде прийнятий до НАТО.

Вступ до СОТ. Разом з наданням Україні статусу країни з ринковою економікою та скасуванням Сполученими Штатами поправки Джексона-Веніка вступ до СОТ став одним з найбільш вагомих політико-економічних досягнень "помаранчевої" влади. З цією подією пов'язувалися серйозні очікування — покращення умов торгівлі з членами Організації (на долю яких припадає 95% світової торгівлі), припинення антидемпінгових розслідувань відносно України, скасування квот на експорт українського металу до ЄС, суттєве підвищення конкурентоспроможності виробництва товарів через значне збільшення об'ємів іноземного інвестування - до 3-5 млрд. щорічно.

Серед реальних переваг для споживачів, у першу чергу, можна назвати суттєве зменшення ввізного мита на автомобілі (з 25 до 10%), внаслідок чого машини в Україні значно подешевшали.

Протистояння Тимошенко – Vanco. 25 квітня Міністерство охорони навколишнього природного середовища скасувало ліцензію компанії Vanco Prykerchenska Ltd. — дочірньої компанії американської Vanco International —на розробку Прикерченської ділянки шельфу Чорного моря. 21 травня уряд в односторонньому порядку розірвав підписану ще урядом Януковича угоду з компанією про розподіл добутих на цій ділянці вуглеводнів.

Уряд Тимошенко стверджував, що ліцензія компанії була надана незаконно і вона суперечить національним інтересам країни, а дії президента та РНБО, які вимагали дати Vanco спокій, називав "корупційними" та "злочинними". Прем'єр навіть підозрювала Vanco у намірі продати право на українські шельфи "Газпрому".

Війна указів, судових позовів та гучних заяв тривала декілька місяців, проте Тимошенко так і не поступилася, в результаті чого Vanco Prykerchenska Ltd. звернулася в Арбітражний інститут Торговельної палати Стокгольма. Цей процес обіцяє затягнутися на кілька років.

Війна за Фонд держмайна. Вперше уряд звільнив Валентину Семенюк з посади голови ФДМ ще у лютому, проте це рішення двічі скасовувалося президентом. Але основне протистояння почалося наприкінці квітня, коли Тимошенко спробувала посадити у крісло глави Фонду одіозного "бютівця" Андрія Портнова. Президент стверджував, що звільнити Семенюк може лише парламент, в свою чергу глава уряду посилалася на рішення судів (у тому числі і Конституційного), які визнавали втручання Ющенка незаконним.

Протистояння було тривалим і напруженим. В нього час від часу втручалися силовики (Управління державної охорони та Генпрокуратура); Валентина Семенюк ховала печатки Фонду та звинувачувала уряд у спробі рейдерського захоплення установи.

Основною причиною боротьби за ФДМ вважався намір уряду продати Одеський припортовий завод, проти чого виступала Семенюк. 30 квітня у офіційній газеті Фонду "Відомості приватизації" під керівництвом Портнова навіть вийшло оголошення про початок конкурсу з продажу підприємства. Відповідний аукціон мав відбутися вже через три тижні – 20 травня. Семенюк назвала цей випуск газети підробкою.

В результаті Тимошенко вдалося добитися свого значно пізніше, та й то частково – Валентина Семенюк була звільнена парламентом лише 26 грудня. Одеський припортовий завод досі знаходиться у державній власності.

Перевибори Черновецького. Зміна київської та харківської влади значилася одним із пунктів коаліційної угоди між БЮТ та НУ-НС, яка була підписана ще восени 2007 року. Юлія Тимошенко ніколи не приховувала свого негативного ставлення до Леоніда Черновецького, звинувачуючи його в корупції та сумніваючись у психічній адекватності мера. Проте основною причиною перевиборів експерти називали бажання прем'єра встановити контроль над столицею як стратегічно важливим політичним плацдармом. Також ці перегони вважалися репетицією президентських виборів.

Вибори мера Києва Юлія Тимошенко програла з тріском. Висунувши кандидатуру першого віце-прем'єра Олександра Турчинова, прем'єр доклала усіх зусиль для його "розкрути" – з'являлася з ним на біл-бордах, їздила на зустрічі з виборцями — проте це не принесло бажаного результату. Турчинов набрав ледь не вдвічі меншу кількість голосів, ніж Черновецький і зайняв друге місце на перегонах. Причин цьому називали багато – київська влада начебто підкупляла виборців; на дільниці прийшли лише традиційно прихильні до Черновецького старші люди (молодь святкувала День Києва); виборці не сприймали кандидатуру Турчинова. Проте більшість експертів вважали основною причиною відмову БЮТ та НУ-НС від підтримки Віталія Кличка – єдиного кандидата, який мав реальні шанси посісти київський престол.

Від перевиборів мера Харкова Юлія Тимошенко вирішила відмовитися.

Перша тріщина у коаліції. 6 червня спікер Арсеній Яценюк зачитав у парламенті заяви "бютівця" Ігоря Рибакова та "нунсівця" Юрія Бута про вихід зі складу коаліції. Перший мотивував своє рішення начебто виявленою корупцією в уряді та Державній митній службі; другому не подобалися протиріччя у владі, а також домінування БЮТ. Таким чином офіційних членів коаліції залишилося всього 225 – на один голос менше, ніж необхідно за Конституцією. Це викликало миттєву реакцію з боку опозиції – "регіонали" заявили, що коаліція більше не існує, охрестили Юлію Тимошенко виконувачем обов'язків прем’єра та стали вимагати негайного переформатування парламентської більшості за своєю участю. В свою чергу їх опоненти запевняли, що коаліція існує, оскільки вийти з неї можуть лише фракції, а не окремі депутати.

Деякі експерти угледіли у події руку Віктора Балоги, йшлося навіть про його начебто теплі стосунки з Рибаковим. Голова СП ці звинувачення відхилив, але все ж заявив, що є прихильником широкої коаліції в парламенті.

27 червня Конституційний суд визнав незаконним вихід депутатів з фракції тієї партії чи блоку, за списком якого вони були обрані. Через три дні БЮТ виключив зі своїх списків Рибакова, а 21 липня "Народна самооборона" позбулася Юрія Бута. Проте обидва депутати досі залишаються членами своїх фракцій.

Звинувачення Тимошенко у державній зраді. 18 серпня і без того напружені стосунки між прем'єром та президентом перейшли у нову фазу. Досі невідомий заступник глави президентського Секретаріату Андрій Кислинський заявив, що СП володіє доказами державної зради та політичної корупції з боку Юлії Тимошенко. Серед основних "гріхів" прем'єру закидалася надмірна лояльність до Росії, за що остання начебто обіцяла підтримати Тимошенко на наступних президентських виборах і навіть виділила для цього 1 млрд. доларів. Більш того – Кислинський запевняв, що у Москві вже створений відповідний передвиборний штаб на чолі з Віктором Медведчуком та деякими членами СДПУ(о). До прихильників прем'єра зачислили навіть Леоніда Кучму, якого Тимошенко начебто запросила особисто, відпочиваючи на Сардинії. Такими аргументами у Ющенка також пояснювали відмову БЮТ засуджувати військові дії Росії на Кавказі.

Проте сама Тимошенко не приділила цим закидам практично жодної уваги. Вона сказала, що не збирається коментувати заяви "дрібних чиновників" і висловила припущення, що вивіску "Секретаріат президента" слід замінити на "Палата №6".

Незважаючи на начебто наявні у Секретаріату президента докази прем'єрської "зради", ніяких правових наслідків ця подія не одержала.

Розвал коаліції та невдалий розпуск парламенту. 2 вересня – перший день роботи парламенту після літньої відпустки – став одним із найбільш знакових в українській політиці. Боротьба між урядом та президентом за владу досягнула свого апогею і Тимошенко вирішила шукати підтримку у вчорашніх ідеологічних ворогів. Заручившись підтримкою Партії регіонів та комуністів, БЮТ вніс зміни у закон про Кабмін, Конституційний суд та тимчасові слідчі комісії (останнє відкрило шлях для спрощення процедури імпічменту), подолавши при цьому навіть президентське вето та урізавши повноваження гаранта.

На знак протесту проти таких дій, "нашоукраїнці" того ж вечора на терміновому засіданні фракції ухвалили рішення про вихід з коаліції. Не підтримала такий крок лише лояльна до Тимошенко група "Народна самооборона". "Нашоукраїнці" заявили, що готові повернутися до об'єднання з БЮТ лише після скасування результатів скандальних голосувань, а також засудження військових дій Росії на Кавказі.

Тимошенко ж запевняла, що спільне голосування з опозицією було здійснене виключно на благо народу і не мало на меті образу президента. Щодо кавказького питання, то тут вона обмежилася заявами про підтримку територіальної цілісності Грузії, але так і не засудила "російську агресію".

В результаті 16 вересня припинення існування коаліції було оформлено остаточно, а наступного дня спікер Арсеній Яценюк подав у відставку. У якості виконувача обов'язків він працював до 13 листопада, коли його остаточно звільнили.

8 жовтня президент підписав перший з декількох указів про розпуск Верховної ради і призначив дострокові вибори на 7 грудня. Ющенко не приховував, що основною причиною цьому стало скандальне голосування 2 вересня. Як і заведено в українській політиці, це рішення було декілька разів оскаржене в судах, також декілька разів сам президент переносив дату виборів. Він навіть спробував наполягати на виділенні грошей на вибори у бюджеті-2009, проте врешті-решт відмовився від цієї ідеї остаточно.

Коаліція трьох. Після невдалих спроб порозумітися з НУ-НС щодо відродження коаліції, Юлія Тимошенко почала все частіше говорити про можливість об'єднання з Партією регіонів. У ЗМІ навіть з'явилася відповідна "коаліційна угода". Проте, практично в день її запланованого підписання, В'ячеслав Кириленко заявив про повернення до переговорів про об'єднання з БЮТ та Блоком Литвина, оскільки НУ-НС "як патріотична сила" бачить в такій коаліції (БЮТ та ПР) загрозу національній безпеці і суверенітету України".

Коаліція "Національного розвитку, стабільності й порядку" за участі БЮТ, НУ-НС та Блоку Литвина була створена 9 грудня, того ж дня Володимир Литвин був обраний головою Верховної ради. Проте стійкість такої коаліції залишає чимало сумнівів, адже навіть за кандидатуру Литвина на пост спікера проголосували лише 204 її члени.

Сьогодні Україна вступає в новий політичний рік, який, судячи з усього, обіцяє їй чимало труднощів – незрозуміла ситуація в парламенті, який зможе повноцінно працювати лише за умов ситуативної більшості за участі опозиції, невизначені стосунки з Росією та наближення однієї з основних політичних подій останніх кількох років – виборів президента України.

Автор: Олег ШАНКОВСЬКИЙ
Джерело: ТСН.ua
Обговорити на форумі