Час перезавантажити Америку

Минулої п’ятниці у мене був поганий день, але це був звичний день для Америки. Власне, він розпочався добре, на острові Кай Сай Чу [Kau Sai Chau], біля Гонконгу, де я стояв на кам’янистому пагорбі, споглядаючи Південно-китайське море, і розмовляв зі своєю дружиною, яка знаходилася в Меріленді, без перешкод, використовуючи китайський мобільний телефон друга.

Декілька годин по тому я вилетів з ультрамодерного гонконгівського аеропорту, до якого з центру міста я дістався аеродинамічним високошвидкісним потягом – де безпровідний зв’язок був настільки добрим, що я зміг протягом всієї подорожі нишпорити в Інтернеті, користуючись своїм лептопом. Приземлення в аеропорту імені Кенеді після вильоту з Гонконгу, як я вже говорив раніше, нагадувало подорож із Jetsons до кам’яного віку мультика Flintstones. Потворна, з низькою стелею зала очікування була переповнена, і за користування возиком для багажу я заплатив $3 (чи могли б ми принаймні гостей з-за кордону забезпечити безкоштовним користуванням возика, як це роблять інші аеропорти світу?). Коли я оглянув цю брудну кімнату, вона нагадала мені щось, де я вже колись бував. Тоді я згадав: це було багажне відділення на старому летовищі Кайтек у Гонконгу. Його закрили в 1998-му.

Наступного дня я вирушив на вокзал Penn Station, де ескалатор вниз, до поїздів, такий вузький, що здається його придумали ще до того, як були створені валізи. Бридкі платформи з боку посадки, очевидно, не мили і не прибирали з часів Другої Світової Війни. Я сів на поїзд Acela, з Нью-Йорка до Вашингтона, жалюгідну американську версію швидкісного поїзду. Протягом усієї подорожі я намагався скористатися своїм мобільним телефоном, щоб взяти інтерв’ю, і мою розмову було тричі перервано протягом п’ятнадцятихвилинного інтервалу. Все, що приходило до голови: якщо ми такі розумні, чому інші люди живуть набагато краще, ніж ми? Що сталося з нашою інфраструктурою, яка є настільки критичною для продуктивності? Вже вдома, у вигляді привітання, я довідався новину, що General Motors було викуплено – G.M., яка за повідомленням журналу Fortune "втратила більше ніж $72 мільярди за останні чотири роки, і все ж ви на одній руці можете перерахувати кількість її керівників, яких перевели на іншу роботу або звільнили з посади".

Мої дорогі співвітчизники, американці, ми не можемо продовжувати у тому ж дусі "тупі настільки, настільки ми хочемо бути тупими". Ми надто довго потакали собі скороченням податків, які ми не можемо собі дозволити; викупом автокомпаній, що перетворились на величезні машини знищення багатства; цінами на енергію, які не заохочують інвестиції у відновлювальні енергетичні системи XXI століття чи ефективні автомобілі; державними школами без національних стандартів, які б перешкодили неукам отримувати дипломи; імміграційною політикою, що дозволяє нашим коледжам давати освіту найкращим науковцям та інженерам світу, і тоді, коли ці іноземці отримують дипломи, замість того, щоб дати їм Green card на додаток до їхніх дипломів, ми наказуємо їм забиратися додому і створювати компанії, які конкуруватимуть з нашими.

Ніби цього мало, ми піддалися тенденції направляти і нагороджувати найкращих представників з найвищим IQ до людей, які зайняті фінансовою інженерією, радше ніж справжньою інженерією. Ці люди з рівнем знань та вмінь інженерів і науковців ракетної техніки розробляли комплексні фінансові інструменти для того, щоб робити гроші з грошей – радше ніж проектувати автомобілі, телефони, комп’ютери, навчальні інструменти, Інтернет-програми та медичне обладнання, що може покращити життя і продуктивність мільйонів. Через усі ці причини наша теперішня криза, це не просто фінансовий обвал, який благає про грошову ін’єкцію. Наші проблеми набагато серйозніші. Фактично, ми як країна стали General Motors – внаслідок нашої національної тенденції. Подивіться в дзеркало: G.M. – це ми. Ось чому ми потребуємо не просто викупу.

Ми потребуємо перезавантаження. Ми потребуємо розбудови. Ми потребуємо розвитку. Ми потребуємо національної перебудови. Ось чому наступні декілька місяців будуть серед найважливіших в історії Америки. Завдяки фінансовій кризі Барак ОБАМА має міжпартійну підтримку щодо витрат $1 трильйона у вигляді стимулу. Але ми маємо бути певні, що кожен долар, який піде на викуп, який ми позичаємо у майбутнього наших дітей, розумно витрачається. Він повинен піти на підготовку вчителів, навчання науковців та інженерів, плату за дослідження й побудову найбільш передової, стимулюючої продуктивність інфраструктури – без побудови грандіозних нікому непотрібних проектів.

Загалом, я би хотів бачити менші витрати державних грошей і більш творчі податкові ініціативи для стимулювання приватного сектору, для каталізації нової індустрії та нових ринків. Якщо ми дозволимо, щоб ці гроші були витрачені на те, що принесе тільки політичні дивіденди, нам кінець. Америка все ще має все необхідне, для того щоб процвітати. Ми все ще маємо найбільш креативну, розмаїту, інноваційну культуру і відкрите суспільство – у світі, де здатність уявляти і швидко генерувати нові ідеї та впроваджувати їх за допомогою міжнародної співпраці є найважливішою перевагою у конкурентній боротьбі.

Китай може мати чудові аеропорти, але на минулому тижні він знову ввів цензуру щодо The New York Times та інших західних новинних сайтів. Цензура обмежує уяву твого народу. Це насправді дуже, дуже тупо. І ось чому, незважаючи на всі наші помилки, XXI століття все ще дає нам шанс. Джон КЕНЕДІ вів нас дорогою до відкриття Місяця. ОБАМА повинен вивести на дорогу до власного відкриття, перебудови, переосмислення нашого власного заднього двору. Веселого Різдва!

Автор: Томас ФРІДМАН [Thomas L. FRIEDMAN]
Назва оригіналу: Time to Reboot America
Джерело: The New York Times
Обговорити на форумі