Як Ви оцінюєте рік, що минає, і чого сподіваєтесь від року, що надходить

Напередодні нового 2009-го звернулись з таким запитанням до Леоніда МЕЛЬНИКА і Тараса ТОДОРОВА

Леонід МЕЛЬНИК викладач Коломийської гімназії ім. Михайла Грушевського: Загалом я оцінив би 2008-й як зовсім непоганий для мене рік. Передусім тому, що цього року з'явилися друком кілька статей про Івана ФРАНКА й Андрія ЧАЙКОВСЬКОГО. Вони вийшли в збірнику наукових матеріалів Всеукраїнської конференції з нагоди 150-х роковин А .ЧАЙКОВСЬКОГО, де поміщено, зокрема, забуту розвідку академіка Михайла ВОЗНЯКА про обох згаданих письменників. Мені належать коментарі до цієї розвідки. Є в збірнику також безцінні спомини ЧАЙКОВСЬКОГО про ФРАНКА, які після 1926 року ніхто не перевидавав.

Та це ще не весь доробок. У виданій коломийським "Віком" книжці "Володимир Кобринський" міститься й моя стаття. Це ж видавництво закінчує працю з моєю монографією "Емілія Бережницька", з якої читач ширше довідається про людину, яку я вважаю справжнім самородком у малярстві. До речі, довідається читач не лише український, монографія буде видана й англійською, німецькою та польською мовами. Готую до друку працю "Коломийщина в іменах мистців". А якщо згадати, що тільки цьогоріч ми написали разом з учнями п'ять наукових праць, дві з яких визначено в Києві, то рік і справді можна вважати вдалим.

Що очікую від 2009-го? Що він сприятиме закінченню моїх споминів. Розпочав їх писати п'ять років тому, 70-літнім, і вже багатенько написав. Переконаний, що цей жанр, спогади, мусить освоїти кожен українець, якщо хоче мати себе за інтелігентну людину. Свого часу навіть вийшла така книжка, "Українська мемуаристика", І до речі, вийшла саме в нашому місті. Сподіваюсь, що майбутньому читачеві буде цікаво довідатись, як жило моє покоління. Особисто мені згадати є шо. хоча б тих 20 років, протягом яких я вів у Коломиї художню студію. З неї вийшли доволі відомі митці - Роман ЖУК, який тепер живе у Голландії і є знаним реставратором, завідувач

Кафедри Московського інституту інституту живопису Юрко АРСЕНЮК, Микола СЕМЕНЯК, Роман ЗАХАРЧУК, всіх і не перелічиш.

Разом з тим не можу не признатись, що відчуваю наприкінці старого року певний жаль. Не лише за тим, що літа минають, але й за садом біля гімназії, який я власноручно садив з іншими студентами Коломийського учительського інституту далекого 1953-го і який щойно вирубали, щоб щось там будувати. І признаюсь, що панічно боюсь новорічних ночей. Ми з дружиною мешкаємо на площі Відродження, а це на новорічні свята якась кара Божа. Цілі ночі крики, верески, так що вікна дрижать і телевізор працює на повну потужність, інакше нічого з екрану не почуєш.

Тарас ТОДОРІВ, депутат Коломийської райради, керівник районної організації КУНу: Навіть не знаю, що має казати людина про рік, в якому їй виповнилося 60. Нарікати, що дуже швидко біжать ці роки, чи тішитись, що все-таки немало прожито, побачено, і надіятись, що Бог ще продовжить віку. Тим більше що не все із задуманого реалізував, є ще певні плани.

Проте, не можу не похвалитися, дещо й зроблено. Інакше навряд чи вручили б мені на початку цього тижня в Івано-Франківській обласній раді високу відзнаку — Почесну грамоту Верховної Ради України, підписану Арсенієм ЯЦЕНЮКОМ. Читаю її — і якесь дивне почуття охоплює: "За особливі заслуги перед українським народом"... Не буду надмірно скромним, це основна для мене подія не лише нинішнього року, але й всього останнього часу.

Як людина твердих націоналістичних переконань, повинен сказати ще одну річ — новий рік розпочнеться зі вшанувань столітнього ювілею Степана БАНДЕРИ. Я радий, що дожив до цього дня, що побуваю 1 січня разом з друзями в Івано-Франківську на відкритті пам'ятника провідникові ОУН. Тернистий шлях випав на долю нашого вождя, тернистий і героїчний. І молода Українська держава йде сьогодні таким же шляхом, хіба що героїки сьогодні помітно менше, особливо в діях тих, хто мав би подавати людям приклад справжнього патріотизму. Тішу себе надією, що неповних 20 літ незалежності все-таки закороткий термін, щоб країна міцно стала на ноги після віків неволі. Мусить, очевидно, вирости зовсім нове покоління, яке б не знало вже ні комуністичної освіти, ні комуністичного виховання.

Чи тільки школа має підкласти тут плече? Навряд. Належне виховання мають давати дітям і батьки, церква, засоби масової інформації. А візьміть хоча б останні. Не ризикну твердити, що газети чи телебачення сповна виконують свою місію пропагандистів рідного слова, культури. Надто мало популярних статей, добротних фільмів про того ж Бандеру, інших борців за волю. Якби в новому році вдалося зробити тут прорив, було б зовсім непогано.

А поки шо робимо цей прорив своїми силами, як уміємо й можемо. На Різдвяні свята знову сподіваємось на прибуття в наш край дітей зі східних українських областей, нехай придивляються до наших звичаїв, традицій, переймають їх. Бо людина без традицій, без усвідомлення свого національного "я", що дерево без коріння, нічого путнього така людина не збудує

Джерело: Коломийська правда
Обговорити на форумі