Не по-християнськи...

Поволі на Коломийщині загоюються рани недавньої повені. Люди прибрали свої обійстя, оселі, відремонтовують огорожі, дороги тощо. Відійшла в минуле стихія, тепер здається, не така вже вона була й страшна... Страшніше виходить нині, коли держава дає відшкодування за збитки від повені. Знаю, що в кожному селі, де вирувала липнева стихія, тепер — чвари, гнів, сварки між сусідами, рідними. Що роблять гроші! Роз’єднують людей, розпалюють ненависть до влади, до ближнього.

Ніхто не задумується, що ми — гості на цьому світі, і прийде час, коли вже не треба буде ані грошей, ані маєтків, ані прикрас...

Чому між нами така ненависть, заздрість, зрадництво? Колись, пригадую, після війни люди гуртувались у біді, ділились останніми харчами, позичали один одному циліндра для освітлення хати, горщика для варіння, інше. Люди сходилися, любилися, запрошували сусід сусіда на свіжину, веселилися.

Теперішня біда (повінь) зробила людей ворогів. Чому? Відповідь, мабуть, одна: люди, виховані комунобільшовицькою системою, дбають тільки про матеріальне становище, зневірились обраними народними депутатами, негусто їх у храмах Божих, сповідують позицію: моя хата скраю...

То звідки буде сильна держава? Не говорячи вже про її захист. Цього тільки й треба ворогам. Коли нація цілком роз’єднана конфесійно, на чварах, з недовірою до влади, тоді державність — під загрозою.

Грошові відшкодування виплачено не по твердому закону (інакше, певно, не могло бути), зробили різницю між сусідами, що спричинило гнів і ворожнечу. Одні купують з компенсаційних виплат будматеріали, відновлюють огорожі, інші — скутери (яких би ніколи й не купили, якби не повінь), ще інші мають за що випити, не переймаючись навіть ремонтом житла, обійстя. А ще страшніше те, що люди на бояться Бога, проклинають сусідів, односельців, а найбільше — владу. Є такі, що навіть не знають, за кого голосували до місцевої ради (сільського депутата), а тепер вимагають виплати допомоги — компенсації, змінити категорію потерпілого на більш оплачувану. Є такі, що коли ходила комісія після повені, говорили, що води в хаті не було, шкоди не завдано (в чому й переконувались члени комісії), а тепер, відчувши, що сусід одержав компенсацію, й собі вимагає грошей, проклинає комісію, владу. Хіба це по-християнськи?

Схаменутися пора. Перед Господом стати і подумати, що ми всі грішні, що і тому Бог показав тільки палець (пославши зливи і повінь), а справжня кара ще може бути! Будьмо християнами, щоб не плакати і хреститись, коли вже буде пізно.

Автор: Іван ЛУДЧАК, депутат Нижньовербізької сільської ради, "Вільний голос"
Обговорити на форумі