Кара Божа? Людство пожинає плоди свого неправильного співжиття з природою

Що природні катаклізми, які дедалі частіше відвідують різні регіони Землі, не випадковість, а наслідки техногенної діяльності людства, засвідчують і глобальні дослідження впливу змін клімату та антропогенних чинників на стан біологічного різноманіття в середній частині Верхнього Подністров’я, зокрема в басейні ріки Гнилої Липи. Впродовж другої половини ХХ – початку ХХі ст. науковці вели тут моніторинг використання земельних та водних ресурсів, рослинного й тваринного світу, а також вивчали, як відведення у довкілля відходів промислового виробництва та людської життєдіяльності впливає на стан біоти й показники якості життя.

Посуха ліпша за повені

Спочатку спостерігали здебільшого за частотою і характером погодних аномалій (катастрофічними повенями і паводками, ураганами, шквалами, періодами засух і дощів) та їхнім впливом на врожайність сільськогосподарських культур, стан водних і земельних ресурсів. Але поступово діапазон вислідів розширився за рахунок спостережень за збільшенням кількості і розповсюдженням хвороб, шкідників та бур’янів, за змінами популяцій характерних видів флори та фауни регіону.Отже, за фіксованими та описаними протягом двох останніх десятиріч характеристиками клімату в західному регіоні України, зокрема в центральній частині Верхнього Подністров’я та його подільській і прикарпатській ділянках, можна зробити такі висновки. Погодні зміни тут мають циклічний характер, який триває 12–14 років. А в кожному циклі чергуються періоди засухи, багатоводдя та два перехідні між ними. Зазвичай засушливі та дощові періоди довші, ніж перехідні. Та кожен з цих міні-циклів має особливості, які істотно впливають на стан земельних, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу та на функціонування біоти. Посушливі роки – найсприятливіші для нормального функціонування як природних, так і антропогенізованих екосистем. Цими роками не трапляється паводків, які супроводжуються підтопленням полів, змивом родючого шару грунту й ерозії земель, спостерігається значно менша забур’яненість і, що дуже важливо, набагато вища врожайність сільськогосподарських культур. Підтверджує це багаторічна народна мудрість, яка передається з покоління в покоління: якщо в краю посуха, то буде хліба по вуха.

Підвищена продуктивність характеризує також збережені природні екосистеми й біотопи. В лісових угіддях це позначається на врожайності ягід, грибів, лісових культур, травостою, на функціонуванні лісової флори і фауни. Така сама картина – й на водно-болотних угіддях. За всі роки спостережень у посушливі періоди не зафіксовано замору чи загибелі риби у природних і штучних водоймах, а навпаки, – їх продуктивність зростає, про що свідчать аматорський і промисловий вилов риби. Тепла погода протягом весни, літа, осені сприяє збільшенню популяції водно-болотної фауни, а також копитних та пушних звірів, характерних для Верхнього Подністров’я. Словом, посушливі періоди 12-14-річного циклу змін клімату в басейні Гнилої Липи найсприятливіші для репродукції, розвитку і збільшення популяції всього видового біорізноманіття регіону.

Перехідний, або проміжний, період між посушливим і багатоводним уже характерний перемінною, нестійкою погодою, яка супроводжується ураганами, шквалами, смерчами, градобоями і зливами з раптовими, часто катастрофічними паводками, розливами рік посеред літа, осені чи навіть зими. Протягом дощового ж міні-циклу значно більше порівняно з двома іншими періодами випадає атмосферних опадів. Зростає кількість і потужність як сезонних, так і літніх катастрофічних паводків, які завдають значної шкоди природним та сільськогосподарським угіддям, транспортним комунікаціям, комунальному господарству. інтенсивно розмножуються бур’яни, грибкові й інші захворювання сільськогосподарських культур, що призводить до зменшення, а то й до втрат врожаю. Холодні й багатоводні весна, літо й осінь негативно позначаються на відтворенні видів та популяцій як водних, так і наземних представників флори й фауни. Отже, кожен із періодів відзначається чи то зростанням, чи зменшенням чисельності окремих видів флори і фауни, що перебувають у природних екосистемах, а також більшим чи меншим рівнем врожайності сільськогосподарських культур, садів, лісових угідь. Вивченню цих змін і присвячено проект, який здійснює група фахівців за підтримки та фінансової допомоги посольства Нідерландів в Україні під назвою «інтегрування аспектів біорізноманіття у план управління басейном Гнилої Липи та його впровадження».

Пори року змістилися

Наші багаторічні спостереження також дають можливість оцінювати і окреслювати напрям змін кліматичних умов, які набувають стійкого характеру. На початку 60-х років минулого століття зими починалися з кінця листопада з промерзання ррунтів без великих снігопадів, і цей період тривав до середини грудня (Миколи), звідси і назва місяця грудень. Між Миколою і Анною (19 – 22 грудня), як правило, випадав сніг на промерзлу землю і починалася справжня зима із морозами до –20 градусів і нижче, снігопадами, що тривали до початку лютого. Лютий виправдовував свою назву – хуртовини, заметілі, тріскучі морози чергувалися з нетривалими відлигами, які плавно переходили у березень, що був мостом від зими до весни. До Благовіщення, 7 квітня, земля звільнялася від снігу, ріки – від криги й починалося справжнє весняне квітування. Травень же був вологий, з буйноквіттям трав і садів, нерестом іхтіофауни, гніздуванням і висиджуванням представників пернатих. Літні місяці в басейні Гнилої Липи мали таку стійку характеристику, як теплі ночі, тобто тоді не було того різкого перепаду температури між днем і ніччю, який маємо нині. Так забезпечувався поступовий, безперервний ріст і розвиток фіторізноманіття протягом усієї доби і відповідно вегетаційного періоду.

Наприкінці ХХ – початку ХХі ст. чимраз помітнішими стають негативні для нормального функціонування біоти зміни. Скажімо, зими вже не мають чітко окреслених часових рамок. Грудень і січень часто бувають сльотаві, безсніжні, з переважанням плюсових температур. Сніг випадає на непромерзлу землю, що сприяє виживанню і масовому розмноженню бур’янів, шкідників та паразитів культурних видів. Відлиги і потепління в лютому призводять до передчасного провокативного сокоруху в багатьох кущів і деревних порід, які невдовзі, внаслідок раптового похолодання, замерзають і гинуть.

Весни затягуються і запізнюються. Різкі похолодання і приморозки тривають до кінця травня, що пригнічує ріст і розвиток флористичного різноманіття, особливо культурних видів. Натомість дуже активно розвиваються бур’яни, а також різні шкідники, мікози, нематоди та інші. Не краща ситуація і в літні місяці. Різкі перепади нічних і денних добових температур протягом усього літа дуже негативно позначаються на стані і продуктивності біоти, зокрема культурних видів. Ці негативні тенденції особливо помітні в періоди багатоводдя та перехідні. Середньомісячні нічні температури в літні місяці тримаються на рівні десяти градусів, тоді як протягом дня вони досягають +25 і більше. Такі різкі коливання температури призводять до фізіологічної депресії рослин і тварин, послаблюють їхню опірність до захворювань, а в підсумку – до зменшення популяцій і продуктивності.

Ще один вислід, який випливає з усього періоду спостережень, – це зміщення або зсув майже на місяць кліматичних характеристик пір року. Тобто, у березні погода характерна для лютого, у квітні – березнева, у травні – квітнева і т. д. Не виняток у цьому й 2008-й. Особливо це помітно у весняно-літній період, коли затримується вегетація флористичної складової біорізноманіття. Такі зміни клімату несприятливі і для фауни краю. За результатами спостережень і даними метеослужб, середньорічні показники температур по області зросли останнім часом на два градуси, а в Галицькому районі (басейні Гнилої Липи) за рахунок Дністра й Бурштинського водосховища – до трьох і більше. Таке значне відхилення від багатовікової норми є однією з причин природних аномалій і катастроф. Переконливою ілюстрацією цього стала остання повінь у нашому регіоні. Зливи, що її викликали, мали характер справжніх небесних водоспадів, які за декілька хвилин перетворювали дороги, вулиці міст і сіл у ріки та річища, а ріки – на справжню стихію. Зливи тривали під акомпанемент безперервних (небаченої сили) величезних електричних розрядів атмосфери, які гублять не тільки матеріальні статки, але забирають чимраз більше людських життів і, на жаль, чомусь і дітей та підлітків. Очевидно, природа, її небесні сили починають карати людину за засліплення марнотою, за нехтування предвічними законами світобудови, буття у всесвіті.

Неграмотна «водна» політика

Це все разом зі збільшенням антропотехногенного навантаження на довкілля промисловими викидами, непродуманою політикою в сфері використання природних ресурсів загрожує порушенням біологічної рівноваги, виснаженням природних ресурсів і в підсумку – якості життя і здоров’я населення. Підтверджує це зростання захворюваності, хворобливості та смертності населення в регіоні за останні два десятиліття. Iнтенсивне, а дуже часто необррунтоване й екологічно шкідливе використання природних ресурсів, яке супроводжувалося зменшенням площ лісів, водно-болотних угідь, заплавних лук і сіножатей, а також невиправдані масштаби осушення земель, зміна русел природних водотоків призвели до відчутних змін режиму і гідробіології природних водойм. Всюди спостерігається обміління і зменшення водності малих рік, струмків, а в багатьох випадках – їх пересихання та зникнення. На зміни в режимі малих рік вказують такі чинники. У недалекому минулому на малих ріках, в тому числі басейну Гнилої Липи, в кожному населеному пункті функціонували один-два, а то й більше млинів, які приводила в дію енергія води. Вони були джерелом дешевої, екологічно безпечної відновлюваної енергії. Крім того, виконували надзвичайно важливі екологічні функції, бо забезпечували сталий режим рік, рівень їхньої водності і відповідно значення як джерел водопостачання для населення.

Кожен із млинів чи інших гідротехнічних споруд давні умільці не облаштовували безпосередньо в руслі головного водотоку. Але вище тієї чи іншої гідротехнічної споруди спорямовували течію у ставки-водозбірники, а вже звідти подавали воду на турбіни млинів чи електрогенераторів. Після того ж вона знову поверталася до основного русла. Так забезпечували функціонування ріки як єдиного організму, цілісної екосистеми. Особливо вагомого значення це набирало у посушливі роки та в проміжні періоди, коли внаслідок браку атмосферних опадів зменшувалось природне живлення рік. Ставки-водозбірники забезпечували рівень водності річок, а цим – і функціонування їх як цілісної екосистеми. В наш час млинів, ставків-водозбірників не стало. Натомість рясніють випадки будівництва на руслах рік водовідвідних каналів і дамб, які забирають воду із основного русла, а також спрямування русел, осушення заплав та інше.

Тим часом внаслідок спрямування русла ріки Гнилої Липи перед впаданням її у Дністер та створення тут перекату під час будівництва мостового переходу було втрачено тутешнє нерестилище сома, сазана, лина, плотви та інших цінних видів іхтіофауни Подільської частини Придністров’я. Ще понад 100 років тому в долинах Гнилої Липи та її приток – Нараївки й Уїздського потоку, а також ріки Бебелки було побудовано цілу систему ставків для розведення та вирощування риби. При будівництві ставів не порушувався режим рік. Для наповнення ставів водою у верхній частині споруджувався став-водозбірник, з якого вода водопіднімальною турбіною подавалася у ставки, а потім знову поверталася в ріку.

Нині ж для забезпечення водою ставків, зокрема Більшівцівської рибдільниці, побудовано насипний канал, який забирає воду з ріки вище за течією на віддалі семи кілометрів. В результаті – деградація та обміління ріки, що призвело до періодичного зникнення води у криницях населених пунктів, розміщених нижче забору води, зокрема в селах Нараївці, Нових і Старих Скоморохах, Підшумлянцях та ін. Ще більший вплив це справило на стан іхтіо- та орнітофауни, а також фіторізноманіття долин і заплав річок басейну, які до того ж осушували гончарним дренажем, що взагалі абсурдне з економічної і тим більше з екологічної точки зору.

Найістотнішого впливу на екосистему Гнилої Липи завдано через влаштування у її руслі 1964 року Бурштинського водосховища площею 1 260 га й обсягом води у 50 млн. метрів кубічних, що дорівнює практично половині її річного стоку. Під час будівництва затоплено долину ріки, а це переважно вологі луки і сіножаті завдовжки сім кілометрів і завширшки три з половиною км. В результаті спорудження водопідіймальної греблі заввишки вісім метрів піднявся рівень ррунтових вод у долині ріки вище водойми, відповідно відбулось її заболочення та змінилися видовий склад і популяція фітоценозів природних лук та сіножатей на території м. Бурштина, сіл Куропатників, Насташина, Куничів. Нижче греблі водосховища та місць складування твердих золошлакових відходів спостерігається погіршення якості підземних питних вод, зокрема органолептичних показників – прозорості, кольору, запаху. Змінюється і хімічний склад води – в ній зростає вміст сульфатів, хлоридів, натрію, калію та важких металів.

Насамкінець можна констатувати, що надзвичайно цінна і багата на живе різноманіття долина Гнилої Липи з її притоками, староруслами, вологими луками і болотами зазнала за останні десятиліття відчутних змін. Вивчаючи ці зміни, ми можемо зупинити негативні процеси, виробити систему заходів, що дасть змогу людині жити в гармонії з різноманіттям навколишнього світу, яке є гарантом її існування. На це і спрямований проект запровадження принципів басейнового управління природними ресурсами, в тому числі збереження біологічного різноманіття, які розробляють та поступово втілюють в життя громадськість, органи місцевої влади та самоврядування за фінансової підтримки і допомоги європейських країн, зокрема Королівства Нідерландів.

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі