Моральність та аморальність у політиці й журналістиці

Знаєте, мене часом запитували: "Ну гаразд, ми підтримаємо Ющенка, а як він ставитиметься до росіян, а як він ставитиметься до євреїв?" Я відповідав: "Так само, як і до всіх, в Україні сущих". Що ж до євреїв – то ми, євреї, маємо вклонитися мамі українського лідера: під час війни мама й бабуся Віктора Андрійовича в селі Хоружівці, що на Сумщині, переховували в себе трьох єврейських дівчаток із міста Ромни". Президент за єдність і цілісність України. Він своєю діяльністю підтверджує, що не хоче, аби росіяни, євреї, вірмени, поляки, угорці, румуни, болгари, греки, представники інших націй, які живуть на гостинній українській землі, асимілювалися, перетворювалися на українців. Кожний з них нехай залишається самим собою. Українська держава створює їм належні умови для збереження своєї мови, культури, духовності. Ющенко за духом, за своєю сутністю патріот-гуманіст, який сповідує національні і загальнолюдські цінності, чим викликає збурення серед тих, хто ще не позбувся нав’язаного комуністичною ідеологією розуміння націоналізму. Адже націоналістами-патріотами є росіяни, поляки, німці, французи, італійці, китайці, євреї... Така позиція закладає здорові основи національного характеру, щоб хребет нагинався лише тоді, коли треба підняти опущений меч проти шовіністів-завойовників.

Не позбувся комуністичного розуміння націоналізму також Віктор Янукович. Для державних і політичних діячів Великобританії, Італії, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та багатьох-багатьох інших високопосадовців різних країн націоналізм – це патріотизм у дії, а для Віктора Януковича – хвороба. Негативний комуністичний жупел націоналізму В.Янукович використовує для того, щоб збурити, нацькувати східняків на західняків і на можливому тлі непорозуміння, антагонізму захопити владу. Однак більшість громадян України розуміє аморальну, антиукраїнську сутність цієї затії. Вони за соборну, вільну, багату українську Україну, в якій би постійно заможною була кожна людина.

Людина із здоровим глуздом не заперечить, що під цілеспрямованим безперервним ворожим інформаційним "обстрілом" перебувають насамперед українські патріоти, мова, культура, духовність. За майже 350 років панування Московії над Україною було видано 479 циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих проти української мови. Вони призвели до зросійщення, морально-духовного каліцтва мільйонів українців. Нині промосковські політики, в тому числі Віктор Янукович уважають такий стан природнім, тому він ратує за надання російській мові статусу державної на території України. Складається враження, що Віктор Янукович зовсім не розуміє, що чужа інформаційна агресія нав’язує менталітет чужих держав і народів; агресія культурна нав’язує чужі звичаї, мову, психологію. Це роблять для того щоб усі ми остаточно втратили національні морально-психологічні засади рідної мови, культури, духовності, щоб назавжди було знищено українське життєве середовище, національний мікро- і макросвіт, щоб українській Україні не дати утвердитися. Мабуть, Віктор Янукович цього може й не знати, не відчувати небезпеки для держави. Але чому такі громадсько-політичні діячі, як Олексій Радзієвський, інші члени Партії регіонів не просвітять свого лідера, не порадять йому повернутися обличчям до української мови, освіти, культури, подбати, щоб у Донецьку та інших містах не закривали українські школи? Невже не відчувають зловісності ворожої інформаційної агресії?

До найтиповіших форм інформаційної експансії належить масове завезення з Росії в Україну доволі дешевих (порівняно з вартістю українських) російськомовних газет, журналів, відeo- та аудіокасет, заполонення українського ефіру російськими телерадіопрограмами, насичення побуту чужоземною (російською і англомовною) масовою культурою (агресивною, цинічною, насильницькою, порнографічною). До внутрішньої форми агресії – заснування і видання в Україні дуже великої кількості (порівно з потребами росіян, які є громадянами України) російськомовних газет, журналів, книжок, засилля російськомовних теле- і радіоорганізацій, а також демонстративне ігнорування, зневажання мови титульної нації, культури, духовності багатьма працівниками – від найнижчих до найвищих владних структур.

"...Чому б політикам і чиновникам не продемонструвати свою непохитність та принциповість і, незалежно від ситуації, розмовляти рідною мовою? Це, крім іншого, сприяло б і вдосконаленню вимови та скороченню часу для перекладу думок на потрібну мову, – підкреслює Сергій Мекеда з Київської області. – Коли чуєш, з якими довготривалими паузами вимовляють слова не найскладніших речень чимало українських політиків, складається враження, ніби між собою вони спілкуються іншою мовою чи діалектом. Розуміючи ціну необережного слова, політики мусять дуже ретельно добирати слова. І взагалі, наскільки українські політики є українськими, якщо навіть у публічних промовах надають перевагу мові, більше схожій на російську? Чому навіть до офіційних заходів чиновники залучають представників іноземної церкви? Замість того щоб розвінчувати міф про "меншовартість українського", далеко не останні люди в країні самі перебувають під впливом цього виплеканого сторіччями колонізації комплексу".

Відомий демограф Артур Вірт справедливо переконував у тому, що синдромами занепаду нації є зменшення народжуваності в країні, еротизація мистецтва, схиляння перед чужим та занепад національної мови. Подібну ситуацію, на жаль, спостерігаємо в Україні. Наприклад, вірус зросійщення yже проник у найдальші гірські села Західної України, де на весіллях витанцьовують під Машу Распутіну, м’ясоєдовскую, низькопробну попсу "целуй мєня вєздє".

Боротьба за українську мову – це боротьба за українську владу. Утвердивши в Україні рідну мову - збережемо себе як європейську націю, піднімемо в кожного українця дух національної свідомості. Адже мова – дім нашого буття, категорія духовна, світоглядна, націєтворча, матеріалізована свідомість, яка є основою формування і утвердження морально-психологічного явища – україноцентризму.

Кожний з нас, українців, усі інституції (державні і недержавні) покликані пропагувати й утверджувати у народній свідомості переконання україноцентризму, сутність якого визначають категоріями патріотизму, національної гідності, поваги громадян до України, цілеспрямованою працею задля добробуту і всебічного розвитку усіх життєвих сфер, необхідністю розглядати всі політичні події у світі та у Вітчизні крізь призму національних інтересів, її духовних і культурних цінностей, потребою обстоювати добре ім’я та рівноправність України у світовому співтоваристві. Щоб вижити, міцно стати на ноги, досягнути добробуту, українцям за будь-яких обставин обов’язково треба вирватися з морально-психологічного рабства чужих думок, звичаїв, традицій, облудної комуністичної химери, утверджувати свою мову, національну свідомість, а не консервувати малоросійство, не розвивати хахлуйство.

Йдеться не про будівництво "китайської стіни" між Україною та Росією, приниження чи ігнорування російської мови й культури, мов інших національних меншин в Україні, а про відродження і піднесення понищеної, поруйнованої, упослідженої української мови, культури, духовності. То ж нехай ніхто не заважає зросійщеним українцям реалізувати своє природнє право повернутися до національного джерела, до національного буття.

"Найгірша наша біда – не росіяни, а зросійщені хахли, – зазначив Дмитро Павличко. – Це плем’я або задушить нас, українців, або вимре від ненависті й люті до свого народу, що воно його відцуралося. Нам треба вистояти у боротьбі проти озлобленого хахла, вічного раба й хама, що його виплекала неволя".

Україна – не єдина в світі країна, яка постраждала і страждає далі від імперіалізму чужого слова. Одвічна боротьба правди й неправди, добра і зла й нині ворохобить життям. Із глибини століть закликає нас великий князь Володимир Мономах "не хулити розмовою, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла Господа ради". Дуже важливо повернути довіру до слова і побороти руйнівний скепсис у суспільстві. "Бо принцип довіри до слова є зараз визначальним у розбудові України", – підкреслив Віктор Ющенко у листі до керівників засобів масової інформації. Повноцінно жити і правильно будувати – означає користуватися правдивою інформацією. Державотворення повинно здійснюватися на фундаменті, який закладається правдивим словом у книжці, газетній статті, радіо- і телепередачі і сприяє процесам національної ідентифікації і самоідентифікації, утвердженню почуття українського громадянина. Тому будь-яка інформаційна діяльність, що заторкує інтереси і потреби тієї чи іншої людини або українського суспільства загалом – незалежно від того, чи стосується вона соціальних проблем, політики, культури, економіки, – має бути спрямована не тільки на інформування своєї аудиторії, а й на формування високих моральних якостей, національної свідомості, громадянської гідності. Інформування глядача, слухача і читача повинно ґрунтуватися не тільки на правді, а й на турботі про духовний стан людини і суспільства, що включає розкриття позитивних рис української ментальності, національних ідеалів, також боротьбу з розповсюдженням зла, гріха, пороків. Засоби масової інформації не мають пропагувати насилля, ворожнечу і ненависть, національний, соціальний і релігійний розбрат, а також гріховні інстинкти, хоча б заради комерційних інтересів. Працівники ЗМІ, які володіють потужним впливом на аудиторію, несуть моральну відповідальність за виховання людей, особливо молодого покоління і дітей. Постійне зловтішання, кепкування над вадами української ментальності породжує почуття невпевненості, загнаності, песимізму, ущербності. Не применшуючи, забілюючи негатив, потрібно підносити, пропагувати шляхетні, героїчні, патріотичні, жертовні риси українців. Дивитися на істинне треба істинно, міряти велике належить великими мірками. Українська нація цього вартує, вона дотримується принципів гуманності, толерантності, поваги до інших націй, їхніх культур, але на своїй землі вона має природне право бути повноцінним господарем.

Поетеса Антоніна Листопад із Краснодона у вірші "До Лесі Українки" написала: "Ви знаєте, Лесю, вже є Україна, але українців ще майже нема". Тож працюймо так, щоб кожний і в Україні, і поза Україною впевнено, щиро, гідно стверджував: ми навічно розірвали чужинецькі духовні кайдани, є Україна, є українці!

Автор: Василь Лизанчук, академік, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення ЛНУ, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі