друкувати


"Я бачив, як тонуть мої діти, але нічого не міг зробити"

Коломия ВЕБ Портал | Новини та події | 2008-08-01 01:40:18

В Івано-Франківській області не стихають поминальні дзвони за жертвами повені. У селі Прутівцях Снятинського району поховали восьмеро людей. З трьох діток в одній родині залишився лише один хлопчик. Двоє діток – 8 та 9 років – пішли під воду на очах батька Андрія.

З горя тяжко захворіла його дружина. А чоловік заледве тримається. Вода прибувала миттєво, він вхопив дітей і всадив у маленький човен: хвиля перевернула човник на його очах. Як зійшла вода, два тільця знайшли на городі.

"Я бачив, як тонуть мої діти, але нічого не міг зробити", – ледь не плаче Андрій. Люди розповідають, що вони кричали, кликали на допомогу, але рятівників у селі у пік повені не було. Лиш в небі гуркотів вертоліт, з якого жодної помочі так і не надійшло. Прутівчани розповідають, як пішла з водою і старенька мати, яка стояла на горбочку й чекала з міста двох доньок – Марію та Катерину. Зараз село Прутівці – в руїнах. Люди бідкаються, як будуть зимувати.

Тим часом вода сходить, і люди знаходять потопельників. Прикарпатська річка Бистриця Солотвинська принесла в Тисменицький район труп невідомого чоловіка, а в Снятинському люди витягли з ріки ще одного утопленика, тіло якого зачепилося за корч.

Під час виконання службових обов’язків загинув спеціаліст гідропосту на Бистриці Надвірнянській, а у тому ж таки Тлумацькому районі поховали двохрічного хлопчика, що впав у річку.

Інша біда. Як розповіли журналістові мешканці Богородчанського району, довший час годі поховати за християнськими почестями селянина, бо цвинтар – у воді та й до церкви дорога відрізана.

У Верховинському районі блискавицею вбило 19-літню дівчинку та 10-річного хлопчика. Дороги всі позмивало, сільські голови ходять пішки в райцентр зі списками постраждалих. Сто кілометрів туди, сто – назад.

Як розповіла мешканка містечка Солотвин Богородчанського району 70-річна Валентина Паневник, це диво, що їй вдалося від хати по шию у воді добрести до сусідки, яка мешкає на горбочку. Цілу ніч очей не стулила: молилася, щоб не попливла хата. А коли вранці повернулася додому, то побачила таке страхіття, що з нею стався гіпертонічний криз.

"Як ми топилися на вулиці Замковій, жодної бригади рятівників тут не було. Ми були кинуті напризволяще, хоча про щорічні звірства потічка, який перетинає нашу вулицю, селищній раді давно відомо. Десь за кілька тижнів до стихії я ходила в селищну раду, просила навести порядок з цим потоком, який бере свій початок в горах. За 52 роки проживання в цій хаті я ще жодного разу не бачила, аби влада розчищала його русло чи укріпляла береги. А потічок біжить попри школу-інтернат, слава Богу, дітки на канікулах", – розповідає далі Валентина Паневник.

Пенсіонерка каже, що тепер "опинилася хвора в замулених кімнатах без світла, газу та телефонного зв’язку. Води повністю відрізала шлях до центральної вулиці. Якби донька зі Львова, яка не могла до мене дістатися, не потелефонувала в Богородчанську райдержадміністрацію і не викликала допомогу, не знаю, чим би це скінчилося. Приїхала карета швидкої допомоги, також сам пан війт завітав і порадив замулений килим зняти і повісити на паркан. А інший начальник трохи не довів мене до ще одного нападу, бо сказав, аби я, сімдесятирічна вдова, прийшла за дошками та цвяхами для підлоги. У селищній раді довелося доказувати, що сама підлоги не зірву і не настелю, бо грошей нема. Що дошки та цвяхи, які на складі, теж, певно, мокрі, бо затопило все. Та що підлога, двері, меблі, одяг. Тепер війт каже, аби я пішла у відділення "Ощадбанку", бо там дадуть якісь гроші. Як подумаю, що треба вистояти в банку чергу, то страшно стає. Але все ж краще якась копійка на руки, якою зможу розпорядитися, ніж гнилі дошки та іржаві цвяхи".

Автор: Людмила Шубіна, телеканал "НТК" Західна інформаційна корпорація
Обговорити на форумі