Смак березового соку

Село Черемхів, дорогою на Коломию, традиційно пропонує від зими до весни нехитрий крам — віники, перші весняні квіти, а ось уже тиждень — березовий сік. У пластмасових пляшках обабіч дороги його продають по чотири гривні за півтора літра.

Торгують переважно чоловіки, часто невеличкими компаніями. Зупиняємось. Василь Тарантюк — майстер з лозоплетіння і морж зі стажем зустрічає нас весело і навіть запрошує до себе в гості. Чоловік розповідає, що сік братимуть, поки бруньки не появляться. Він погоджується навіть показати нам сам процес. Переходимо дорогу, заглиблюємось у весняний березовий ліс, де під ногами пробиваються через товщу торішнього листя первоцвіти і бриндуші. Майже біля кожної берези — посудина, куди скапує сік.

— Можемо набрати і 100 літрів, — каже п. Василь, — бракує тари. Файно капає зараз... Чотири години — і пляшка наповнена.

Пан Василь вказує рукою на березу, котра має найсолодший сік — «такий, ніби з медом». «Два-три тижні попити — даю гарантію — нирки прочищає й оздоровлює», — додає співрозмовник.

Для найсмачнішого і найкориснішого соку обирають березу, не молодшу за 30 років і, звісно, подалі від траси. А сік березовий, підсолоджений медом і лимонним соком, — дійсно має неповторний смак.

Однак з’ясувалося, що таке, на перший погляд, безневинне явище, як відбір березового соку, що масово спостерігається нині, має й дещо інше потрактування. Звісно, як розповів начальник відділу Держуправління лісового господарства в Івано-Франківській області Руслан ОСТАШУК, згідно з чинним законодавством наші краяни мають право вільно перебувати й безплатно збирати для власного споживання ягоди, рослини, гриби тощо в лісах як державного підпорядкування, так і міжгосподарських та приватних. Це стосується і збору березового соку. Правда, не визначено максимальні розміри таких безплатних заготівель. Ці норми ще лише розробляють у Кабміні. Але правило, що для збору лісових дарів у так званих промислових обсягах, потрібно одержати спеціальний дозвіл, діє. Наскільки відомо, і в Коломийському держлісгоспі, і в Галицькому національному парку, на територіях яких спостерігається найбільший попит на березовий сік, такі дозволи видають.

– Питання про спецдозволи виникає лише тоді, коли йдеться про організовану заготівлю березового соку силами певних підприємств чи іншими замовниками, – роз’яснює директор Коломийського держлісгоспу іван РАВЛЮК. – Але поки що заявок на це до нас не надходило. Наразі лише ми проводимо в Хотимирському лісництві Тлумацького району підсочку (такий фаховий термін побутує в нашій галузі) беріз у промислових обсягах. Маємо згідно з відповідним договором заготовити цього року для фірми «Буковина-продукт» 25 тонн соку.

Але мушу принагідно зазначити, що здійснювати таку процедуру, яка травмує дерева, можна лише на тих ділянках беріз, котрі за віком підлягають під суцільну вирубку максимум через десять років. Робити ж це на інших березових площах категорично заборонено. Натомість що маємо назагал? Триває стихійний відбір соку без дотримання цього правила. Причому взагалі де попало. Навіть коло тих дерев, що ростуть біля сільських цвинтарів, можна помітити пластикові пляшки. Буває, що розпочинають відбір ще до початку сокоруху і продовжують його й до появи листя.

Зрозуміло, що не все і всюди можуть проконтролювати наші лісники. Але, як на мене, є й інші засоби приборкання стихії. Зазвичай сік заготовляють для реалізації. Та чи мають право заготівельники торгувати ним? Чи є в них відповідні патенти, сертифікати якості тощо? Практика показує, що продають, як правило, неочищений березовий сік. І невідомо, в які пляшки його розливають. Чи не в тих самих реалізують, в які й відібрали його? У всякому разі, навряд чи то стерильний посуд. Мабуть, тут домінує цілковита антисанітарія...

Таку саму позицію займають і екологи. Не наша справа, за словами начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області Володимира ШУЛИГИ, ганятися за школярами чи й дорослими заготовлювачами соку, котрі зазвичай ввечері розставляють пластикові пляшки, а вранці забирають їх. Але відповідно повпливати на тих, хто торгує соком то тут, то там уздовж магістралей, мали б компетентні в такій комерції органи. І це, безперечно, посприяло би зменшенню масштабів стихії. З другого ж боку, самі потенційні покупці того товару мали б розуміти, що березовий сік – це не мітла чи кошик, а харчовий продукт, тож купувати його на обочині доріг усе-таки ризиковано.

Водночас інспекція контролює, чи належно в тих чи інших господарів лісу відпрацьовано систему охорони природи, в цьому разі продуктивних деревостанів від різного роду зазіхань. Тож якщо нинішній стихійно-масовий відбір соку дійсно завдає шкоди тим березам, які не підлягають під таку операцію, то, як виглядає, саме лісникам і належало б подбати про їхній захист. Хоча, зрозуміло, навряд чи хтось у лісі зважатиме нині на таблички з приписами чи заборонами. Але все-таки...

Автор: Леся ТУГАЙ, Василь МОРОЗ, Галичина
Обговорити на форумі