Іноземні корови на фермах Перерова

У селі Перерів Коломийського району, що на Прикарпатті, на господарстві "Прут-генетик" вирощують вже вітчизняне поголів’я абердино-ангуської, м’ясної та голштинської молочної порід худоби. Племінні зразки корів нещодавно було завезено із Канади та США.

Великі чорні та менші рябі корови повагом виходять на пасовище. Підганяють череду двоє пастухів. За ними неспішно виходить із акуратних стаєнь і господар заморських корівок, Петро Книшук. "Ну хіба не красуні?, - задоволено посміхається перерівський ґазда, - он як вони у нас прижилися. Та й користь людям приносять".

Почекавши ще хвилин десять, допоки усе стадо зникло далеко в луках, пан Книшук повертається до трьох великих добротних будинків, що стоять при в’їзді в господарство. "Усе це зроблено як типова американська ферма, - пояснює Петро Васильович. - Ще на початку 1990-их нас із дружиною як молодих спеціалістів відправили у США для вивчення передових технологій ведення сільського господарства"

У Канзасі, Огайо, Нью-Йорку та Пенсильванії осягала молода прикарпатська сім’я усі премудрості нового, на той час, сільгоспменеджменту. Тоді вже мріяв Петро, дивлячись на дорідних американських корівок, що у нього в господарстві будуть такі ж або й кращі.

"Для початку ми відібрали 120 наших телиць української червоно та чорнорябої порід, - говорить Орися Книшук. - Після необхідної підготовки американські спеціалісти пересадили їм закуплені закордоном 64 ембріони голштинів, молочної породи корів.

Книшуки розповідають, що порода ця, хоча й не нова (виведена у 1861 році – авт.), проте, завдяки офіційним змаганням і встановленню рекордів по надоях, корови були спочатку найпопулярнішими серед молочних порід США й Канади, а згодом завоювали світ. Цим тваринам належать усі світові рекорди молочної продуктивності.

Як ветеринар за фахом, покутський ґазда добре все розрахував, і тепер у "Прут-генетику" чимало телят, які через кілька місяців вже почнуть давати Книшукам прибутки. Молоді телиці доїтимуться, а бичків продаватимуть у Києві на аукціоні.

"Голштини - порода пізньоспіла, - мовить пан Петро. Вони закінчують рости тільки у 72-місячному віці. Середня вага корів американської селекції - 710 кілограм". Але для таких результатів потрібна відповідні збалансовані та збагачені вітамінами і мінералами корми, які Книшуки завбачливо готують для заморських тварин. Змішавши пшеницю, кукурудзу, ячмінь, соєву та соняшникову макухи, мелясу, отримують у перерівському господарстві смакоту для рогатих голштинів, а ще сіно, грубі корми, силос і, звичайно, свіжа зелень улітку.

Тим часом пані Орися із гордістю показує новенькі доїльні апарати та труби через стайню. Це молокопровід, по якому свіже молоко надходить до холодильника. Усе просто й зручно й вигідно: 50 корівок за раз може подоїти одна людина. Зараз господарство перейшло на двохразове доїння голштинів. Як мовить господиня, доїти три рази, як це роблять переважно у селах, невигідно, адже корови виснажуються.

За високу якість та жирність "іноземного" молока продукцію книшукового господарства охоче купляють переробні підприємства західного регіону. Ще торік літр молока коштував тут одну гривню 30 копійок. Та й кажуть, що із голштинських надоїв дуже смачний сир.

Особливою гордістю Книшуків є м’ясні "абердини" - великі чорні корови. За словами господаря, це класична британська порода світового значення. Методом селекції за м’ясними якостями місцевої чорної худоби вона була виведена у середині XIX століття в шотландських графствах Абердин і Ангус.

Сучасні тварини мають мускулистий тулуб, короткі ноги. Телята абердинів народжуються малими, (27 кілограм бички і 25 телички), тому із родами у заморських м’ясних корів ніколи не буває проблем. Вони напрочуд добре ростуть і швидко відгодовується. Окрім того, абердини невибагливі до їжі, за що американці назвали цих корівок "дармовим м’ясом". Проте корови цієї породи майже не дояться і навіть телят годують неохоче.

Яловичину в перерівських хазяїв теж добре купляють. Пан Петро говорить, що витрат на одну голову це не покриває. Про хоча б найменшу стабільність цін годі й думати. Та покутські ґазди дають собі раду навіть в умовах не дуже сприятливих для розвитку сільського господарства.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі