Добра поезія з "Келиха сонця"

Іван Війтенко належить до когорти поетів, які бережуть усталені традиції українських класиків і успішно працюють на цій ниві. Його вірші щирі, добрі, світлі, в них живе та українська суть, яка ще збереглася в народних піснях. Бо ж нинішнє мистецтво, в тому числі й письменство, хизується своєю химерністю, чимось таким, що межує з хворобливим світосприйняттям, але чомусь подається, як еталон.

Ліричний герой Івана Війтенка — це дитя природи. Він кожен відтінок свого настрою вміє порівнювати з проявом природної стихії, свій емоційний стан він передає соковитими мазками художника-натураліста: "у мозку — хитросплетеній вощині, завівся гомінкий бджолиний рій". І водночас явища природи, завдяки вдалим поетичним засобам, набувають рис живих істот: "фіранку неба відхиляє ранок", "день келих сонця випив аж до дна, чорна спідниця криє ораницю".

Вірші Івана Войтенка — це справжня насолода для тих, хто цінує гарне українське слово. Проте слід наголосити, що автор не ставить собі за мету просто нанизати, немов коралі, гарні слівця, його поезія глибока, змістовна, вона відгукується на різноманітні злободенні теми, як, скажімо, вірш "На торжищі знецінених ідей", торкається моральних аспектів суспільства "Місто і левеня".

А нещодавно світ побачила нова збірка Івана Війтенка "Келих сонця", до якої увійшла поезія, написана протягом останнього року.

Автор: Оксана КРОХМАЛЮК, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі