|
Ярослав ЗАЙШЛИЙ
 Важкі часи переживали хлібороби Галичини, а зокрема Покуття, напередодні 20-го століття. Причиною було перенаселення села, несамови-старчальні "карловаті" господарства, яких на Покутті було понад 80% , перестарілі способи господарю-ання, не повне використання управної площі, примітивне наряддя, нешляхетні раси домашніх тварин, збут родуктів забезцін на міських торговицях тощо. Але більшість цих недомагань були вислідом недостачі фахового знання та організації хліборобів. Щоправда, багато говорили про те й писали в часописах, але ніхто не вмів практично взятися за діло. Єдина "Просвіта", що постала в другій половині 19-го століття, старалася своїми читальнями по селах і популярними книжечками розбудити село, але то була крапля води в морі.
На щастя, знайшлося кілька (шість) священиків, що взялися за поправу долі селян своєї округи. Вони зійшлися в 1899 році в місті Олеську і заложили господарське товариство "Сільський господар". Успіх був такий, що вже по трьох роках це товариство перетворилося в "Крайове господарське товариство "Сільський господар", що згодом відкрило свою централю у Львові й почало видавати популярні сільсько-господарські книжечки, календарі і часопис-місячник "Господарська часопись", яка пізніше змінила назву на "Сільського господаря". Наче гриби по дощі почали творитися філії Сільського господаря" по містах, які закладали по селах кружки "Сільського господаря" з різними секціями. Коломия була одною з перших філій у краю й залишилася однією з передових до кінця свого існування.
Швидкий ріст т-ва, "Сільський господар" завдячував своїм провідним мужам, як д-р Евген ОЛЕСНИЦЬКИЙ, які зуміли не тільки організувати та навчати, але відразу започаткували такі корисні для селян акції, як убезпечення на випадок загибелі худоби, достава расових розплідників с.г. тварин, доброякісне насіння, штучні добрива, а навіть сільськогосподарські машини. Заснований у Львові "Крайовий союз господарсько-торговельних шілок" використовував підбудову т-ва "Сільський господар" для своїх комерційних, а навіть фінансових акцій, як збирання ощадностей та позики селянам. Союз мав свої склади в більших містах Галичини, між іншим і в Коломиї. Завдяки цим акціям почали при кружках "Сільського господаря" творитися крамниці-роздільні насіння і добрив, які потім перетворилися в кооперативні крамниці, збірні молока з кружлівками, що дали почин кооперативним кредитівкам.
За австрійських часів, завдяки заходам провідників, т-во "Сільський господар" дістало було субвенції від уряду, а навіть включене було в державну програму розбудови сільського господарства Галичини, і в тій ролі розділювало державні запомоги у випадку стихійних нещасть, а в часі першої світової війни переводило відбудову знищених сіл.
Під час короткого існування Західної Народної Республіки т-во "Сільський господар" частинно перебрало було функції сільсько господарської влади, але після її упадку опинилося в пропасті польської дійсности. Нова польська влада спершу закрила т-во "Сільський господар" та "опечатала" бюра централі, але в 1920 році дозволила йому далі працювати, тільки не давала тих привілеїв, які т-во мало за Австрії. Позбавлене всіх підстав до життя, т-во "Сільський господар", у співпраці з іншими установами й особистостями галицької суспільности, почало думати про власну, українську, економічну базу - плянову розбудову кооперації. Колишній стипендист т-ва С.Г. інж.-агр. Юліян ПАВЛИКОВСЬКИЙ (голова т-ва в 1927-29 , рр.) виготовив плян розбудови всіх родів кооперації в Галичині, і той плян успішно переведений був у життя. Вислідом того була "Кооперація для загального закупу і збуту" з "Центросоюзом" на чолі та з "Окружними союзами кооператив" і сільськими кооперативними крамницями, Крайовий молочарський союз "Маслосоюз" з відділами в округах, районовими молочарнями і збірнями молока по селах, "Центробанк" у Львові з українбанками по містах і кредитівками по районах. Коломия, очевидно, не стояла позаду і займала одне з кращих місць в кооперативній мережі краю, хоч не була така багата, як подільські округи. В Коломийщині не було села, де не було б хоч одної кооперативної крамниці. В Коломиї був добре зорганізований "Окружний союз кооператив", якого першим директором був Михайло ОБРІЗКІВ, родом з Мишина, а після нього Михайло БЕРЛАД з Видинова. Йому і його товаришам-директорам - інж. Д.МИХАЙЛЮКОВІ, О. БАБ'ЮКОВІ і М. ТРЕТЯКОВІ завдячував ОСК свою сильну організаційну мережу в Окрузі. Гордістю Союзу був гарний новий дім при вул. Собєського в Коломиї.
Другою окружною установою в Коломиї був відділ Маслосоюзу з директором Володимиром ЛЕВИЦЬКИМ і організатором Я.КУРИЛЮКОМ. То був один з найсильніших відділів у краю, не лише завдяки доброму проводові, але й тому, що Коломийщина була годівельним районом з великою кількістю сіножатей і пасовищ. З-поміж шістьох районових молочарень Коломийщини, якими опікувався Відділ, три були найкращі в Галичині. То були Балинці, Коршів, а пізніше й Видинів. Мали вони власні модерні приміщення - доми з ясним електричним струмом та наймодернішими машинами. Останні три райони: Княждвір, Печеніжин і Перерів були слабші, але теж під організаційним оглядом не приносили стиду Коломийщині. Відділ Маслосоюзу в Коломиї мав не лише нагляд над працею і збутом продуктів молочарень, але навіть мав власну бриндзарню в Жабю на Гуцульщині.
Окружним осередком кредитової кооперації в Коломиї був українбанк "Покутський союз", що теж мав гарний новий дім при одній з найкращих вулиць Коломиї. Директором Покутського союзу був Іван ПАШКЕВИЧ, а гганізатором Б. ЯХНО. Вони гідно репрезентували українську кредитову кооперацію, що вела власні банкові справи та опікувалася кредитівками в pайонах.
Коли мова про українську кооперацію Коломийщини, треба згадати теж міську кооперацію, яка теж мала чим похвалитися:
1. "Народна торговля", - найстарша українська кооперативна установа і Галичині, а одночасно найкраща споживча крамниця, що містилася, при головній вулиці в Коломиї;
2. "Покутський господар" - торгівля залізними товарами, машинами, а також насінням і штучними добривами;
3. "М'ясозбут" - кооператива для виробу і продажу м'ясних продуктів;
4. "Жіночий базар" - кооператива для закупу і продажу виробів народного та жіночого мистецтва, а також жіночої конфекції;
5. "Гуцульщина" - кооператива для закупу і продажу народного, а головно гуцульського народного мистецтва;
6. "Де-Ко" - кооператива для виробу меблів.
Згадуючи всі ці коломийські кооперативні установи, мимоволі згадується веселий спомин з молодих літ. На українському костюмовому балю в Коломиї першу нагороду дістала дівчина - кооператорка, якої костюм представляв українські кооперативи в Коломиї. Гарно вишита сукенка була оздоблена - назвами кооператив. Поясом був "Окружний союз кооператив", над ним спереду "Маслосоюз", під ним "Жіночий базар", а заду "М'ясозбут".
Вертаючись до т-ва "Сільський господар" в Коломийщині/греба сказати, що свій гарний розвиток коломийська філія завдячувала ось яким корисним новинам: перед першою світовою війною Покуття було наче "гніздом" нової радикальної партії, що мала на меті "звергти темноти ярмо". Душею цеї партії був д-р Кирило ТРИЛЬОВСЬКИЙ, "Січовий батько", творець славних "Січей" по селах, які в часі війни дали найбільшу кількість українських січових стрільців. Отже населення Покуття було стосунково більше свідоме й горнулося до всього, що означало поступ.
Другим важним чинником розвитку т-ва С.Г. в Коломийщині було те, що на терені філії, в селі Коршеві був маєток Головного т-ва "Сільський господар" у Львові з імпозантним будинком-школою, в якій відбувалися різні с.г. курси окружного, а навіть крайового характеру. Фундатором цієї школи був Митрополит Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ, що закупив маєток польського поміщика, землю розпарцелював коршівським селянам, а осередок - двір подарував т-ву "Сільський господар" на господарську школу. Коломийська філія, очевидно, найбільше з того користала.
Третім важним чинником було українське священство Коломийщини. Як вище згадано, священики були основниками т-ва "Сільський господар". Сільські священики мали при церквах стосунково великі господарства, що їх старалися вести якнайкраще, не лише для власного доходу, але й для доброго прикладу селянам, які часто більше шанували своїх парохів за те, що були добрими "ґаздами". Закладаючи кружки "Сіль, господаря" та повчаючи селян краще господарювати, священики збільшували свій престиж серед "зрадикалізованих" селян і навертали їх до Церкви. Одним з передових священиків був о. митрат Тит ВОЙНАРОВСЬКИЙ, парох і голова кружка С.Г. в Балинцях, перший голова філії С.Г. в Коломиї, а врешті голова крайового господарського т-ва С.Г. у Львові. Він дав Балинцям сильні господарські підвалини, завдяки яким Балинці стали під господарським оглядом найбільш передовим селом Галичини. Тут також треба згадати з признанням таких священиків, як о. Н.ҐОЯНЮК із Залуча - довголітній голова філії С.Г. в Коломиї, о.МАЙКОВСЬКИЙ з Княждвора, о.БАХТАЛОВСЬКИЙ із Стопчатова, о.ЧУБАТИЙ з Перерова, о.МИХАЙЛІВ з Товмачика та кілька молодих священиків з гірських районів.
Тереном діяння філії "Сільського господаря" в Коломиї був Коломийський повіт з додатком декількох сіл сусідніх повітів, об'єднував біля 100 місцевостей, в тому три містечка - Печеніжин, Яблонів і Гвіздець, в яких до першої світової війни були окремі філії С.Г., як вислід співпраці з владою, як вище згадано, перестали вони діяти під польською окупацією.
Крім чисто українських сіл, були в повіті дві німецькі колонії: Баґінсберґ і Маріягільф і три нові "злосливі новотвори" на здоровому українському тілі - польські оселі: Сьвєнти Юзеф, Сьвєнти Станіслав і Сьвєнти Міхал.
Терен Коломийщини цікавий і різноманітний, але важкий для піднесення господарського рівня. Майже кожне село іншого роду. Довкола Коломиї, обабіч Пруту, менші села з доброю почвою і розвиненим садівництвом та городництвом, але перенаселені і здані на побічний зарібок у місті. Дальше долиною Пруту більші, багатші села з різними с.г. культурами. На північ від Пруту терен переходить у збіжеві райони, а на південь підгірські села з плитким, кам'янистим ґрунтом, де переважала годівля худоби й овець. У гірських районах трапляються великі й багаті села, як Березови (Вижний, Середній і Нижний) або Космач, що мали вже марку літниськових ресортів, а побіч них малі, убогі села, як Рунґури, Слобода Рунґурська, Ланчин та ін., яких мешканці заробляли працею в лісах і "фірманкою" - звоженням дерева з лісу до тартаків. Тож залежно від терену, кожне село мало свої потреби й болячки, до яких треба було пристосувати працю "Сільського господаря", що мав у своєму статуті не тільки поліпшувати сільське господарство, але й заступати інтереси українського селянства.
Як вище згадано, першим головою коломийської філії "Сільського господаря" був о.Тит ВОЙНАРОВСЬКИЙ. В усій Коломийщині було перед першою світовою війною 40 кружків С.Г., тобто лише в половині сіл. Філія і кружки користали з усіх "благ", що їх давала централя у співпраці з урядом. При кружках були секції машинові, секції обезпечення худоби тощо; поширювалася с.г. преса й популярні книжечки в ділянці сільського господарства, відбувалися сходини голов кружків в Коломиї, часом з доповіддю агронома з централі і т.п.
Після війни все змінилося. Відпали субвенції й організована допомога уряду. Польські "Видзяли повятове" при староствах почали закладати свої "Кулка рольніче". Використовуючи знищення сіл війною і зубожіння населення, польська влада, даючи деякі по легші, старалася ловити душі "за миску сочевиці" в дослівному значенні. Даючи добірне насіння, запомоги для закупу розплідників, дешевий цукор для годівлі бджіл узимі, повітові аґрономи при повітових Виділах узалежнювали ці допомоги від творення "Кулек рольнічих", а в останніх часах навіть дивоглядної "шляхти заґродової".
Але хоч як дивно це виглядає, програна війна мала одну добру сторону для піднесення сільського господарства Галичини. Українські військові старшини, що опинилися на еміграції в Чехії, вступали на агрономічні студії в новозаснованій "Українській господарській академії" в Подєбрадах. По кількох роках Академія випустила цілий ряд інженерів-аґрономів, головно наддніпрянців, які "верталися" до Галичини і працювали у філіях С.Г. передаючи їм своє знання, захоплення працею для народу і патріотизм своїй новій Галицькій батьківщині, не зважаючи на труднощі, як мінімальна винагорода, новий терен, що ще не бачив агронома, а також перешкоди польських властей.
Таким першим аґрономом філії "Сільського господаря" в Коломиї був інж. Василь ДМИТРЕНКО, полтавець, що вступив до праці в 1928 році. Багато труднощів мусів він перебороти, усвідомлюючи людей та установи про конечність агрономічної праці для піднесення добробуту села, від якого великою мірою залежав успіх праці саме цих установ, як молочарні. кооперативи тощо. Тож ці кооперативні установи повинні фінансувати агрономічну працю філії "Сільського господаря", яка не мала власних фондів ані доходів, віддавши кооперації все, що мала перед війною.
З великою допомогою інж. ДМИТРЕНКОВІ прийшов голова філії радник Володимир КОБРИНСЬКИЙ, почесний член Головної ради "Сільського господаря" у Львові, а одночасно куратор маєтку С.Г. в Коршеві. Він був теж основником і директором музею "Гуцульщина", в коломийському Народному домі. Під час війни він був якийсь час особистим ад'ютантом австрійського цісаря Франца Йосифа І. То була високоідейна людина залізного характеру, готова до посвяти й оборони справедливої справи. Його повага й суспільне становище в Коломиї були запорукою успішної праці інж. ДМИТРЕНКА.
Другою особистістю крайового характеру була Олена КИСІЛЕВСЬКА, сенаторка польського сенату, що видавала журнал "Жіноча доля", а пізніше і другий, "Жіноча воля" для сільського жіноцтва. Згодом вона була головою філіяльної Секції сільських господинь, а також головою Головної секції сільських господинь у Львові, її енергія, захоплення працею і любов сільського жіноцтва були подиву гідні.
Забезпечений скромною платнею від Окружного союзу кооператив і приміщенням для бюра в будинку того ж Союзу інж. ДМИТРЕНКО взявся з запалом до праці і перш за все старався відновити кружки С.Г., що існували за австрійських часів. Знайшов їх всього п'ять.
Перебуваючи лише два торгові дні в бюрі, агроном решту тижня, з неділями включно, мандрував по селах, щоб пізнати умовини і стан господарств, обговорювати актуальні справи, полагоджувати організаційні й закладати нові кружки С.Г. Одночасно почав організувати польові досвіди із штучними добривами і новими методами управи ріллі. Тому що Коломийщина була годівельним районом, він присвятив багато уваги плеканню рогатої худоби для піднесення молочности корів, від якої залежатиме успішна праця молочарень. На Поділлі була вже започаткована контроля молочности корів - ідея, що прийшла з Данії, зразкової молочарської країни. То була організована систематична опіка над молочною худобою, що полягала на точному приписуванні кожній корові денної пайки поживи, залежно від її ваги і кількости видоюваного молока. Цю працю почала філія в 1931 році в районі Балинецької молочарні, і скоро поширила її на п'ять інших районів молочарень в Коломийщині. Молочарні оплачували контрольорів молочности, вишколених філією С.Г. в Коломиї. Висліди були подиву гідні, корови прибавляли молока вдвічі, або й більше, часом навіть при зменшенні коштів живлення. Це заохочувало господарів і молочарні поширювати цю важну ділянку. Молочарні або кружки С.Г. почали заводити бугаїв симентальської (швайцарської) раси, а агроном помагав їм поліпшувати стайні, вирощувати підрасований молодняк, впроваджувати нову пашню тощо. Незабаром у славних Балинцях появилася гарна расова худоба, стайні побілені в середині з великими вікнами і вентиляторами, лани люцерни, пашних буряків і пожнивних мішанок - це все було в членів секції контролі молочности в Балинцях та ще в двох сусідніх - Бучачках і Трофанівці, хоча в інших селах, де не було контролі, це була "невидальщина". До цих успіхів у балинецькому районі, що були гордістю інж. Дмитренка і піднесли його престиж у повіті, багато причинилися такі особи: справник районової молочарні Іван МИКИТЮК, учитель ДРАГАН, голова кружка С.Г. в Балинцях КОРБУТЯК і контрольор молочности В.САЛІНСЬКИЙ.
Другим полем діяльности інж. ДМИТРЕНКА було пасічництво, досить численне в Коломийщині. Він навчав пасічників будувати модерні "українські" вулики й господарювати в них, впроваджував медодайні рослини на невжитках та організував доставу дешевого цукру для підгодівлі бджіл у зимі. Започаткував теж зразкову пасіку в КОСТИНЮКА таки в самій Коломиї.
Користаючи із шкільного приміщення в Коршеві, філія, в порозумінні з централею С.Г. у Львові, зорганізувала в 1929 р. крайовий тримісячний курс для вишколу контрольорів молочности і сільських господарських референтів, з якого скористало 60 учасників. На другий рік філія провела 4-тижневий курс для своїх контрольорів молочности.
В 1930-1931 рр. восени філія влаштувала свято обжинків у Коломиї при великій участі селянства. Після Служби Божої в церкві, йшли походом господарі з косами, господині з серпами, їхали с.г. машини та вози з алегоричними осягами - продуктами. На площі Народного дому промовляли делегати централі та інших установ. Польська поліція дуже перешкоджала і заборонила такі "демонстрації" в майбутньому.
Одною з останніх важних ділянок праці філії С.Г. під проводом інж. ДМИТРЕНКА був "Хліборобський вишкіл молоді" (Х.В.М.) - нова ідея, взята з американських "4-Г клюбів" фермерської молоді, у стадії акліматизації в Польщі під назвою "Пжиспособєнє рольніче". То була система фахового вишколу сільської молоді шляхом змагань за найкращий вислід. Гуртки 7-15 змагунів, хлопців і дівчат, після теоретичного приготовання на окремих зимових курсах в кожному селі, приступали з весною, всі одного дня, до змагань на власних грядках з тією самою рослиною (прим, пашний буряк першого року) і вели при тому відповідні записки щодо виконаних праць і спостережень в розвитку рослин, доповнювали своє знання на періодичних сходинах гуртка під проводом свого "передовика", вишколеного взимі на окремому курсі для передовиків. Тричі в сезоні переводив інструктор-агроном оцінку праці кожного змагуна, а при кінці відбувався спільний збір урожаю з кожної грядки, важення й обчислювання коштів продукції. Закінченням змагань була місцева вистава вислідів праці змагунів, а вкінці повітова вистава в Коломиї з нагородами для найліпших змагунів. Вишкіл тривав 4 роки із щораз труднішими змаганнями, як вирощування поросят чи телят.
Цю важну працю почав інж. ДМИТРЕНКО в 1932 р. в 5-х селах - Шепарівці, Перерів, Раківчик, Княждвір і Печеніжин, але то були молоді господарі, які переводили досвіди із штучними добривами. Аж восени зорганізований був правдивий Х.В.М. у п'ятьох згаданих селах з додатком Коршева, Стопчатова, Пилипів і Ключева Малого, разом 9 сіл-гуртів. Взимі влаштувала філія курс для передовиків гуртків і короткі сільські курси для змагунів. Але обслужити їх солідно, побіч інших важних ділянок, було одному агрономові неможливо, І тоді якраз, за словами інж. ДМИТРЕНКА, "наче з неба впав" я - автор цих рядків, вернувшись саме до батьків у Коломиї, після закінчення університетських студій агрономії в Кракові та після практики в с.г. досвідній станції, в с.г. шкільництві і молочарстві. То був 1933 рік - час великої господарської кризи, званої на цьому боці "депресією", тож виглядів для мене на працю не було. Я зголосився на безплатного інструктора Х.В.М.при філії С.Г. в Коломиї. Голова філії радник Володимир КОБРИНСЬКИЙ приняв мене по батьківськи, тим більше, що я був шкільним товаришем його сина (якого пізніше вбили німецькі "визволителі"). Радо привітала мене теж сенаторка КИСІЛЕВСЬКА, зокрема тому, що я, уродженець Коломийщини, вже змалку "вріс корінням у терен", як вона казала, і не потребував пристосовуватись. З моїм новим "шефом" інж. ДМИТРЕНКОМ ми скоро заприязнилися, до чого багато причинилася його щира українська душа та погідна й весела вдача. Єднала нас любов до українського села, праця для нього і поборювання труднощів, а їх було занадто багато. Філія не те що не могла винагороджувати за працю, але навіть не звертала коштів подорожування по повіті. Тож мої батьки мусіли купити мені ровер для щоденних виїздів у терен. І так почалася моя праця, без неділь і свят, бо якраз тоді можна було зібрати :елян для доповіді чи зборів, їдучи ровером гористими, болотнистими дорогами, або несучи ровер на плечах, як болото обліплювало колеса, падав }ощ, а ще й до того вночі. Вдосвіта треба було виїздити, щоб на час приїхати в село, зробивши не раз 20 кілометрів дороги ровером, походити цілий день по грядках змагунів Х.В.М., а увечері вертатись до дому, виконуючи той самий "спортовий подвиг". Узимі треба було їхати саньми (якщо село їх вислало по мене), або йти кілька кілометрів пішки до найближчої залізничної станції і цілий день держати доповіді або курс у зимній, неопаленій читальні. Ночувати доводилося в стодолах, де миші бігали по голові, не згадуючи інших нічних гостей із світу насікомих. Дивлячись тепер на це з перспективи половини століття, важко повірити, що можна було це все витримати. Чи хтось із теперішніх випускників університету хотів би так працювати, як робили ми "за давніх добрих часів"?...
Мимо всіх цих труднощів, праця з сільською молоддю, від якої я був всього кілька літ старший, захоплювала мене щораз більше. Піонерська праця в цій новій ділянці і гарні висліди цього першого року дали у висліді нових 30 гуртків Х.В.М. на другий рік. Солідна підготова взимі на курсі передовиків у Коршеві і в кожному селі для змагунів та систематична праця в сезоні дали незвичайні висліди, яких фіналом була імпозантна вистава в коломийському Народному домі, з показами продуктів і діяграмами, при участі представників кружків С.Г. з усього повіту, окружних установ та особистостей Коломийщини. Ці осяги поставили Х.В.М. в осередку зацікавлення не тільки сіл, але й усіх українських установ та принесли неабияку славу філії С.Г. в Коломиї. Тоді філія признала мені вперше скромну платню, яка все таки була менша, ніж половина платні сільського вчителя
На моєму першому з'їзді агрономів С.Г. у Львові я вперше побачив головного директора централі С.Г. інж. д-ра Евгена ХРАПЛИВОГО, що був одночасно членом Ради Ревізійного союзу українських кооператив, а пізніше теж сенатором. Крім цього він був визначним автором, публіцистом, ідеологом С.Г. та ентузіястом-піонером праці над сільською молоддю. Перед з'їздом він щиро, по-товариськи розмовляв зі мною кільканадцять хвилин, дарма, що я був між агрономами наймолодший віком і працею в С.Г. (Я теж був учнем його брата Івана, що в Коломийській Гімназії вчив греки, логіки і стенографії). Д-р ХРАПЛИВИЙ зробив на мене незвичайне враження і дав мені надхнення до праці для українського села, яку я не покинув до кінця існовання "Сільського господаря". Не снилося мені тоді, що за не цілих дев'ять літ він відступить мені своє директорське крісло в централі С.Г. у Львові, ставши головою цього Товариства.
Маючи двох агрономів, праця філії С.Г. в Коломиї сильно пожвавилася. Число кружків С.Г. зросло до 70, а при них відновлено чи засновано Секції охорони тварин (тобто обезпечення на випадок загибелі), Секції машинові з трієрами - машинами до чищення й сортування збіжжя і т.п.... У співпраці з сенаторкою О. КИСІЛЕВСЬКОЮ поставали секції сільських господинь, що виводили расові кури: Х.В.М. зріс згодом до 70 гуртків і став одною з найголовніших праць С.Г. в краю.
Ставши "спецом" Хліборобського вишколу молоді, організуючи його від , самих початків та ділячись досвідом на крайових з'їздах і в с.г. пресі, я був намічений централею С.Г. працювати крайовим інспектором Х.В.М. при централі у Львові. Але доля скерувала мене на інший шлях. В 1935 р. інж. ДМИТРЕНКО перейшов на працю до філії С.Г. у Стрию й одружився з тамошньою учителькою. На мене впав тягар вести всі праці і справи філії в Коломиї, які я провадив аж до другої світової війни.
На першому місці був все таки хліборобський вишкіл молоді, не лиш тому, що кожне село хотіло його, але й тому, що це була підготова нового покоління фахових хліборобів, що справно вестимуть всі ділянки сільського господарства. Польська Хліборобська палата у Львові форсувала своє "Пжиспособєнє рольніче", мала своїх інструкторів у 13 повітах, і давала насіння й нагороди змагунам і старалася тим притягнути українську сільську молодь. Т-во "Сільський господар" паралізувало цю акцію, гуртуючи біля себе здорове зерно сільської молоді, але наражуючи себе ще більше на шикани з боку влади. Про ці перешкоди й цікаві епізоди з праці Х.В.М. написав я ширше у своїх споминах у збірнику "Над Прутом у лузі" (Торонто, 1961).
Не дивлячись на перешкоди, число гуртків зросло до сотні. Треба було ще бодай одного інструктора. Спроба притягнути до цього молодих студентів Коломиї не мала успіху. В 1937 р. вдалося філії дістати другого агронома - інж. Адама КОМАРИНЦЯ, що щиро заопікувався сільською молоддю в Х.В.М.
За те переплатив життям - вбили його большевики після "звільнення Галичини".
Другою важливою ділянкою праці філії була контроля молочности, що збільшилася включенням Видинівського району, Снятинського повіту, на вимогу Маслосоюзу та в порозумінні із Снятинською філією С.Г. Треба було окремого окружного контрольора в Балинцях. Тому що молочність корів залежить великою мірою від раси, філія звернула особливу увагу на розплідників - бугаїв і вирощування молодняку. В 1938 р. районова молочарня в Балинцях, у співпраці з філією С.Г. в Коломиї, влаштувала велику виставу худоби, охопленої контролею молочности. На виставу прибули представники Хліборобської палати і Маслосоюзу. У висліді цієї вистави Хліборобська палата признала 30 корів доброї раси й молочности як добрий расовий матеріял і "закульчикувала" їх, тобто включила їх до урядової програми т.зв. "зародових книг", з метою вирощування расових бугаїв і молодняку. Започатковано теж "кульчикування" телят від цих корів у Балинцях. То був великий, довго очікуваний крок уперед.
Праця над годівлею худоби та інших с.г. тварин набрала значення тому, що українська кооперація для загального закупу і збуту, при помочі окружних союзів кооператив, почала організувати збут безріг і телят. Силою закону, філія С.Г., як станова організація хліборобів, дістала урядову "концесію" на цей збут і мусіла разом з Окружним союзом вишколити на окремому курсі збутових організаторів, влаштовувати згін худоби чи безріг і брати участь у закупівлі. Сенсацією в Коломиї був "похід" сотень гусей головними вулицями до залізничної станції. Поліція мусіла припинити рух на тих вулицях.
Курячу справу, яку почав був інж. ДМИТРЕНКО, залишаючи по собі кілька зразкових курників і гнізда расових курей - "родайлендів", актуалізувала кооперація, закуповуючи яйця не на кількість, а на вагу, примушуючи тим господинь годувати расові "несучки". Для цього філія організувала доставу расових курчат-одноднівок, що приходили поштою в окремих картонах з вентиляцією і своїм "цвіріньканням" дивували залізничників і поштовців, які ще такого не бачили.
Організований збут безріг спонукав філію поширювати секції годівлі безріг, що вдержували розплідників-кнурів раси "великої білої англійської", т.зв. "бейконової", на яку був великий попит за границею. Філія роздавала членам секцій расові льошки, за які господар мав віддати дві льошки, дочки тієї, яку дістав. Тим способом праця поширювалася дуже успішно. Для ведення її мусіла філія найняти окремого організатора-інструктора, яким став Іван АТАМАНЮК, кол. передовик "Х.В.М. із Стопчатова.
Великим надбанням для філії, а одночасно й для піднесення її престижу, було прийняття ветеринарського лікаря Юрія ЧАЙКОВСЬКОГО, який ветеринарними курсами та лікуванням тварин здобув собі велику популярність і приватну практику. У 1938 р. влаштувала філія ветеринарно-годівельний курс у Коршеві.
Щораз актуальнішою була справа секцій сільських господинь. Голова філіяльної Секції господинь сенаторка Кисілевська почала видавати журнал "Жіноча воля", що став офіційним органом Головної секції господинь при централі С.Г. За ініціятивою сенаторки філія влаштувала в 1937 р. в Коршеві курс шиття і трикотарства, а в 1938 р. курс куховарства для дівчат. З тих курсів користали дівчата також із сусідніх повітів.
В ділянці управи ріллі, філія переводила польові досвіди з різними сортами збіжжя та штучними добривами у співпраці з фабрикою цих добрив у Калуші.
Села в долині Пруту і близько Коломиї були пригожі для садівництва й городництва. Закладаючи секції садівників, філія організувала доставу щеп овочевих дерев і давала фахові поради на місці де і як їх садити. Кілька секцій набули оприскувачі для боротьби з хворобами і шкідниками саду.
Навіть шовкопрядкою зайнялася філія С.Г., роздаючи насіння білої морви, листки якої - єдина пожива шовкопрядки. Живоплоти з білої морви дуже підносили вигляд села і були дешевим плотом, що ніколи не псувався. Кокони шовкопрядки збувала філія або міняла за готовий сирий шовк.
Під оглядом організаційним мережа т-ва "Сільський господар" значно розрослася і дійшла до 96 кружків і сотень різних секцій. Треба було секретарки до ведення книговодства і полагоджування поточних справ. На місці одного колись інж. ДМИТРЕНКА працював тепер цілий "штаб" два агрономи, ветеринарний лікар, секретарка, інспектор контролі молочности і організатор секцій годівлі безріг. Треба було ще інструкторки доя секцій сільських господинь, але політичні події не дали можливости здійснити цей плян.
Мимо всього двом агрономам важко було частіше бувати в 96 селах, де були кружки, тому зорганізовано періодичні районові сходини кружкових голів які обговорювали проблеми району і узгіднювали працю.
Модернізуючи працю, філія закупила проекційний апарат і 16 серій прозірок з усіх ділянок сільського господарства. Це "кіно", оголошуване друкованими афішами, мало такий успіх, що залі читалень "Просвіти" не могли змістити всіх зацікавлених. Але для агронома то був додатковий труд: носити прожектор, кільканадцятифунтовий акумулятор і 2-метровий зрульований екран.
Дуже помічними були теж моделі зразкової гігієнічної стайні для худоби і свинюшника, моделі яких я сам "змайстрував" і демонстрував при доповідях по селах. Цими моделями зацікавилися були навіть сільські майстри, щоб будувати "по-новому".
Т-во "Сільський господар" старалося продовжувати гарну традицію свята обжинків по селах, пов'язавши їх із святом "Сільського господаря", але влаштувати таке свято в 96 селах було двом агрономам неможливо. На щастя, мені прийшла добра думка написати готовий "сценарій" для такого свята на селі. В програму його входили дві інсценізації: деклямація "Гей воли, чого ж ви стали" з плугатарем і плугом на сцені і пісня з часів панщини "Спи дитя моє", що її співає молода мати, колишучи дитятко. Коротка доповідь і ще кілька пісень доповнювали програму. Цілу програму виконували змагуни Х.В.М. В декотрих селах успіх був несподіваний. Змагуни були горді, що самостійно перевели це свято і набрали більше самопевности до дальшої суспільної праці, а батьки й ціле село були зворушені, що їх діти гарно це влаштували.
Успішна праця і щораз тісніша співпраця з кооперацією забезпечила філію потрібними фондами, але одночасно узалежнювала її від проводів ко оперативних установ. Хоч вони ставились до філії прихильно, а до агрономів дружньо, по-товариськи, то все таки хотілося зробити філію незалеж ною і здобути фонди на освітню працю, якою кооперація не була безпо середньо зацікавлена. Філія звернула увагу на обезпечення на випадок загибелі.с.г. тварин, що так гарно розвивалося за Австрії, але вже при перших кроках влада заборонила т-ву С.Г. вести цю акцію і передала її молочарській кооперації - Маслосоюзові.
Остання акція "Сільського господаря" напередодні другої світової війни була організація "Секцій охорони праці", свого роду "юнії" лісових візників (фірманів) - малоземельних селян, що звозили дерево з лісу до тартаків. Дуже при тому використовувало їх державне правління лісів наспілку з власниками тартаків. Перші кроки цієї організації в Коломийщині дали добрі висліди, а деякі надлісництва навіть прихильно поставилися до неї. Але дуже скоро польська влада заборонила цю "нелегальну" організацію, а навіть арештувала деяких голів кружків С.Г. і членів цієї секції.
Напередодні війни нависли над т-вом "Сільський господар" і над усією українською кооперацією важкі хмари. Польща, залякана кольосальним розвитком українських кооперативно-господарських установ, виготовила проект закону для позбавлення всіх тих установ їх центрального проводу, дозволяючи лише малі, воєвідські централі, тобто у Львові, Тернополі і Станиславові, без права виходити поза межі своєї діяльносте або переводити спільні акції. То був великий удар - параліч української економії краю.
Та не дочекалась Польща перевести в життя цей чортівський плян знищення українських господарсько-кооперативних установ краю. Воно прийшло з іншого боку. "Доблесна армія" принесла совєтський режим, який спочатку толерував т-во "Сільський господар", здезорієнтований тим, що в Совєтах якась організація мала таку саму назву. Але скоро т-во С.Г. було зліквідоване, як "буржуазна установа, що працювала з польськими поміщиками на шкоду трудящих села".
Тут мушу завважити, що на цілих 6 літ своєї праці у філії С.Г. в Коломиї я не бачив ні одного польського поміщика, а єдиний українець поміщик Коломийщини, д-р ЛЕВИЦЬКИЙ у Коршеві співпрацював з філією - давав безплатну лікарську опіку курсантам у Коршеві та картоплю для них і опал.
Всі думали, що нова "українська влада" покличе мене на повітового аґронома не лиш тому, що я українець, але й тому, що я добре знав терен і людей, працюючи довгий час в господарському секторі повіту, але "для задержання тяглости праці" повітовим агрономом "Української Радянської Республіки" в Коломиї залишився поляк, який лише півтора року займав це становище і навіть не вмів говорити по-українському, а всі фонди для розбудови сільського господарства в повіті роздавав польським поміщикам "на шкоду трудящим села".
Мене прийняв до праці Окружний союз кооператив у Коломиї після дружньої поради совєтського знавця тамошніх умовин що я агроном, бо нові аграрні порядки (колгоспи, радгоспи) викличуть реакцію села, зменшення продукції та недотягнення у здачі с.г. продуктів, а відповідальність за те впаде в першій мірі на агронома, тим більше, якщо він "буржуазний націоналіст із західних областей". Тож з агронома став я в Окружному союзі кооператив спершу статистиком, згодом торгівцем худоби і збіжжя, членом управи міських м'ясарень і фабрички мармеляди. Це все протягом трьох місяців мого життя в "червонім раю".
Окружний союз кооператив теж змінився до непізнання. В першу чергу дістав він комісара жидівського походження, що був армійським "політруком", мав українське аристократичне прізвище ВИШНЕВЕЦЬКИЙ і говорив доброю українською мовою Полтавщини. Він негайно приймав до праці в Союзі жидів, кол. приватних купців, що тепер утратили свої верстати праці. Назовні Окружний союз зискав на значенні. Членство сильно зросло, бо кожний селянин мусів тепер купувати і збувати свої продукти в кооперативі. тож мусів бути її членом. Окружний союз дістав "монополь" на всю торгівлю в окрузі. Приватна торгівля перестала існувати, тож Окружний союз мусів забезпечити не тільки села, але й міста всіми консумпційними товарами, скуповуючи а навіть переробляючи сирівець. Практично беручи, кооперація для загального закупу і збуту мала лише одного сильного конкурента - могутній чорний ринок, з цілою армією спекулянтів, що на перегони з товаришами армійцями" з "нарядами від міського управління" викуповували всі рідкісні продукти, як взуття, вовняні матерії, а також м'ясо що їх можна було потім дістати "на пасок" по дуже високій ціні. Тож помалу кооперація з добровільної організації для боротьби з визиском, перетвори лася в примусову підбудову влади для визиску селян, які мусіли віддавати всі свої продукти, а діставали за те безвартісні папірці - рублі. На реакцію не треба було довго чекати. Безріг не стало зовсім, а решта с.г. продукції меншала з дня на день. Почалося пошукування "жертвенних козлів", арешти, вивози на Сибір, розстріли. Тоді то й загинув інж. КОМАРИНЕЦЬ пострілом в потилицю енкаведиста. І так усе економічно-господарське життя Західної України, що було так гарно розвинулося і відродило цілий край - живцем погребано.
Під час короткої німецької окупації Галичини українські господарські установи заблисли новим життям. Не з якоїсь приязни до українців, тільки з холодного розрахунку, німці дозволили цим установам працювати, розуміючи велике значення сільського господарства для виживлення країни у воєнному часі. Львівську Хліборобську палату, що давніше була би "з'їла" .. "Сільського господаря", обсадили тепер колишні агрономи С.Г. на чолі з головним директором палати д-ром Е. ХРАПЛИВИМ, кол. головним директором централі "С.Г." у Львові, а тепер одночасно головою централі.
"Українську хліборобську палату", що крім цієї офіційної назви мала тризуб на своїй печатці, німці скоро перемінили на свою, державну, а потім "Дистриктове аграрне бюро" з німецьким комісаром на чолі. Але завдяки дипломатії д-ра ХРАПЛИВОГО вся дирекція й працівники залишилися ті самі до кінця її існовання. Т-во "Сільський господар" було признане офіційною становою організацією хліборобів, підпорядкованою Хліборобській палаті. Головним завданням Хліборобської палати було вести т.зв. "боротьбу за врожай", що практикувалася у воєнному часі в Німеччині. Це була акція, що накладала точно означені завдання у вибраних сільсько-господарських ділянках, найважливіших у воєнному часі. Для ведення цієї праці Палата мала окружних агрономів, якими були теж кол. агрономи С.Г., а в повітах повітових агрономів, пізніше навіть волосних агротехніків. Але на селах вся праця спиралася на кружки С.Г. і їх секціях. Велику ролю грали тоді кол. змагуни Хліборобського вишколу молоді, хоч сам Х.В.М. наче завмер, заступлений цілою мережею с.г. шкіл. Тоді то і шкільний будинок С.Г. в Коршеві діждався свого призначення - відчинена була в ньому державна с.г. школа.
Філія "Сільського господаря" в Коломиї піднесена була до "Окружного т-ва Сільський господар", що мало під опікою повітові філії С.Г. у Снятині, Городенці й Косові. Окружним агрономом С.Г. був інж. ОРЕЛ, один із старших агрономів "наддніпрянців" С.Г.
Хоч назовні виглядало, що С.Г. став наче півурядовою установою, то в практиці він був позбавлений всяких прав заступництва інтересів українських хліборобів, що було чи не -найважнішим його завданням в конституційній Австрії та в "демократичній" Польщі. Т-во "Сільський господар" мусіло тепер переводити акції допомоги селянам у важкому воєнному часі, щоб зиживити себе, свою сім'ю і цілий край. Дарма, що с.г. продукція сильно змаліла під час совєтської окупації, та що німецький наступ знищив багато врожаю, німецька військова влада накладала й безпощадно стягала з кожного селянина контингент с.г. продуктів. Голодні німці відбирали селянинові все збіжжя, не лишаючи навіть насіння, а за невиконання контингенту німці гостро карали. Господареві в Перерові, який не міг віддати всього контингенту, німці підпалили ціле обійстя, а його малу донечку, що плакала, кинули в огонь. Бідні селяни Підгір'я пухли з голоду, як 10 літ тому в Совєтській Україні, і мандрували до багатшого Поділля, щоб заробити, заміняти або хоч вижебрати хліба. Вертаючись з клуночком додому, неодин з них потрапляв у руки німецької поліції і як "спекулянт" мандрував на примусову роботу до Німеччини.
Очевидно, в таких умовинах не могло бути якогось спротиву, але з часом селяни пристосувалися до нових обставин і робили так, щоб був "і вовк ситий і коза ціла". І так у дальших роках німецької окупації селяни, пізнавши німецьку тактику, самі навчилися господарювання в "Новій Европі", такій реклямованій німцями. У висліді в році 1943/44 сільське населення Коломийщини відживлялося краще, ніж коли небудь перед тим. Нажаль, разом ішло і спожиття алькоголю, який німці доставляли у великій кількості як премії за віддані контингенти.
Українська кооперація всіх видів працювала, але мала майже ті самі завдання, наложені владою, як за большевицької окупації - збирати від селян контингенти і віддавати німцям за безвартісні гроші.
Але німецька "Нова Европа" вмерла, ще поки народилася. Вернулася жорстока червона дійсність. Не стало "Сільського господаря", не стало й сільських господарів. Осталися безземельні пролетарі - колгоспні раби двадцятого століття.
|
