|
Дмитро КУЗИК
Наступний іспит і рівночасно іспит за перший піврік першої кляси української гімназії в Коломиї я здав в лютому 1920 р. Не легко було за три місяці проробити, весь матеріял, включно з усіми молитвами, як "Помилуй м'я, Боже" напам'ять, коли я мав за соббю тільки першу клясу в польській мові, куди мене призначив учитель повітового міста Печеніжина, яку я скінчив до першої світової війни, і пів третьої кляси за коротко триваючої Галицької України. Але здав, і на пропозицію проф. М.РОЗДОЛЬСЬКОГО мене призначили до відділу А першої кляси, де він був господарем. Перша кляса, якої було аж чотири відділи, була переповнена хлопцями і дівчатами. Я був 64-им у клясі. По якомусь часі дівчата перейшли до приватної української жіночої гімназії. За 8 літ до матури прийшли одначе тільки два відділи зменшені майже наполовину.
Пласт. По якомусь часі в гімназії заснована була пластова організація - цілий полк під проводом МАРТИНКОВА як сотника. Полк ділився на 4 сотні, сотні на чоти, а чоти на гуртки. Спочатку я був гуртковим, а пізніше мене призначили чотарем. Відповідні військові вправи робили ми не тільки на шкільному подвір'ю, але й у воскресінецьких лісах. Записували ми собі добрі діла, які треба було робити, не вільно було нам ні курити, ні пити алькогольних напитків. То була дуже добра виховна організація. А що й наш господар кляси Михайло РОЗДОЛЬСЬКИЙ, найповажніший і найвпливовіший виховник у гімназії, своїм виховним хистом, часом може надто холодним і стриманим, умів нашу клясу зробити найкращою в гімназії.
Вигнали з гімназії. Одного року після літніх вакацій ми застали в наших клясах на передніх стінах польські орли, розуміється, запорядком польської шкільної влади. В кількох клясах 5-й, 7-й і 8-й, а в тому і в моїй, хтось скинув орлів зі стіни. Не довго треба було чекати на рішення кураторії у Львові покарати винних, а де таких не знайдуть чи їх не видадуть, розв'язати кляси. Але коли ніхто не зголосився, кляси розв'язали, а хлопців нагнали додому. Кінець їх освіті.
По якомусь часі зголосився один учень, не пригадую прізвища, що це він поздіймав орли у всіх розв'язаних клясах, хоч він насправді зняв тільки у своїй клясі. Це йому не робило різниці, бо за всі кляси чи за одну його чекало викинення зі школи. Зробив добре діло, що взяв вину на себе, чим заспокоїв кураторію. Так нас усіх покликали знову до школи, але дали на півроці невідповідну ноту з поведінки, що тягнуло за собою повну шкільну оплату, яку багатьом важко було заплатити (Учень називався Микола ХРОМОВИЧ)
Розв'язання пласту. Не треба було довго ждати на розв'язання Пласту саме в тих часах і обставинах, зараз по війні з Польщею. Тоді небагато з нас створили тайний пластовий гурток, який відбував таємні сходини в гімназійній бурсі. Місце не було відповідне, бо по якомусь часі покликав мене директор МОСТОВИЧ як гурткового до канцелярії, де заявив, що його поліція повідомила, що ми заложили таємний Пласт і відбуваємо в бурсі сходини, а я є провідником гуртка і за це в першій мірі відповідальний. Директор радив перестати і не наражувати нашої гімназії. Це перший раз, що я говорив з директором особисто. Я доказував йому, що пластові ідеї й напрямні потрібні й корисні для співжиття, для респекту до старших, для відданости Богові й Україні. По довшій розмові він погодився робити старання в кураторії на відновлення Пласту під умовою, що ми знайдемо іншого професора на опікуна Пласту, бо вчитель руханки Петро ФРАНКО, мовляв, не надавався на цей пост, бо був опікуном розв'язаного Пласту. Я цього не оспорював, тільки обіцяв просити когось із поданих мені директором професорів на опікуна Пласту й подати йому до апробати. Та це не була легка справа й не пішло. Професори пам'ятали, що всіх їх колеґ, господарів кляси, де були скинені орли, кураторія звільнила зі служби, а також знали, що деякі хлопці люблять робити професорам прикрості, навіть своїм колеґам. Жоден з них не погодився на цей почесний пост.
Шаховий гурток. Наша енергія на цьому не пропала. Порозумівшися з кількома колегами, головно, з добрим шахістом Ярославом ОНИЩУКОМ і маючи ближче знайомство з директором, я пішов до директора просити дозволу на засновання шахового гуртка. Директор прийняв прохання із вдоволенням, обіцяв призначити залю на гри-вправи, а при цьому радив учитися грати на більшій шахівниці, на 80 піль( 10 на 8), додаючи 4 пішаки і 4 фігури, які грали як коні, і бігуни одночасно, які він за власні гроші постарає. На його думку, гра на 64-ох полях вже майже вивчена й вичерпана в комбінаціях. Мені ця поширена шахівниця не промовила до переконання, але я погодився, щоб не опонувати директорові з добрими намірами, хоч знав, деякі колеґи будуть мене критикувати за цю згоду.
І справді, директор призначив залю, приніс два комплети його поширених шахів і сам часто приходив на вправи й помагав учням уживати його нової фіґури. Отак вправившись у грі і пізнавши свої сили, ми викликали шахову дружину польської гімназії на змагання - 10 на 10. Вони прийняли виклик прийшли на призначене місце і по короткій церемонії ми розіграли 10 партій. Така перемога була великою радістю не тільки для самих наших шахістів, але для всієї гімназії з професорами включно. Як можна було сподіватися, польські гімназисти, сини "герренфольку" заповіли реванш і проготовлялися нас побити. По кількох місяцях прийшло до нової зустрічі, на якій поляки також програли, хоч уже не так соромно, бо вислід був 6 на 4 в нашу користь. Від того часу вони вже не пробували відбиватися.
Страйк проти професора поляка. Польська влада, не маючи довір'я до українських професорів, призначила до нашої гімназії двох поляків до польської мови - ҐІБЧИНСЬКОГО й ЗАВОЙСЬКОГО . ҐІБЧИНСЬКИЙ учив в нижчих клясах, а ЗАВОЙСЬКИЙ, кол. командант табору українських полонених в Тухолі, кол. капітан польської армії, що воювала проти галицької, вчив польської мови й літератури у вищих клясах. Обидва давали багато "двійок", що було наявним доказом, що вони мають на меті обнизити число молоді в нашій гімназії. Це обурювало як молодь, так і професорів. Але ніхто не мав охоти ставити спротиву. Мені прийшло на думку вкоротити зарозумілість ЗАВОЙСЬКОГО звичайним страйком, тобто вийти з кляси перед його приходом на годину. На станції я зложив із своїм співклясником Петром ТКАЧУКОМ зобов'язання чи присягу, яку мали підписати всі колеґи з нашої кляси, а саме, коли на найближчій конференції наша кляса дістане 10 або більше двійок, то ми вийдемо з кляси Завойського. По певних переконуваннях вдалося нам дістати підписи всіх у клясі.
На конференції наша кляса дістала 11 двійок, а інші кляси дістали кільканадцять, а навіть понад 20. Перед самим виконанням зобов'язання ми чули голоси, що хай страйкують учні тієї кляси, яка дістала найбільше двійок, бо чому це має робити кляса, що дістала найменше двійок. В розмовах, дискусіях і клясових вічах я висував два аргументи - 1) наша кляса найміцніша і може собі дозволити на реакцію того рода проти цих злобних професорів і 2) ми підписали умову під присягу, що вийдемо, коли буде 10 двійок чи більше, а ми маємо 11. А попри це мав я ще один аргумент, якого не виявив. У нашій клясі були сини професорів і впливових у місті громадян, які робитимуть усі зусилля, щоб нас не викинули з гімназії за самооборонну зневагу тільки поляка.
І ми вийшли. Професор довго дивився крізь вікно на нас з другого поверху, коли застав порожню клясу. По певному часі пішов до директора, і директор вийшов до нас на подвір'я. Тоді я зробив велику помилку, бо радив товаришам не датися загнати до кляси, не висловивши йому своїх жалів. Директор на подвір'ю не хотів говорити з нами, тільки велів іти до кляси. Ми не послухали. І то була наша помилка, бо існував припис, що коли учні не послухають директора, тоді справу рішає кураторія.
І нас знову вигнали. Скінчилося на тому, що по певному часі нас знову прийняли, але з недостаточною нотою з поведення, що знову потягнуло за собою деякі санкції з повною шкільною оплатою. Та це оплатилося, бо обидва "професори стали поводитися обережніше. Але мені і ТКАЧУКОВІ, що помагав укладати присягу, пішло дуже погано, мій співмешканець, свідок нашої ініціятиви, доніс це професорові, бо не любив ТКАЧУКА, який постійно дразнив його дурними жартами і кпинами. Я мусів присвячувати стільки часу на польську літературу що на всі інші предмети, маючи ще постійно 3 лекції з молодшими, які потребували помочі, і обов'язки в гімназійних організаціях. Від 7-ої кляси ЗАВОЙСЬКИЙ закінчив переслідування і помирився з нами. Мої польські задачі вже підписував "дуже добре". Натомість ТКАЧУКОВІ не пішло добре. Він виміг на професорові в "приязній" розмові сказати хто нас зрадив. І той обіцяв йому, як здасть матуру. Коли він мені цим хвалився, то я заломив руки над його нещастям. Та ми й так знали хто з нас зрадив. А професор, щоб не потрапити в погане положення через видання інформатора, "спалить" його при матурі. І так сталося.
Головство гімназійної управи. На початку сьомої кляси загальні збори учнів нашої гімназії вибрали мене головою учнівської самоуправи. Ми в адміністрації гімназії голосу не мали. То була радше своєрідна допомога для директора і професорів, головно, коли йшло діло про якісь концесії для учнів.
З цього становища, маючи вже добрі зв'язки з директором, я міг дещо корисного осягнути. За дозволом директора ми заложили кооперативу для додаткових харчів чи "другого сніданку" (кава й булка чи щось солодке до кави). Я був головою Надзірної ради, а Петро СТЕФУРАНЧИН керівним членом управи. Ми дістали кімнату на нашу працю, а директор з якихось фондів постарався за потрібні харчі. Очевидно, він часто кликав мене до себе і давав поради що і як робити. Ці поради я передавав СТЕФУРАНЧИНУ до виконання. Він не все виконував, бо мав свої "кращі" помисли і не слухав порад директора. Через це я мав нераз прикрі закиди від директора.
Крім згаданого шахового гуртка, ми мали ще літературний клюб та гурток есперантистів, який навіть приготовляв малу комедію цією мовою на кінець року, яка не відбулася через іспити. Опікуном цього гуртка був проф. КУЗЬМА. Був теж активний спортовий (футбольний) клюб та добрий хор під проводом проф. Романа ШИПАЙЛА.
Існував ще конспіративний гурт під проводом П.СТЕФУРАНЧИНА, який довів до саботажів на залізниці, але скінчилось викиненням з усіх шкіл кількох учнів. Про цю групу написав дещо Зиновій КНИШ у своїх публікаціях.
Та не все йшло гладко, як можна збагнути з написаного дотепер. Наш директор Прокіп МОСТОВИЧ був строгий до злих і збиточних учнів, а такі всюди бувають. Одного разу, ще десь у третій клясі, подзвонили увечері до його мешкання й побили його по голові, коли він відкрив їм двері. Пригадую, що головного актора того нападу ВЕБЕРА, німця з-під Коломиї, викинули за те з гімназії. Прикро було дивитися на директора з перев'язаною головою.
Коли прийшов до нас молодий катехит о.КАПУСТИНСЬКИЙ, який дискутував з учнями на теологічні теми, через що підніс релігійність гімназії і через що його любили в порівнянні із старим катехитом ВОЙТІХОВСЬКИМ. Він переконав нашу клясу, що не треба хреститися три рази, тільки раз. Це нам подобалось, і ми це радо прийняли. Але по якомусь часі довідався про це директор, що був дуже консервативний і побожний, і цю практику заборонив.
Або ще такий випадок. Недалеко перед постом знайшовся учитель танців. Охочим з нижчих кляс, бо старші такі курси вже відбули, директор відмовив, бо був близько піст. Вони вдалися до мене, щоб я їм виєднав дозвіл. Я не міг відмовити, пішов до директора, який мене вже давніше кликав по імени "Дмитре", що означало прихильність і довір'я, і я просив його про такий дозвіл. Він згодився під умовою, що я і поданий професор будемо відповідальні за порядок і що з надходячим постом танці скінчаться або припиняться. Я на ці умови погодився, професор, довіряючи мені, також погодився й учнівський забавовий комітет обіцяв підпорядкуватися інструкціям чи бажанням директора. З довір'ям до всіх я не пильнував цієї справи, а в перший день посту сам директор пішов подивитися що діється. І застав танці в повнім розгоні, бо всі вважали це тільки за навчання. Якби учні мали трохи такту, то здержали б були, перепросили директора і розійшлися. А вони погасили світло і поховалися. А на другий вечір знову відбувалися танці. Я вислав свого заступника ДЕМИДЮКА, якому ледве вдалося не допустити до продовжування школи танців.
Для характеристики цього директора можна привести інший випадок. Закликав мене директор до канцелярії, витягнув бляшаний маленький літак і сказав, що одержав його від влади для всіх учнів і професорів, щоб припняли собі до блюзи для відзначення дня польської авіяції. І питає мене, що я думаю і як це між учнями поширювати. Я сказав, що розпродаж між учнями не піде і клопоти з тим можуть пошкодити гімназії. Ми розійшлися з тим, що він продаватиме професорам частину а за учнівську заплатить із диспозиційного фонду без будь-якого розголосу. Треба сказати, що в часі польської окупації професори коломийської гімназії, разом з директором, трималися добре. Учні, як учні, одні добре вчилися і старалися зробити матуральні іспити, щоб іти далі вперед, інші брали все легко, мали менше здібности чи взагалі не вчилися й відпадали.
Дещо про попередні і пізніші часи цієї гімназії. Офіційна назва нашої гімназії при заснованні звучала - Державна Гімназія з руською викладовою мовою в Коломиї. Була одна з кращих гімназій в Галичині, головно в часах її першого довголітнього директора Софрона НЕДІЛЬСЬКОГО, визначного філолога й педагога, який керував нею від 1894 до своєї смерти в 1917 році. Другим директором в 1918 році став Прокіп МОСТОВИЧ, філолог, строгий, але справедливий педагог і адміністратор, про якого працю в польських часах тут була мова. Після нього, під кінець 20-тих років короткий час директором був проф. БАРАНИК, а після нього Станислав КОТЕЦЬКИЙ аж до приходу большевиків.
В 30-их роках поділили гімназію на два відділи - клясичний і гуманістичний. Також поділили роки науки - 4 кляси гімназії і два роки ліцею, з тим що до першої гімназійної кляси приймали по 6-ох роках народної (перед тим по 4-ох).
В часі між двома світовими війнами наша гімназія мала добрий учительський склад ще з титулами ц.к. професорів з-перед першої світової війни, які в більшості старались не тільки про поступ в навчанні, але й про виховання учнів на чесних і корисних для суспільности громадян. Треба тут згадати таких виховників, як директор МОСТОВИЧ - латинська і грецька мови, Михайло РОЗДОЛЬСЬКИЙ - латинська, грецька й німецька мови, Леонтій КУЗЬМА - латинська і грецька мови, Лев ДОЛЬНИЦЬКИЙ - історія, географія, Г. КОЗАКЕВИЧ - латинська і грецька м., проф. Б.ЛЕВИЦЬКИЙ, званий ШТРАВС - німецька мова, Володимир ЛЕПКИЙ - українська мова, проф. Роман ШИПАЙЛО - математика й хор, проф. КАЛИТОВСЬКИЙ - зоологія й ботаніка, Василь ЧЕРЕДАРЧУК - історія й географія, Іван СТРАЖНИК - математика, поет Ілля ГАВРИЛЮК - українська мова, о.КАПУСТИНСЬКИЙ, катехит - релігія, він кол. старшина УГА, шляхетна людина і приятель молоді. Він умовляв проф. ЗАВОЙСЬКОГО в його люті проти мене, про що сам ЗАВОЙСЬКИЙ казав у клясі, "Добже мі катехита мувіл, же КУЗИК єст пожондний чловєк". Цей катехит, що не боявся ніякої дискусії в клясі й поза клясою на релігійні теми, підніс релігійність і патріотизм учнів.
Пишучи ці спомини по 54-ох роках (матура 1927) не покладався я тільки на свою пам'ять, але просив інформацій і доповнення у своїх гімназійних колег, як Мирослав ЗАВИЦЬКИЙ, Володимир СЕНЕЖАК (одноклясники), Ярослав ОНИЩУК і молодший Роман ЗАВИЦЬКИЙ, яким тут дякую за поміч.
|
