Іван МОНОЛАТІЙ
Інколи мої сучасники голослівно заявляють, що колись княже, королівське, а потім і "цісарсько-королівське вільне місто" Коломия, наприклад, за етнічно-просторовою характеристикою завжди (до новітньої української незалежности) було гебрейсько-польським. Це, як на мене, дуже спримітизована думка, яка ґрунтується лише на відомостях окупаційних статистик і небажанні осмислити власну історію. Насправді у тій Коломиї, якої вже немає, було дуже багато поляків, як, до речі, і гебреїв, українців, німців чи австрійців. У різні часи це співвідношення змінювалося. Тому-то Коломия як міське поселення не має ані гебрейських, польських, німецьких чи инших рис, хоча у певному сенсі можна дискутувати про певну прив'язку передусім культурних традицій до польської, австрійської чи іншої гілки.
А от візьмімо присутність багатьох архітектурних стилів у забудові сучасної Коломиї. Цей певний сплав є абсолютно самобутнім, бо прив'язаний до конкретної місцевости, до цього неповторного коломийського середовища. Якщо взяти середмістя, то тут 90 (а, може, й більше) зі 100 відсотків будинків збудовані в австрійський період, а не в польський. Але є нині й багато будинків, зведених у польський період, як і в інші періоди також (наприклад, совєтський). Коломию не можна огульно називати чи австрійською, чи польською, чи навіть українською, це місто передусім є коломийським.
Ми повинні усвідомити давню істину, що міста – це продукти місця, genius loci, це щось надзвичайно самобутнє, і що його могли творити кілька творців різних за національністю, але основним творцем було власне це місце. І кожну з цих сторінок треба підкреслювати, а не затирати, і треба свідомо вивчати скажімо той же знаменний для українців-галичан австрійський період. Безперечно, це габсбурзька Коломия, і передусім у матеріальному масиві. Та чужинецька, спершу німецько-австрійська й згодом польсько-гебрейська адміністрація, прийшовши до міста 1772-го і покинувши його 1918-го року, найбільше спричинилася до формування рис столиці Покуття. Насамперед, це специфічна і неповторна архітектура, яка походить власне зі сфери габсбурзької цивілізації, із відповідними засадами містопланування та уявлення про те, як має виглядати місто. Але витворили його передусім місцеві українці, для яких австрійські часи були багато в чому сприятливими, а виходячи із статусу підневільної нації, й обнадійливими. Цей хронотоп, поза сумнівом, дав можливість виховати місцеву еліту, здобути короткочасну незалежність у шкільництві, церковно-конфесійній і видавничій справах, власній культурі, громадських справах тощо.
За відносно короткий час цісарщини (особливо після "Весни народів" 1848 р.) відбулося національне відродження коломийської української спільноти – через діяльність українських читалень і шкіл, української гімназії, українського театру, українських громадських установ і національно-культурних товариств, українських друкарень і видавництв, українських національних виставок; українське, хоча й штучно обмежене, представництво в крайових, окружних та повітових органах влади, яке відстоювало інтереси власного народу.
Після 1867 р. й аж до 1918 р. українське національне відродження, боротьба за національні права і громадянські свободи були для коломийців-українців, які перебували поміж місцевими поляками і гебреями, основою їхнього міського життя. Було сформовано місцеву еліту – українське греко-католицьке священицтво, вчительство народних шкіл та гімназіяльне професорство, українських видавців, які твердо і переконано стояли на державницьких позиціях і усвідомлювали себе українськими патріотами. Вже у другій половині ХІХ ст. відбулося входження коломийських українців до таких груп професіоналів: урядники державної адміністрації, маґістратів, староств, службовці пошти, колії; правники – судді, адвокати, нотаріуси; інженери в галузях, що почали динамічно розвиватися у краї: гірничо-видобувна, машинобудування, будівництво, шляхи сполучення (насамперед – залізниця); лікарі. Пізніше, за польської займанщини, доступ неполяків до адміністративних посад фактично було закрито. Єдиною доступною посадою у суспільному управлінні для українців залишилася посада сільського війта в громаді, оскільки вона була виборною, а не призначуваною.
В цей період почали відбуватись асиміляційні процеси всередині міського населення – на перший план в управлінні висуваються не гебреї, а поляки; поза цим українці й далі входять у трійку найбільших національних спільнот Коломиї. Проте гебрейські капітали і торгівля, експортно-імпортні акції і надалі визначають економічне зростання міста.
І, нарешті, місто набуло сучасного вигляду в прямому розумінні – з його архітектурним ландшафтом і культурно-мистецьким середовищем. Цьому сприяло й політико-територіяльне адміністрування першої австрійсько-німецької адміністрації (до 1860-х рр.), започаткування залізничного руху через Коломию (1865 р.) і відповідна муніципальна політика (особливо містобудівельна) переважно місцевих поляків і гебреїв (після 1867 р.).
Вартісною і цікавою до запропонованої теми є проблема національної статистики Коломиї цісарського періоду.
За австрійської займанщини при переписах населення, які практикувалися від середини ХІХ ст., особливу увагу звертали на міста, в яких внаслідок історичного розвитку була зосереджена значна частина поляків та гебреїв і які через це "розчиняли" певною мірою українську етнічну людність, знижували її національно-українську однорідність. Під цим оглядом важливим є вивчення національного складу населення Коломиї і Коломийської округи, що важливо ще й тому, що постійно зростала роль міста і околиць у політичному, економічному та культурному житті Галичини.
Цікавим є приклад Коломийської політичної округи. В 1857 р. у ній налічувалося 24 139 осіб римо-католицького віросповідання, 223 485 осіб греко-католицького віросповідання, 1 546 осіб римо-вірменського віросповідання, 33 греко-православних, 28 вірмено-православних, 597 лютеранів, 704 реформованих євангелістів, 1 унітарій, 31 195 гебреїв.
Рух населення Коломийської округи був таким: 1 528 шлюбів, з них за соціальним статусом: 861 – шлюб неодруженого з неодруженою, 214 – шлюбів овдовілих, 301 – шлюб вдівця з незаміжньою, 152 – шлюб вдови з нежонатим; за віровизнанням: 232 римо-католики, 1 273 греко-католики, 6 євангелістів ауґсбурзького визнання, 17 гебреїв (разом – 1 528 осіб).
Народжуваність 1857 р. складала 4 038 осіб, з них 2 126 хлопців і 1 912 дівчат, у тому числі: народжені живими у шлюбі (законнонароджені) – 1 990 хлопців і 1 790 дівчат (разом – 3 780 осіб), народжені живими поза шлюбом (незаконнонароджені) – 117 хлопців і 106 дівчат (разом – 223); народжені мертвими у шлюбі – 17 хлопців і 16 дівчат (разом – 33 особи), народжені мертвими поза шлюбом – 2 хлопці (разом – 2 особи). За віросповіданням: римо-католики – 370 осіб чоловічої статі і 378 особи жіночої статі, греко-католики – відповідно 1 525 і 1 400, євангелісти ауґсбурзькі – 15 і 15, гебреїв – 55 і 26.
Того ж року смертність винесла 4 269 осіб – 2 178 чоловіків і 2 091 жінку. З них: римо-католики – 291 особа чоловічої статі і 307 жіночої статі; греко-католики – відповідно 1 681 і 1 578; євангелісти ауґсбурзькі – 14 і 5; гебреї – 192 і 201.
Відповідно до закону від 13 березня 1889 р. про 19 більш-менш значних міст Східної Галичини (подаємо їх у визначеній австрійським законодавством послідовности: Бучач, Теребовля, Бережани, Тернопіль, Золочів, Броди, Жовква, Сокаль, Яворів, Городок, Снятин, Коломия, Станиславів, Стрий, Дрогобич, Самбір, Сянок, Перемишль, Ярослав) та закону від 3 липня 1894 р. про 83 малі міста і містечка краю, Коломия належала до 11 міст з населенням від 10 000 до 25 000 мешканців. Наприкінці ХІХ ст. зокрема понад 20 000 мешканців мали Броди, Перемишль і Коломия.
Згідно з сучасними підрахунками віровизнання та національности населення міст і містечок Східної Галичини в 1880-1910 рр., українці 1880 р. мали абсолютну більшість жителів лише в Яворові (62,7%) та Снятині (51,9%), а відносну більшість – у Теребовлі (39,0%). У решті 16 міст українці серед трьох основних національностей (українці, поляки та гебреї) становили меншість. Наприклад, у Коломиї їхній відсоток становив 18,3.
Поляки 1880 р. становили в окремих містах значну, абсолютну або відносну більшість усього населення 19 міст. Так, у Коломиї вони хоч і не мали відносної більшости, та посідали за кількістю жителів друге місце – 25,8%.
У групі 19 міст 1880 р. найчисленнішими були гебреї. У 7-ми містах (Бучачі, Тернополі, Бродах, Жовкві, Коломиї, Станиславові, Дрогобичі) вони становили більше половини населення. У Коломиї вони посідали перше місце за кількістю містян – 51,9%.
Упродовж 1881-1910 рр. міське населення Коломиї зросло кількісно, змінилося співвідношення між основними національностями. Розгляньмо подані нижче таблиці 1–3.
Табл. 1.
Населення Коломиї у 1880-1910 рр.
|
|
За віровизнанням та національністю |
Роки |
Всього населення |
Греко-католиків (українців) |
Римо-католиків (поляків) |
Ізраєлітів (гебреїв) |
Инших |
|
Абсол. |
% |
Абсол. |
% |
Абсол. |
% |
Абсол. |
% |
Абсол. |
% |
1880 |
23 109 |
100 |
4 226 |
18,3 |
5 951 |
25,8 |
12 002 |
51,9 |
930 |
4,0 |
1910 |
42 676 |
100 |
8 769 |
20,5 |
13 713 |
32,2 |
18 930 |
44,3 |
1 264 |
3,0 |
Приріст населення Коломиї упродовж 1880–1910 рр. |
|
19 567 |
84,7 |
4 543 |
107,5 |
7762 |
130,4 |
6928 |
57,7 |
334 |
35,9 |
Бачимо, що приріст міського населення за 30 років становив 84,7%; так, гебреїв збільшилося на 57,7%, українців – на 107,5%, а поляків – на 130,4%. Тому першою національною спільнотою тепер були не гебреї, як це було 1880 р., а поляки, які тоді посідали 2-ге місце.
Окремо про кількість будинків, родин і загом коломийців на поч. ХХ ст. дізнаємося з ґазети "Руська Рада":
Табл. 2.
Населення Коломиї у 1901 р.
Назва дільниці або передмістя |
Кількість будинків |
Кількість родин |
Кількість мешканців |
Ринок |
665 |
1 383 |
6 943 |
Надвірнянське |
1 379 |
2 347 |
10 861 |
Кутське |
646 |
1 208 |
4 887 |
Снятинське |
532 |
1 002 |
4 321 |
Станиславівське |
654 |
1 054 |
5 108 |
Маріягільф |
40 |
30 |
208 |
РАЗОМ |
9 906 |
7 024 |
32 328 |
Підсумувати огляд статистики коломийського населення можна порівняльною таблицею даних за 1869, 1882, 1900, 1910, і для порівняння – за 1921 рр.
Табл. 3.
Населення Коломиї у 1869, 1882, 1900, 1910, 1921 рр.
Роки |
Всього населення |
|
|
% |
1869 |
15 909 |
100 |
1882 |
24 662 |
155,01 |
1900 |
30 235 |
190,04 |
1910 |
42 676 |
268,25 |
1921 |
41 097 |
258,32 |
Як бачимо, відбувалося постійне зростання кількости городян, і лише 1921 р. маємо спад, зумовлений Першою світовою війною і, можливо, еміґрацією коломийців-гебреїв до Палестини.
Ще одне спостереження: суттєво збільши¬ло¬ся населення міста внаслідок масової міґрації до Коломиї з приміських ґмін. Напередодні Першої світової війни Коломия була третім за чисельністю населення містом Східної Галичини – Львів (206 тис. у 1910 р.), Перемишль (54 тис.), Коломия (43 тис.), а далі йшов Дрогобич (35 тис.), Тернопіль (34 тис.), Станиславів (33 тис.) та Стрий (31 тис.).
І кілька слів про коломийських людей. У Коломиї упродовж ХІХ – на початку ХХ ст. мешкали довгожителі: 105-літній українець з Надвірнянського передмістя Василь Міняйлюк (1798-1803), 115-літня полька Маґдалина Вєжбіцка (1789-1804), 125-річна полька (?) Аґнес Махуриха (1754-1809), 100-річний українець зі Снятинського передмістя Іван Микитюк (1727-1827). А 3 травня 1891 р. свою 101-у річницю відзначав коломиєць Самуель Стефановіч, який мав вісім доньок, двох синів, 29 внуків і 39 правнуків.
У Коломиї за австрійського періоду народилися відомі неукраїнці, про яких знають у сучасному світі: римо-католицький єпископ і архиєпископ Льовова Ян Єванґеліста Новіцкі (син Еміля і Сабіни з Ґонсьоровських) (25.12.1894 – 14.08.1973, Любачов, тепер Польща), комуністичний політик і журналіст Гайріх Зюскінд (псевдо – Гайнріх, Курт) (30.10.1895 – 3.10.1937, Москва, Росія), діяч Євангелістсько-Реформованої Церкви, кальвініст-духівник, капелан 1-ої польської Панцерної дивізії генерала Ст. Мачка Роман Мазєрскі (9.08.1899 – 1959, Лондон, Велика Британія), гебрейсько-американський піаніст Емануель Фойєрманн (22.09.1902 – 25.05.1942, Нью-Йорк, США), гебрейсько-американський митець-модерніст, скульптор Хаїм Ґросс (17.03.1904 – 5.05.1991, США), гебрейсько-американський композитор і піаніст Джиммі Берґ (псевдо – Отто Форст-Берґ, Гельмут Раабе, Раймунд Данберґ) (справжнє імя і прізвище – Самуель Вайнберґ) (23.10.1909 – 4.04.1988, Нью-Йорк, США), митець Флоріян Коженьовскі (1910 – 1995, Краків, Польща).
Також у Коломиї за часів австрійського панування народилися відомі українці, які, на жаль, і нині залишаються маловідомими широкому загалові: поет, перекладач, редактор ґазет Омелян Карашкевич (1893 – 1969, Нью-Йорк, США), член УВО, педагог, публіцист, редактор, громадський діяч Євген Яворівський (19.09.1893 – 11.11.1954, Детройт, США), мемуаристка Софія Данилович (1894 – ?), стенограф української делегації на переговорах у Бересті Литовському 1918 р., письменник і видавець Ігор Федів (8.09.1895 – 12.12.1962, Монреаль, Канада), член УВО й ОУН, д-р права, перекладач з есперанто, публіцист, член Проводу ОУН і генеральний суддя ОУН Зиновій Книш (16.06.1906 – середина 1980-х рр., Нью-Йорк, США), відома малярка Маґріт (Марія) Сельська-Райх (23.06.1903 – 3.02.1980, Львів), видатний митець, поет і перекладач Святослав Гординський (30.12.1906 – 8.05.1993, Верона, США), співробітниця розвідки і контррозвідки ОУН, політв’язень, авторка поезій і спогадів Стефанія Кадоб’янська-Пришляк (1.09.1914 –12.12.1992, Коломия). І цей перелік можна було б продовжити …
Для закріплення нових політичних і адміністративних традицій, внесених у життя Коломиї за австрійського пануван¬ня, було запроваджено й інститут почесних громадян міста, який передбачав формаль¬ну процедуру вручення спеціаль¬ного диплома. Документально відомо, що від 1859 до 1907 рр. рада міста надала це звання 35 особам польського і німецького походження, і лише одному українцю. Це були, зокрема, земельні маґнати і власники нафтових копалень, бурмистри і повітові старости, римо-католицькі достойники і польські гімназій¬ні професори, посли до Галицьк¬ого сойму, вищі військові чини, намісники й урядники намісництва у Львові, маршалки Галицького сойму і прези¬денти повітової ради.
Табл. 4.
Почесні громадяни міста Коломиї (1859–1907 рр.)
№ п/п |
Прізвище, ім'я |
Професія, рід заняття, місце праці |
Дата надання звання |
1 |
Курцвайль Рудольф |
бурмистр Коломиї |
25.08.1859 р.;
16.11.1862 р. |
2 |
Каміньск Щепан |
перший асесор Коломиї |
19.11.1862 р. |
3 |
Паулі Адольф |
керівник цісарсько-королівського Коломийського повітового уряду |
16.06.1863 р. |
4 |
Суммер Александер |
цісарсько-королівський радник Намісництва у Львові |
05.11.1864 р. |
5 |
Поґлодовскі Зенон |
синдик цісарсько-королівського Банку Народного у Відні |
25.06.1864 р. |
6 |
Боґдановіч Криштоф |
посол до Крайового сойму, член Коломийської Ради повітової, власник земель у Джуркові |
01.01.1874 р. |
7 |
Вислободзькі Юліан |
цісарсько-королівський радник, директор допоміжних урядів у Відні |
25.06.1864 р. |
8 |
Мош Кароль |
віце-президент цісарсько-королівського намісництва у Львові |
05.11.1864 р. |
9 |
Менсдорф-Поуіллі Александер |
цісарсько-королівський намісник у Львові, граф |
05.11.1864 р. |
10 |
Ґолуховські Аґеназ |
цісарсько-королівський намісник у Львові |
Без дати |
11 |
Ляндесберґ Максиміліян |
доктор права, Львів |
Без дати |
12 |
Шанковський Амброзій |
директор реальної гімназії у Коломиї |
13.11.1871 р. |
13 |
Зємялковскі Флоріян |
цісарсько-королівський міністр у Відні, доктор філософії |
10.07.1873 р. |
14 |
Шенк Юзеф |
таємний радник Франца Йосифа, президент цісарсько-королівського Вищого крайового суду у Львові |
01.02.1875 р. |
15 |
Райнер Ян |
президент цісарсько-королівського окружного суду у Коломиї |
24.06.1876 р. |
16 |
Кучковські Евґеніуш |
цісарсько-королівський староста у Коломиї |
24.06.1876 р. |
17 |
Ясіньскі Францішек |
президент Коломийської повітової Ради, власник земель у Загайполі |
24.06.1876 р. |
18 |
Дзєдушицкі Влодзімєж |
Львів |
28.06.1876 р. |
19 |
Людвіґ Максиміліян |
цісарсько-королівський радник скарбового уряду в Коломиї |
14.12.1878 р. |
20 |
Лянікєвіч Юзеф |
цісарсько-королівський комісар староства в Коломиї |
07.03.1882 р. |
21 |
Бочіано Йозеф |
цісарсько-королівський полковник 24 піхотного полку в Коломиї |
15.03.1884 р. |
22 |
Залєські Філіпп |
цісарсько-королівський намісник у Львові |
25.08.1884 р. |
23 |
Зіблікєвіч Міколай |
маршалок крайового сойму у Львові, доктор філософії |
25.08.1884 р. |
24 |
Щепановскі Станіслав |
власник копалень і рафінерій нафти у Печеніжині |
26.11.1885 р. |
25 |
Петрускі Октав |
член Крайового виділу і заступник маршалка у Львові |
16.04.1886 р. |
26 |
Вайґель Леопольд |
цісарсько-королівський професор ґімназії в Коломиї |
15.05.1886 р. |
27 |
Смолька Францішек |
президент Ради держави у Львові, доктор філософії |
11.11.1888 р. |
28 |
Вольф Емануїл |
цісарсько-королівський директор ґімназії в Коломиї |
15.07.1891 р. |
29 |
Бадені Казімєж |
цісарсько-королівський намісник у Львові |
31.01.1893 р. |
30 |
Баньковскі Северин |
цісарсько-королівський радник намісництва і староста в Коломиї |
18.09.1894 р. |
31 |
Сапіґа Адам |
організатор крайової виставки 1894 р. в Коломиї |
20.11.1894 р. |
32 |
Пініньскі Леон |
колишній цісарсько-королівський намісник Галичини |
01.07.1903 р. |
33 |
о. Павловські Жиґмонд |
римо-католицький ксьондз, декан і канонік Коломиї |
20.03.1907 р. |
34 |
Зайнфельд Натан |
радник уряду, доктор філософії |
21.12.1907 р. |
35 |
Павліковскі Фердінанд |
цісарсько-королівський радник намісництва, почесний громадянин міст Самбора і Гвіздця |
21.12.1907 р. |
36 |
Мойса-Росохацкі Стефан |
командор ордену Франца Йосифа, посол до крайового Сойму, Ради держави, Президент Ради коломийської повітової |
21.12.1907 р. |
Міська та окружна влади Коломиї того часу були репрезентовані, переважно польськими шляхтичами, австрійськими німцями або ґерманізованими чехами. Представників українського населення в міському управлінні майже не було.
Табл. 5.
Міська і окружна влади Коломиї (1773–1918 рр.)
Рік |
Бурмистри, бурґомістри, синдики-президенти, керівники самоврядної громади, голови міста |
Крайсгауптмани, повітові старости, керівники округи, начальники повіту |
Рік |
1773 |
В. Піскозуб |
Коречновскі (?) |
1773 |
1781 |
Теодор Голотко |
Боґуслаус барон фон Діке |
1815, 1820 |
1838, 1844 |
Йоганн Стопчанскі (Іван Стопчанський?) |
Фердінанд рицар фон Кроненфельд |
1826 |
Іґнац Гайнріх Мартиновіч |
1833,1838 |
1848, 1850 |
Сильвестр Дрималик |
Фрідріх Свіцені |
1844 |
1852, 1854 |
Міхаель Бочарскі (Михайло Бочарський?) |
Едуард Бах |
1848 |
Вільна посада |
1850, 1852 |
1862 |
Рудольф Курцвайль |
1869-1870 |
Максиміліян Турманн |
Йоганн Гофманн |
1854 |
Антон Буркгардт |
1856, 1862 |
1875 |
Ґенрик Задембскі |
1876 |
Максиміліян Трахтенберґ |
Евґеніуш фон Кучковскі |
1869-1870, 1881 |
1877 |
Ґенрик Задембскі |
1881, 1884 |
Максиміліян Трахтенберґ |
Юзеф Янікєвіч |
1882? |
Евґеніуш фон Кучковскі |
1884 |
1889 |
Йосиф Функенштайн |
Северин Баньковскі |
1894, 1897-1899 |
1897-1900, 1905 |
Броніслав Вітославскі |
Фердінанд Павліковскі |
1900, 1905 1911-1913 |
1911-1913 |
Ян Клескі |
1914 |
|
князь Лобанов-Ростовскій |
1914 |
1915 |
|
|
1915 |
1916-1917 |
Стефан Букоємський |
Кодачковський (?) |
1916-1917 |
1917 |
Йосип Капко |
|
|
1918 |
|
Іван Стрийський |
1918 |
Іван Монолатій – кавалер відзнаки "За добру справу" НГО "Ї", кандидат історичних наук, доктор філософії, доцент Інституту історії і політології ПНУ ім. В.Стефаника. Остання книжка – "Цісарська Коломия 1772-1918: Драма на три дії з життя другого міста Галичини габсбурзької доби" (2008).
|