|
Юрій Плекан
(Коломия)
Постать та діяльність відомого західноукраїнського громадсько-політичного діяча першої половини кінця ХІХ – початку ХХ ст., Президента Української Національної Ради, Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича (1863-1940), як і в роки визвольних змагань українського народу, так і в наш час є надзвичайно цікавою, повчальною, дискусійною, особливою зважаючи на реалії сучасного політичного життя вже незалежної України.
 Д-р Петрушевич (на фото), на початку ХХ ст. користувався великою пошаною та авторитетом серед національно свідомого та активного українського громадянства Східної Галичини. Він, поряд з такими відомими та авторитетними галицькими політиками як Ю.Романчук, К.Левицький, Є.Олесницький, Т.Окуневський представляв собою тип культурного та високоосвіченого європейця, що проявлялось в його поведінці та в публічних виступах. Не будучи демагогом та самозакоханою особою, не терпів реклами та інтриг, тому мав велике почуття обов’язку і відповідальності за свої вчинки. Як відмічають сучасники Петрушевича він був дуже репрезентабельною особою, та став після Є.Олесницького найкращим українським промовцем у австрійському парламенті.
Як приклад, що показує відношення сучасників до Є.Петрушевича, є відповідь редактора газети "Діло" Михайла Рудницького викладена у листі до Я.Окуневського від 24.01.1925р. Зокрема, він повідомляє, що редакція "Діла" не може помістити його сильветку про Президента Петрушевича, так як вважає його винуватцем поразки визвольних змагань галицьких українців, критикує його за методи політичної боротьби, добір кадрів, брак волі та марнотратство народних грошей. (Джерело: ЦДІА України у Львові. – Ф.383. – Оп.1. - Спр.8. - Арк.3-4.)
Щодо автора цього нарису, то особа Я.Окуневського є також надзвичайно цікавою та неординарною, зважаючи на його успішну військову кар’єру. Ця обставина підкреслює обізнаність та неупередженість автора в час написання нарису. Окуневський Ярослав (1860-1929рр.), народився в м.Сторожинець на Буковині в родині лікаря, рідний брат відомого громадсько-політичного діяча, посла до австрійського парламенту та Галицького сейму Теофіла Окуневського. Закінчив медичний факультет у Відні, був головою студентського академічного товариства "Січ" у Відні. Зробив надзвичайно рідкісну для українця військову службову кар’єру. Він отримав звання адмірала флоту та був нагороджений багатьма орденами та відзнаками Австро-Угорської імперії та інших держав. Я.Окуневський був організатором та головою української санітарної служби УНР у Відні, а в період 1919-1922рр. – головнокомандувач у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР. Після поразки визвольних змагань українців поселяється в м. Городенка, де відкрив приватну медичну клініку, однак, трагічно загинув 24.10.1929р. Похований у Городенці.
Др. Евген Петрушевич
Сильветка
Zita-Hof (всі виділення чорнилом зроблені автором – Ю.П.) величезна камениця на Mariahiferstrasse (у Відні. Там були бюра військового міністерства, яке в час війни підпорядкувало під свій вплив всі галузі державного господарства. Для ужитку уряду Галицької Республики добув там при розвалі Австрії одну кватиру посол Н.Василько. Дзвоню. Вправним жестом знимає з мене пальто портієр і питає: чого бажаю.
Мовчаливий з повагом, по видержці і вигляду старий унтер-офіцер, що служив довго. Знає собі вагу і вагу тих Ексцелєнцій, яких він охороняє перед влазливими попрошайками.
Пізнав в мені земляка. Напущена видержка і повага зійшла з облича. "Він – Василишин – служив в Австрійських міністерствах, а тепер такий радий, що свойому урядові служить. Хоть тісно і не так, якби належалося для пана президента, а воно своє і буде ліпше."
В кухонці, що служить йому ложею, заложив собі маленький варстат і зшиває і латає і лякерує і робить з старих витертих портфелів і портсмонеток – "нові". Майстер на всі руки.
У прийомнім сальоні висять образи кисти Івасюка, того самого, що Вїзд Хмельницького до Києва змалював, у Києві професором був, а тепер у Відні на еміграції живе. Мистецтво за хлібом насущним побиваєся.
Хто-ж з бідноі укр. еміграціі, що голодними очима на світ позирає, про окрасу життя думає, коли йому у шлунку голод воркотить. Президент і диктатор Петрушевич купує, бо це його "обов’язок". І висить тут козак, що арканом на голову з рогативкою закинув і свого ворога з коня стягає.
У пана Президента тепер конференція. Реферує Др. Кость Левицький (голова уряду у вигнанні 1921-1923рр. - Ю.П.), уповноважений по справам закордонним. Покликали отця Жана, того симпатичного Канадійця, французького походження, що цілим серцем до Украіни пристав і в уряді Петрушевича товмачем до англійського і французького язика служить і до дипльоматичних місій висилається, то до Парижа, то до Бельгіі.
Вістки добрі, це видко по лиці всіх, що вийшли з бюра п. Президента.
У Євгена Петрушевича черти лиця розяснилися. Лице в нього біле, як з мармору виковане, виразисте, черти правильні, як на тих грецьких камеях. Очі в глубоких ямках, так якби завше в глубину своєї душі звернені, Стрункий високий ростом. Елєганція вроджена. Тип секціоншефа в міністерстві закордонних справ, тих давних передвоєнних часів. Джентлємен від стіп до голови, так і чуєся.
"Добрі вісти, дуже добрі". З Англії і з Франції наспіли від Витвицького (Степан Витвицький в 19120-21рр. уповноважений уряду (міністр) для закордонних справ - Ю.П.) ладні повідомлення. Ллойд Джордж, Клємансо . Наша справа рішиться скоро і прихильно. Для того й того на конгресі дипломатів вийде рішинець."
"Сідайте". - Підсуває коробочку з цигаретами, а сам курить сигарето одно за другим, Закурить викидає огарок і нове запалює. Нервозність. Не дивно, після всего того, що пережив Президент у Галичині, а Диктатор за Збручем.
Але Петрушевич вірить, він вірить в правоту нашої справи, яка побідити повинна і мусить. Його віра незломна і тверда, як камінь. Віру ту виливає він в своє окруження.
Оптиміст він непоправний – дорікають зневірені емігранти. – In Osterricich Kann man nus Optimist sein (оптиміст він непоправний – Ю.П.) - казав незначний старо- австрійський міністр. … sonsit …
У Відні виходить ладна з виду газета, на блискучім папері, форматом як Таймс англійська – по украінськи і по французьки одночасно. "Украінa" називається; Шевченко і Киів на винєтці, Підписує відвічальний редактор Козакевич. "Гірше чужих, своі розпинають" - заклинає Шевченко. Земляк Козакевич підписує, а палата дає гроші. Розумієся: Cui prodest.
Оголошення: 1/ "Ми старшини Галицькоі Арміі оголошуємо, що Диктатор Петрушевич зруйнував славну армію, що він причиною розвалу і дисорганізаціі."
2/ "Ми зібрані урядовці зваживши те й те оголошуємо Президента Петрушевича поза законом."
Примітка редакції : З зрозумілих причин ми не оголошуємо імен, але додаємо, що між урядовцями єсть і міністри, а між старшинами генерали.
3/ "Генерал Греків, бувший комендант Галицькоі Арміі пише своі стратегічно-політичні ревеляціі. Галицька Армія була би /Ах те украінське би, коби як – би теє а теє, тогди би знов теє а теє / прогнала ворога, коби Петрушевич був дав в свій час амуніціі і рекрута доброго постарав."
Стара се казка. Кождий відступаючий генерал не винен, а винні завше инчі. Українських, "шпіонив" вішали ще австрійські побиті генерали.
4/ "Петрушевич розізджає в автомобілях, в елєгантних футрах і в фраках, а нещасні земляки, яких його політика загнала на еміграцію, з нужди і голоду пухнуть."
5/ "За доляри, що приходять з Америки, купує собі Петрушевич віллі. Одну вже має на Семерінгу, а другу велику палату купив собі в Берліні."
І так в кождім нумері. Правда Петрушевич має автомобіль разом і наспілку з послом Сінгалевичем (уповноважений для внутрішніх справ - Ю.П.), Той самий, що його в свій час купив дешево з австрійськоі ліквідаціі і до тепер не прогайнували. Президентові Петрушевичови треба десь колись поїхати на побачення до якогось міністра, або політика.
Петрушевич має кожух і має жакет, той самий вже два роки. На Петрушевичу навіть і мішок буде виглядати єлєгантно. Біда і нещастя! Та що-ж тут подіяти?
Я знаю, що Президент і Диктатор Петрушевич занимає у Відні малєньку кімнатку і харчуєся безпечно не у Сахера (власник модного ресторану – Ю.П.), а де то саме, це вжейого тайна.
Сеж не гріх і не встид! Наполєон ІІІ. заким став цісарем у Франціі жив на піддашу у Франкфурті. Караджорджевіч Петро занім став кралем Сербіі, жив собі дуже-а дуже бідненько в Женеві. В політиці все воно так. Або в криміналі і на шибениці - in ettiqie як Андрашій, або цісар, краль, та міністр, як попаде.
Доляри амиреканські. Ах ті нещасні доляри, за які Петрушевич бенкетує з своіми урядовцями і віллі собі купує і які в уяві виростають на тисячі і міліони.
Петрушевич веде пропаганду і агітацію. Висилає і удержує заступників. В Льондоні, Парижі і Римі. Добиваєся, стучить до дверей можних світа сего, видає газети і брошури по англійськи, французьки і німецьки. Шукає звязків і помічників для укр. справи по всему світу.
Американські робітники зрозуміли це. Центи складають, а з них робляться доляри на національну державну позичку. Петрушевич вислав до Америки Лонгіна Цегельського (в уряді з січня 1919р. секретар закордонних справ – Ю.П.) для пропаганди і організаціі державноі позчки, та вийшло воно якось-чось не теє.
Петрушевич вислав до Канади і до Америки свого довіреного Дра. О. Назарчука (Осип Назарук, в закордонному уряді у Відні (1920р.) - Ю.П.), що в уряді шефом пропаганди і пресового бюра був, всегдашний доступ до Президента мав і думки Президента знав і здавалобся, погоджувався з ним, коли під його керовництвом таке довірочне становисько занимав.
Осип Назарук на землі американській листи отверті до Петрушевича пише і політику його розоблачає. Оно по революційному може, але в кождім разі не по джентлєменські.
А Галичина? З "краю" земляки послів по доляри до Петрушевича шлють, бо він Президент, бо він уряд.
Кожда нація, що себе поважає і якусь політичну провідну думку має, уважає своім обовязком піддержати експонента тоі політичноі думки, піддержати політично і забезпечити матеріально. Мірилом вартости націі єсть провідна ідея і сума жертв, які вона для тоі ідеі приносить.
На Sirorriqaus (вулиця у Відні – Ю.П.) в кімнатах Допомогового Комітету збираєся рада. Украінці завше люблять радити. Украінці все люблять гуртом, а личноі відвічальности Украінець брати на себе не любить. – "Моя хата з краю."
"Петрушевич сякий а такий – зачинає один бесідник. Макензен з своєю армією до него голосився, Він не взяв. Румуни амуніцію хотіли дати. Він не взяв. У Петрушевича нема ніякого розмаху в політиці. Він маленький адвокат і веде цивільний процес в повітовім Суді, а не політику і тд. .ітд. .
В кутку сидить чоловічок, що всім тим острим критикам уважно прислухуєся. Не видержав нас - кінець.
"Задній розум усе ліпший як передний, а в Украінців найпаче. Критикувати усе лекше, як самому робити. Критиканство, то наша укр. сила. Петрушевич не Наполеон І., но признаю, але-ж ви пане Кирило (К.Трильовський – Ю.П.), що найбільше тут критикуєте і знаєте, як коли і що треба було робити, чомуж ви не вискочили на верх? Цеж був час революційний і кождий міг мав можність вискочити на верх і взяти то місце, що має Петрушевич . Це найібльший (найбільший) жаль, що ціла Соборна Україна із сорок міліонів не видала із свого нутра Наполєона, або хоть Наполеончика."
Француз Thiers (французький державний діяч – Ю.П.) не тільки історію писав, але і історію Франції робити умів. Грушівський історію Украіни пише, а робити єї не потрафив.
Наполєон І. був малий ростом, а великий розумом. Між членами високої директоріі були люди дуже високого росту ... тай тільки! Петрушевич був би пречудним Президентом у впорядкованій республиці, може не гірший як Масарек (Президент Чехословаччини - Ю.П.).
Джентльмєн Петрушевич сів до стола в карти грати, а партнери його оказалися шулєрами. Обіграли його фальшивими картами.
А наші домородні Візантійці, що тільки перед успіхами поклони бють, а всякій владі, коли вона авторітетний бук має - лапи лижуть, та "Чорна Рада" на Президенті Евгені Петрушевичу тепер зуби теребить.
15.ХІІ.1924.
Я.Окуневський.
Джерело: ЦДІА України у Львові. – Ф. 383, оп.1, спр.4, арк. 1-5. Оригінал. Машинопис. Мова українська.
|
